Зона вільної торгівлі: як завойовувати ринки

Наталія Патрікєєва

З 1 січня запрацювала передбачена Угодою про асоціацію з Євросоюзом глибока і всеосяжна зона вільної торгівлі. Малий та середній бізнес шукає можливості експорту, інвестиційний клімат залишається несприятливим. У цей час Росія відмовляється від українського ринку і змушує економіку України переорієнтуватися на Захід.

Це приміщення разом із людьми може завалитися будь-якої секунди, припускає Василь, дивлячись із вікна на будівлю з розбитими шибками. Він різьбяр у невеликій меблевій компанії «Малко» в Новому Роздолі на Львівщині. Підприємство працює у приміщенні колишнього технікуму. Навчальний заклад був тут до 1996 року, поки не припинив роботу містоутворюючий комбінат «Сірка». Спеціалісти хімічної промисловості стали непотрібні, й з 2004-го тут роблять меблі.

Разом зі звуками деревообробних верстатів чути, як пиляють метал в одному з корпусів колишнього комбінату. Василь каже, що метал крадуть «безробітні алкоголіки».

Власник фірми Олександр Маляренко свого часу взяв для бізнесу кредит у валюті й досі не може впоратися з наслідками. Його компанію важко назвати успішною. Коли директор платить робітникам зарплату, то не має грошей на закупівлю матеріалів. І навпаки. Наразі на підприємстві працює з десяток людей.

За останні два роки кількість замовлень у підприємства зросла. Власник пояснює це падінням гривні: купувати меблі за кордоном стало набагато дорожче. Але вітчизняний меблевий бізнес це не надто рятує. Хоча деревина винятково українська, лаки та фарби виробляють за кордоном, а їхня вартість в Україні виросла утричі. Обладнання також іноземне.

Олeксандр показує на eкрані старенького комп’ютера світлини меблів, які робить його фірма. Після звичайних шаф та кухонь, хизується оригінальними замовленнями: пафосні ліжка та комоди «у стилі Пшонки» вартістю в десятки тисяч гривень. Їх купують місцеві «авторитети».

«Продаємо меблі лише в Україні, тому що експортувати для нас надто дорого. Дрібний виробник наразі не може собі дозволити завантажити машину товаром і вивезти за кордон, потрібен посередник», – розповідає Олександр.

Директор каже, що було би непогано мати роздрібні та гуртові торговельні центри біля кордону, аби покупці з Польщі могли приїхати і обрати товар, який їх влаштовує. Зважаючи, що зі старими кредитами ще не розрахувався, скаржиться, що отримати новий зараз складно:

«У Польщі для малого та середнього бізнесу дають кредит під 0,3%, а у нас – не менше 20%. Це занадто невигідно. Для розвитку бізнесу постійно треба гроші», – нарікає власник.

З цим погоджується Геннадій Шестак, керівник проекту зі створення механічних 3D моделей з дерева UGEARS. Його компанія експортує до Європи та Азії понад 90% своєї продукції. Геннадій розповідає, що спочатку також були побоювання щодо виходу на зовнішні ринки, але тепер компанія не встигає справлятися з усіма замовленнями. На фірмі зараз працює 50 людей.

Геннадій скаржиться, що в Україні немає програми для розвитку малого експорту, і для більшості виробників це дійсно проблема.

«Щоразу, коли ми завозимо свій товар на митницю, там радіють: хоч якась наша продукція йде за кордон. Ніколи не створюють жодних перепон, – каже Геннадій. – Ми зробили сертифікат походження і вже давно експортуємо без мита. Якщо говорити про кошти, то якщо для компанії 10 тисяч доларів – це багато, то навряд вони вийдуть на експорт».

У фірми є окремий відділ, який займається технічними питаннями експорту. Останнє слово у переговорах завжди за Геннадієм.

«Я маю розуміти, що це за люди, і що вони робитимуть із нашою продукцією, – пояснює бізнесмен. – Неграмотними діями легко убити бренд, особливо молодий і слабкий».

Експорт – це не алхімія

Кількість охочих експортувати свої товари до ЄС постійно зростає. Принаймні, так стверджує Олег Мірошниченко, автор підручника «Як вийти на ринки ЄС». На його думку, експорт може виявитися простішим, ніж часто малий та середній бізнес це собі уявляє. Проблеми з отриманням сертифікату походження мають своє логічне підґрунтя. Якщо сировина і комплектуючі китайські, то цей товар не може ввозитися на митну територію ЄС як український. Підприємець має показати, звідки походить товар.

«Отримати сертифікат нескладно. Цим зараз займається митна служба. Експорт – це не алхімія, просто потрібно шукати, витрачати час. Зустрічатися із замовниками, розуміти їхні потреби. Варіантів експорту дуже багато, потрібно вибрати правильну модель», – розповідає Олег Мірошниченко.

На його думку, продавати на європейські ринки можуть не лише великі компанії, а й підприємства з нечисельним штатом. Потрібні бажання та уміння спілкуватися з потенційними партнерами. Зрештою, важливо знайти свою нішу.

Ринок ЄС доступний для українських виробників у пільговому режимі ще з квітня 2014 року. Тоді Євросоюз надав Україні так звані торговельні автономні преференції. Тим не менше, у 2015-му український імпорт та експорт загалом зменшилися майже на 30%. Експорт до Євросоюзу скоротився на 23%. Причин падіння багато. Через кризу Україна втратила частину виробничих потужностей на окупованих територіях, з’явилися проблеми з банківською системою та, відповідно, погіршилося кредитування. Девальвація гривні, з одного боку, мала би стимулювати експорт, але через неї здорожчала імпортна сировина.

Більше, ніж торгівля

Експерт Інституту економічних досліджень і політичних консультацій Вероніка Мовчан упевнена, що тенденція до падіння експорту зумовлена внутрішньоукраїнськими чинниками та падінням світових цін на деяку сировину.

Економічна частина Угоди про асоціацію – це не лише торгівля. Належна реалізація її положень дозволить покращити в Україні інвестиційний клімат. Згідно з даними Європейської бізнес-асоціації (ЄБА), нині індекс інвестиційної привабливості України нижче середнього – 2,57 бала з 5 можливих. Вище України у світовому рейтингу стоять Молдова і Білорусь.

«Для успіху від впровадження зони вільної торгівлі влада має докласти зусилля, які б демонстрували політичну волю до реформ та пожвавлення економіки. Ясна річ, що це не може статися одномоментно, бо потребує значних ресурсів та часу. Дива не буде, якщо не відбудеться якісних змін всередині країни», – вважає Анна Дерев’янко, виконавчий директор ЄБА.

На думку експерта, український виробник має зрозуміти, що йому треба вкласти гроші у модернізацію свого виробництва, впровадити інновації, вивести продукцію та послуги на європейський рівень. Для цього держава має забезпечити бізнесу відповідні можливості: кредитувати і консультувати. Український бізнес має бути обізнаний з можливостями вільної торгівлі з ЄС.

Головний редактор журналу «Деньги.ua» Олександр Крамаренко каже про низку необхідних заходів: потрібно довести до ладу податкове та митне регулювання, судову систему, покращити захист прав кредиторів та інвесторів. Він припускає, що українському бізнесу скоріше допоможуть прямі інвестиції від власників виробничих та торговельних компаній, ніж фінансування з місцевих банків.

«Потенційно покращення інвестклімату може призвести до того, що в Україну прийдуть азійські компанії. І тут створять виробництва з остаточної переробки та збірки – йдеться про електроніку, автомобілі, одяг, взуття, машинобудування, – каже Олександр Крамаренко. – Україна має шанс отримати статус виробничого майданчика, з якого готову продукцію під замовлення швидко постачатимуть до ЄС у рамках вільної торгівлі».

Залежність від російського ринку

Належна реалізація Угоди про асоціацію – також справа геополітичної ваги. Свого часу Росія суттєво збільшила мито на естонські товари. Це сталося саме тоді, коли естонці почали вільну торгівлю з ЄС. Цей фактор лише стимулював Естонію переорієнтувати свої ринки на Захід. Відповідно, санкції Росії проти України можуть мати подібний ефект.

Глибока інтеграція у спільний ринок ЄС стане важливим елементом інтеграції України в європейський цивілізаційний простір. Саме через це Росія так наполегливо намагалася зашкодити ЗВТ України з ЄС. Через претензії Росії дію зони вільної торгівлі в Україні відтермінували на півтора роки.

«Ми давно торгуємо з Росією із низхідними темпами. Проблеми почалися ще у 2012 році, коли в Росії зменшився інвестиційний попит, і почалися економічні проблеми. Тоді вони почали купувати менше українських товарів. У 2014-2015 роках тривали активні торговельні війни, сталося різке погіршення економічних відносин і торгівля з Росією скоротилася, фактично, на половину», – зауважує Вероніка Мовчан.

Ще кілька років тому український ринок перебував у значній залежності від ринку східного сусіда. Нині кількість російських товарів на українському ринку значно зменшилась. Лише в минулому році імпорт з Росії знизився на 40%, а Україна продала російському споживачеві вдвічі менше товарів, ніж у 2014 році. Попри це, Росія у 2015 році залишилася основним торговельним партнером як окрема країна.

Проте, розірвання зони вільної торгівлі з Росією не стало несподіванкою. Такі думки Росія озвучувала ще у 2010 році, а потім, все активніше, – напередодні подій на Майдані. Вероніка Мовчан каже, що ті підприємства, які експортували товари до Росії, мали бути готові до різкої зміни правил. До того ж, нині з’явилися проблеми із транзитом через російську територію.

Канадський економіст Баррі Гебб, який вивчає економічний розвиток пострадянських країн, не має наразі позитивних прогнозів для українського ринку. Він розповів, що після розпаду СРСР українська економіка розвивалася чи не найгірше з усіх посткомуністичних країн.

Баррі Гебб вважає, що насамперед Україна має вирішити питання корупції, трудового законодавства, оподаткування та кредитів для бізнесу. За рахунок іноземних інвестицій, на думку економіста, поліпшиться конкуренція на українському ринку та виросте його культура.

«Якщо говорити про економіку України, то, я вважаю, що Україні потрібно, перш за все, вирішити внутрішні проблеми. Причина неефективної економіки – не в тому, що в України немає ресурсів, а в тому, що вона не вміє їх використовувати» – вважає він.