Немає жодної комплексної програми державної допомоги ані для переселенців, ані для тих, хто залишився на окупованих територіях. Значну підтримку донеччанам, луганцям і кримчанам надають громадські та міжнародні організації. Але чи можуть вони вирішити усі проблеми людей, які зіткнулися із війною? Про це говорили у програмі «Донбас.Реалії» із координатором громадської ініціативи «Восток SOS» Олександрою Дворецькою.
‒ Розкажіть про підготовку проекту рекомендацій щодо вимушених переселенців, про що саме йде у ньому мова?
Однією із рекомендацій було створення центрального органу виконавчої влади в особі віце-прем’єр-міністра або окремого профільного міністерства
‒ Проект рекомендацій готується для парламентського слухання і буде представлений депутатам, уряду та іншим учасникам сесії. Після того, як він буде заслуханий, можна буде внести додаткові пропозиції або з трибуни Верховної Ради, або подати їх упродовж наступних двох тижнів на адресу комітету з прав людини. Тільки тоді формуватиметься кінцевий варіант тексту, і у вигляді постанови Верховної Ради мусить бути проголосований, відтак стане обов’язковим до виконання документом. Однією із рекомендацій було створення центрального органу виконавчої влади в особі віце-прем’єр-міністра у справах внутрішньо переміщених осіб з окупованих територій або окремого профільного міністерства. На цей момент рекомендації розписані окремо до Верховної Ради, до Кабінету міністрів та до органів виконавчої влади.
‒ Чималу допомогу нині отримують на Донбасі від міжнародних організацій, наскільки її вистачає?
Допомога від громадських організацій та з-за кордону складає 95%, на відміну від 5% помочі від держави через різні органи влади
‒ Допомога від громадських організацій та з-за кордону складає 95%, на відміну від 5% допомоги від держави через різні органи влади. Перші покривають, як правило, екстрені потреби: виїзд, поселення, медикаменти, одяг, їжа. Утім, програм з довгостроковою перспективою досить мало. Наприклад, проблема із забезпеченням житлом ‒ одна із найгостріших, але програм щодо цього немає, окрім кількох, зокрема, будівництво модульних містечок за підтримки німецького уряду. Є також грантова підтримка на відкриття власного бізнесу в розмірі дві-три тисяч доларів. Проте ця допомога не є системною.
‒ Чи врахований пункт у проекті рекомендацій щодо житла для вимушених переселенців?
‒ Про це йде мова одразу в кількох параграфах. Найперше, це реалізація уже чинної норми закону «Про забезпечення прав вимушено переміщених осіб». Там говориться про надання тимчасово житла на шестимісячний термін з умовами сплати комунальних послуг. Ця норма нині не реалізована, оскільки Кабінетом міністрів не був ухвалений конкретний порядок. Зокрема, куди вимушений переселенець може звернутися, щоб отримати відповідне житло, як його можна обрати та які є умови для цього. Тобто те, що гарантовано законом, не виконується. У другому пункті мова йде про наведення ладу з комунальною та державною власністю, яка є. Ми не знаємо, у якому вона стані: чи потрібно там робити ремонт, чи придатна вона для проживання. Деякі переселенці селилися, наприклад, у санаторії, але вони не придатні для зимового перебування. Потім вони переселялися до гуртожитків, але там потрібно оплачувати комунальні послуги як юридичним особам, відповідно це коштує дорожче. Це теж проблема, яку потрібно вирішити. Також у рекомендаціях прописаний пункт щодо надання довгострокових програм на виділення земель під забудову соціального житла.
‒ Як, на Ваш погляд, ставляться до вимушених переселенців на території підконтрольній Україні?
Розмови щодо поганого ставлення до переселенців є переважно лише нагнітанням ситуації, ніби Україна не сприймає жителів Донбасу як частину своєї території
‒ Сприйняття нас залежить переважно від нас самих. Оскільки переселенці, які переїжджають, вимагають різний рівень уваги: є ті, хто переїжджає і допомагає місцевим громадам, створює бізнес, сплачує податки і є успішним; є переселенці, які потребують більше уваги – зокрема, це діти, пенсіонери, і до них ставляться, як до споживачів. У цілому ставлення місцевих жителів до вимушених переселенців краще, ніж у влади до них. Відповідно, якщо влада почне вирішувати проблеми переселенців, а не заявляти з трибуни про потребу зупинити пенсійний туризм, то і ставлення місцевих жителів буде кращим. А розмови щодо поганого ставлення до переселенців, на мій погляд, є переважно лише нагнітанням ситуації, ніби Україна не сприймає жителів Донбасу як частину своєї території.
