З травня 2015 року психолог Єлизавета Непийко готує мобілізованих до служби в районі бойових дій і допомагає військовим на фронті впоратися із психологічними проблемами. Вона волонтер Психологічної кризової служби – ця організація з’явилася ще на Майдані, а з квітня 2014 почала працювати із бійцями та їхніми родичами. До війни Непийко навчалась на психологічному факультеті Київського національного університету і встигла попрацювати в психоневрологічній лікарні ім. Павлова, проводила тренінги і консультації. Сьогодні вона отримала акредитацію від Генерального штабу і працює в зоні АТО.
– Де підтримка бійців найважливіша?
– Зараз дуже багато говорять про посттравматичний синдром, але ми вважаємо, що краще займатися профілактикою, а не лікуванням. Наприклад, ми попереджаємо бійців, що їх чекає в бою і що вони відчуватимуть по закінченню бою. Ми також пильно приглядаємось до бійців під час їх навчання, тому що військкомати часто пропускають людей, яких не варто брати в армію – психічно хворих чи просто неадекватних.
Безпосередньо в зоні бойових дій ми проводимо тренінги із психологічної саморегуляції, із швидкого психічного відновлення, навчаємо позбутися напруги
Безпосередньо в зоні бойових дій ми проводимо тренінги із психологічної саморегуляції, із швидкого психічного відновлення, навчаємо позбутися напруги. Іноді застосовуємо кризову інтервенцію – коли людині просто потрібно виговоритися. Це не психотерапія, це підтримка.
– Які типові проблеми в бійців на фронті?
В бойовій ситуації адекватний командир зацікавлений у відсутності психологічних і психічних проблем у бійців
– Типові проблеми можна розподілити на кілька категорій. По-перше, це елементарна виснаженість солдатів. Ротації можуть відбуватися рідко, бійці працюють на межі, і тому в колективах трапляються конфлікти і непорозуміння. В таких випадках ми навчаємо регулювати власний настрій і відновлювати сили швидше. Також ми часто консультуємо з родинних проблем – це багато кого хвилює. І по-третє, деяких бійців ми рекомендуємо відвести з передової – і через суїцидні схильності, і через інші психічні розлади. На щастя, командири до нас прислухаються і не говорять: «Ой, це заради цього ще рапорт писати!» В навчальних частинах їх не хочуть відпускати, а в бойових частинах такого немає. В бойовій ситуації адекватний командир зацікавлений у відсутності психологічних і психічних проблем у бійців.
– В жовтні минулого року повідомили, що 171 український солдат покінчив із собою. Із чим пов’язана така велика цифра?
Перш за все небойові втрати пов’язані із поганим відбором
– Це пов’язано із низкою факторів. По-перше, поганий відбір у військкоматах. Якщо людина має психічні розлади, наприклад маніакально-депресивний психоз із схильністю до депресії, то війна може стати каталізатором цих проблем. Отже перш за все небойові втрати пов’язані із поганим відбором. Військкомати нам кілька разів заявляли, що ми їм зриваємо призов, але ми його не зриваємо, ми робимо армію ефективнішою.
По-друге, це не слідкування за психологічним станом бійців в зоні бойових дій. Ми не применшуємо значення посттравматичного синдрому, але треба спілкуватися із людьми безпосередньо на фронті. Людина може втратити друга, може посваритися із дружиною чи дівчиною – такі проблеми на війні загострюються і можуть призвести до суїциду. По-третє, це проблема алкоголю та наркотиків. Це знову ж таки, наслідок поганого відбору, тому що хронічними алкоголіками чи наркоманами за місяць не стають – вони такими стають до того, як сюди потрапляють.
