Одного дня зупиниться ця страшенна війна, а міни залишаться ‒ Червоний Хрест

Ледь не щодня у новинах повідомляють про постраждалих на Донбасі. Люди отримують поранення не тільки внаслідок обстрілів, але й внаслідок вибухів мін, якими всіяна так звана «сіра зона» вздовж лінії розмежування. Чиновники неодноразово заявляли про їх розмінування і знешкодження. Проте кількість постраждалих не зменшується. Міжнародний комітет Червоного Хреста ‒ одна з небагатьох організацій, яка сфокусувала свою увагу на допомозі тим, чиї будинки опинилися в зоні конфлікту і перебувають у групі ризику. Як убезпечити себе і що робити, якщо виявили міну ‒ у програмі «Донбас.Реалії» обговорили із делегатом зв’язків з громадськістю організації Матіасом Вайнрайхом.

‒ Наскільки небезпечна ситуація із замінованими територіями на Донбасі?

‒ Реалії життя показують, що міни не тільки небезпечні, вони ще й загрожують життю по обидва боки лінії розмежування. За минулорічною статистикою ООН, було близько 300 нещасних випадків, пов’язаних із мінами. Більше половини ‒ цивільне населення. Ця ситуація дуже бентежить нашу організацію, ми намагаємося усіляко допомагати у цьому напрямку. Систематично ми робимо тренінги з мінної безпеки у школах для дітей, викладачів, для громад, які живуть на лінії розмежування. Ми їх інструктуємо, що робити у випадку виявлення міни, розтяжки та нерозірваних боєприпасів, пояснюємо, де такі предмети можуть знаходитися і як уникати таких зустрічей.

‒ Нещодавно на пропускному пункті «Михайлівка» стався вибух мікроавтобусу. Ваша місія опинилася на місці інциденту однією з перших. Що сталося там?

‒ Нам зателефонували до офісу у Донецьку, після чого команда одразу вирушила на місце трагедії. Там вони зуміли зібрати останки однієї людини. Інші уже були евакуйовані медслужбою або родичами, які теж прибули на місце. Я на той момент був у Києві, і про страшну картину того, що сталося, мені розповідала колега з місця трагедії. Під час розмови вона каже, що уже після інциденту уздовж того ж узбіччя, де стався вибух, проїжджав інший мікроавтобус. У неї було велике здивування, що люди не розуміють, що відбувається, і як потрібно поводитися із мінами. Оскільки це, ймовірніше, і стало причиною вибуху.

‒ Чи досі триває мінування територій на Донбасі?

‒ У нас немає таких даних. Утім, я думаю, це цілком можливо, принаймні там, де тривають бойові дії. Усі випадки підривів внаслідок мін є трагедією для усієї країни. Більше того, вони ж нікуди не дінуться. Одного дня зупиниться ця страшенна війна, а міни залишаться. Люди матимуть із цим справу ще не один рік і десятиліття.

‒ Чи могли б Ви поділитися кількома порадами, що робити у випадку виявлення мін?

‒ Щонайперше потрібно зрозуміти, де ці міни можуть знаходитися. Підозрілі ті місця, де відбувалися бойові дії. Потрібно враховувати те, що протягом цих двох років лінія фронту змінювалася. Під підозрою – дороги і блокпости, покинуті школи, будинки, також ліси, поля. Утім бувають винятки з правил. Більш того, є випадки, коли навіть після розмінування стаються вибухи.

‒ Скільки сигнальних табличок Червоний Хрест надав Україні?

‒ По обидва боки фронту ми надали вісім тисяч протимінних сигнальних табличок. Також ми надавали рулони з тим же написом, їх натягують між табличками, щоб було зрозуміло, де саме не можна ходити.

‒ Чи порушують ці правила люди?

‒ Вибух мікроавтобуса і є таким прикладом. Я думаю, що люди здогадуються про те, що міни є і можна натрапити на них, утім вони не завжди зважають на здоровий глузд. Інколи людина знає, що певне місце небезпечне, але йде саме тим шляхом. Наприклад, під Волновахою, що є «сірою зоною», люди інколи годинами стояли у черзі, щоб виїхати звідти. На місці не має жодного туалету, і відповідно, коли люди відчувають потребу, йдуть у кущі. А там заміновано. Було кілька нещасних випадків, коли люди підривалися у пошуках туалету. Після чого наша організація поставила кілька біотуалетів у безпечних місцях на тому відрізку дороги. І таким чином люди уникають трагічних випадків.