(Рубрика «Точка зору»)
Здається, тільки ледачий експерт зараз не пише про те, що станеться з Росією, коли ціна за нафту впаде до 20 і навіть 15 доларів. І коли російська економіка не зможе себе забезпечувати необхідним – ні продуктами харчування, ні ширвжитком, ні технікою, настане загальне «благоденство» і, можливо, «демократія». На чолі Росії буде стояти новий президент, швидше за все, молодий – 40-50 років, усміхнений, відкритий. А населення почне вчитись, закінчувати «гарварди» і «оксфорди». І перестануть красти, а почнуть самі конструювати літаки і автомобілі. Загалом настане нарешті казка.
З казки і почнемо. 14 жовтня 1833 року Олександр Пушкін написав «Казку про рибака і рибку». Судячи з дати, написав він її за один день. Щоправда, в оригіналі казка називається Vom Fischer und seiner Frau і опублікували її брати Якоб і Вільгельм Грімм за 20 років до створення російської версії. Але суть не в тому, німецьке походження казки додає пікантності нашій історії. Сюжет усім відомий: «Жив дід зі своєю бабою. Біля самого синього моря. Вони жили у старій землянці». Потім золота рибка, яку зловив дід, запропонувала замість свободи всі блага, але добрий російський дід відповів відмовою. Поки щиросердно не зізнався бабі. Та почала перераховувати вимоги. Щоб було зрозуміло сучасному читачеві, виглядало це приблизно так – спочатку нову квартиру, потім джакузі, потім іномарку, а в решті решт, взагалі вирішила, що хоче жити в Кремлі, і щоб золота рибка була при ній або у вигляді Романа Абрамовича, або засмаженою на пательні. Золота рибка розсердилась і... фінал ви знаєте – баба знову сидить у своїй халупі біля розбитого корита. Корито – теж дуже хороший символ, схоже на інше слово – «газпром». І рибка, до речі, в німецькому оригіналі зовсім не золота, вона була звичайною камбалою.
Взагалі в російській історії останніх століть символіки було через край. Поважали і шанували Івана Грозного, забували про вирізане ним населення Великого Новгорода 1570 року. Захоплювались подвигом 28-ми панфілівців і не читали висновок генпрокуратури СРСР, про те, що це міф, казка. У ніч на 2000 рік почали складати ще один міф – про «Велику Росію», яка щороку збирає «російські землі». Казкар був невисокого зросту, блідий з лиця, розгублений і, здавалось, злегка наївний. Після 20-річного безгрошів'я 80-90-х років «золота рибка» удачі подарувала Путіну ціну за барель нафти у 27,5 долара, а потім із кожним роком ціна зростала і зростала. Путін – не казковий дід, той все-таки був чесним і добрим, Путін виявився бабою, якій хотілось більшого.
Якщо слідувати інакомовності, то Путін захотів бути володарем світу, для початку в тих розмірах, які були при більшовиках, тобто як СРСР. Він так і сказав, СНД – «зона геополітичних інтересів». Люди похилого віку знають, що коли в Кремлі вимовляють ці слова, то бути черговий війні. 1917 року непротверезілі солдати і матроси ще трясли гаслами «Світу – мир», а Ленін уже був готовий до важкої і кровопролитної війни. Подивіться на архівні фотографії часів Сталіна – так ви побачите сотні й тисячі гасел про мир, і порахуйте, скільки воював генералісимус з незакінченою освітою. Якраз перед війною в Афганістані та участю радянських військ у десятках військових конфліктах в усьому світі з подачі Брежнєва найпопулярнішим гаслом було – «СРСР – оплот миру». Щось психіатричне спостерігалося в поведінці радянської ідеології – постійно говорити про мир і постійно воювати.
Путін теж почав своє кремлівське життя з війни – спочатку в Дагестані та Чечні, потім в Грузії, тепер в Україні та в Сирії. Плювати він хотів на міжнародні договори і зобов'язання, він захотів стати «володаркою морською». Посилав війська і брехав, вбивав людей і брехав, його ловили на брехні, і він знову брехав. У німецькому оригіналі казки зла і тупа неосвічена баба в решті решт захотіла стати папою Римським. У переказі Пушкіна старій хотілось не лише володіти морями і океанами, а й, згідно з російськими традиціями, просто принизити золоту рибку, зробивши її офіціантом і прислугою «на побігеньках». Неначе Олександр Сергійович знав, що буде Путін, і списав образ із нього.
Оскільки Путін жив у НДР, то зрозуміло, чому йому подобається німецький варіант – стати на чолі церкви. І став. Не підозрюючи, що золота рибка у творі Пушкіна знала і непогано розбиралась у фінансовому становищі баби, тобто Путіна. Помстилась вона по повній програмі – нафта знецінилась, продукти подорожчали, бабі замість уже звичного джакузі повернули діряве корито. Тепер сидить вона на березі моря-океану і не знає, що їй робити.
Як писав той самий Пушкін у фіналі іншого твору, «Казки про золотого півника», «казка – брехня, та в ній натяк – добрим людям урок». Алегоричність часто краще сприймається, ніж статистика, публікація результатів виконаної роботи, ніж звичайні вмовляння. Путін спробував увійти вдруге в одну і ту ж річку, не знаючи значення фрази, сказаної древнім греком Гераклітом, який жив за 2,5 тисячі років до Путіна. Путіну, слідом за Петром І і Леніним, захотілося стати імператором. Вмовляннями, грошима, війною – зла баба збирає «російські землі».
Казки – універсальний жанр, що дозволяє говорити про те, що часто заборонене. Путіну вже тисячу разів натякали на те, що з ним станеться, якщо він буде вимагати для себе все більше і більше благ – і нове джакузі, і палаци, і князівські регалії. І чим це закінчиться, якщо нахабство досягне межі. Тепер в світі з'явилося найбільше корито в світі, площею в одну шосту частину земної суші. І діряве від численних нафтових і газових свердловин, здебільшого вже нікому не потрібних.
Російські казки, як і в багатьох інших народів, запозичені: частково – з європейської міфології, частково – зі східної. Існують свої національні герої – Ємеля чи Ілля Муромець. Обидва лежали на печі – один постійно, інший «рівно тридцять років і три роки». «Баба Яга» походженням з Монголії, «Золотий півник» – з Німеччини, звідти ж «Червона шапочка». Як у сучасній Росії, якщо не читати книжки сучасних «істориків», все від всіх потроху:
– не було б візантійців Кирила і Мефодія – не було б «російської писемності»;
– не було б Київської Русі – не було б Росії;
– не було б голландців – не було б «російського флоту»;
– не було б французів – не було б «російського балету»;
– не було б італійців – не було б «російської опери» і Кремля;
– не було б персів – не було б «російської медицини»;
– не було б арабів – не було б «російської математики»;
– не було б німців – не було б «російського автомата Калашникова»;
– не було б поляків – не було б «російської горілки»;
– не було б японців – не було б «російської матрьошки»;
– не було б тюрків – не було б «російської балалайки»;
– зрештою, не було б монголів – не було б «російського мату».
Список може продовжити будь-хто, хто розуміє, що світ величезний і різноманітний. Той, хто намагається поставити себе вище і краще за інших, в результаті залишається на березі моря біля дірявого корита. Корита Російської імперії.
Олег Панфілов – професор Державного університету Ілії (Грузія)
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не завжди відображають позицію редакції
Оригінал матеріалу – на сайті «Крим.Реалії»
