Мігранти на острові Лампедуза у фільмі «Вогонь у морі», емоційний занепад людської душі у переломний 90-й рік у «Сполучених штатах любові», пошуки людського щастя у фільмі «Майбутнє» – це теми переможців цьогорічного «Берлінале». Три українські стрічки показали закордонній публіці, але в позаконкурсних програмах. Українське кіно на міжнародні фестивалі повинні обирати кінознавці, а не політики, каже Денис Іванов, гендиректор дистриб’юторської компанії «Артхаус Трафік». Проблема не в тематиці українських фільмів, а в тому, як ці фільми представляють, та, на які конкурси відправляють.
– У нас було зроблено вже декілька критичних помилок у презентації українського кіно за кордоном. Українська тема козацтва, чи інша тема української історії, відома лише українцям, не може бути цікавою там. Наприклад, номінування фільму «Поводир» на Оскар. Або представлення фільму «Гетьман» на українському стенді Берлінського кінофестивалю як досягнення України, яке будемо показувати від імені України на Берлінському кіноринку. Це неправильно.
Фільми, що створені для внутрішнього ринку, висувають чомусь на міжнародні премії. Це виглядає приблизно так, як прийти торгувати яблуками в супермаркеті побутової техніки
Потрібно правильно підбирати формати проектів. Одна з проблем, яка є в презентації українських фільмів за кордоном, це, коли фільми, що створені для внутрішнього ринку, висувають чомусь на міжнародні премії, починають піарити на міжнародних ринках. Це виглядає приблизно так, як прийти торгувати яблуками в супермаркеті побутової техніки. Тому проблема не в тому, що фільми про українську історію чи про гетьманів погані. А проблема в тому, що їх не потрібно представляти за кордоном, адже вони не є цікавими за межами нашої країни. І це правда.
– Чи потрібно змінювати тематику українських фільмів, щоб робити їх успішними?
Україна може стати наступною фестивальною модою. Наш простір вагітний тим, щоб з’явилась українська нова хвиля. Їй просто потрібно допомогти народитись
– Питання не в темі, а питання в кіно. Кожен кінофільм є унікальним. І тема не є визначальною для формування інтересу до фільму. Якщо розібратися, то тема американської громадянської війни не дуже цікава. А от фільм Квентіна Тарантіно «Мерзенна вісімка» дуже цікава. Це яскравий приклад того, наскільки важливим є автор, і наскільки вторинною є тема. Кіно – це багатошаровий твір, де тема є лише однією з його граней.
Десь із року 2005 чи 2006 року ми всерйоз вважаємо, що Україна може стати наступною фестивальною модою. Наш простір вагітний тим, щоб з’явилась українська нова хвиля. Їй просто потрібно допомогти народитись.
– Які механізми розвитку українського кінематографу? Можливо, копродукція?
Копродукція – природна стратегія України для виробництва власного кіно
– Копродукція – природна стратегія України для виробництва власного кіно. Є декілька рівнів, на яких копродукція починає працювати. Перший – рівень людей. Тобто режисери, продюсери повинні спілкуватися один з одним.
Фільм-копродукція «Маріуполіс» потрапив в програму «Панорама», яка є другою по значущості після конкурсної. Тобто на рівні творчих людей вже є контакт. Другий рівень – рівень інституцій. Тобто рівень того, на що направлені інституції, які відповідають за кіно. Зараз це Держкіно України. А ще в МЗС з’явився відділ культурної дипломатії. Тобто є надія на певне оживлення. Третій рівень – формат норм – закони, які допомагають запустити механізми підтримки кінематографу.
– Тобто державна підтримка важлива?
Якщо кіно не підтримувати на державному рівні в умовах маленького ринку, воно скисне. У Великій Британії податки, які були сплачені Джоан Роулінг за Гаррі Поттера, перевищують податки, сплачені усієї важкої промисловості та металургії України
– Якщо кіно не підтримувати на державному рівні в умовах маленького ринку, воно скисне. Це проблема й нашої ментальності. Всі в Україні завантажають фільми з ex.ua і розвивають важку промисловість. В той же час у Великій Британії податки, які були сплачені Джоан Роулінг за Гаррі Поттера, перевищують податки, сплачені усієї важкої промисловості та металургії України. Ось що значить талант та контент, і наскільки він важливий там.
Завдяки кіно вирішується багато й політичних речей
Кіно – це не тільки створення нових робочих місць. Завдяки кіно вирішується багато й політичних речей. Ми як суспільство відбудемося лише тоді, коли у нас буде своя унікальна культура, коли ми перестанемо бути придатком. Але у нас немає великого кіноринку. У нас 460 кінотеатрів. До прикладу, в Америці – 40 тисяч, в Росії – 3 тисячі, у Польщі – 1 тисяча. А у Польщі живе менше людей, ніж в Україні. В законопроекті з підтримки кіно (№3081-д – ред.) ми були прибічниками того, щоб ввели хоч якусь норму для підтримки кінотеатрів у містах, де проживає менш ніж 250 тисяч людей – там взагалі немає кіномережі.
Маємо приклад країн, що є «наздоганяючими кінематографіями». Це ті держави, що змушені були починати з нуля після краху соціалістичних систем, а тепер розширюють свою присутність на кіноринку і на кінофестивалях. Це країни Центральної та Центрально-Східної Європи, які змогли здійснити цей стрибок. Це Польща. Румунія, Чехія, Угорщина, Балтійські країни. Україна хоче там бути. Але у нас ситуація складна, тому що нас постійно відкидує у колію Української Радянської Соціалістичної Республіки. Разом нам потрібно протидіяти цьому, щоб ми все-таки переходили на інший рівень, а не повертались у принципи, термінологію та алгоритми Радянського Союзу.
