Уже третина росіян невдоволені діями Кремля щодо Криму і Донбасу – Гудков

Як на початок 2016 року змінилася громадська думка в Росії? Хто виграє від зміни настроїв у цій країні? Чи можливі протести у Росії? На ці та інші питання відповів директор російського соціологічного «Левада-центру» Лев Гудков.

​– Зараз росіяни воювати хочуть?

– Ні. У квітні-травні 2014 року підтримували пряму інтервенцію російської армії на сході України 74 відсотки – це була максимальна точка підтримки, ейфорія, мобілізація, викликана частково пропагандою. Сьогодні ця цифра впала до 20-22 відсотків. І тоді платити за Крим і за дії в Донбасі ніхто не збирався. Приблизно 5 відсотків готові були на словах брати участь, не заперечували, щоб хтось із сім'ї, сини, брати поїхали туди. 12 відсотків вважали, що певною мірою платити доведеться, а абсолютна більшість, 70 відсотків, вважала, що це їх не торкнеться, нехай керівництво відповідає за це, а ми тут ні до чого – це дуже характерна реакція. Кількість невдоволених діями і політикою щодо Криму зросла до 30 відсотків.

– Криму чи Донбасу?

– І Криму, і Донбасу – це сприймається як дещо єдине.

– Тобто єдиний конфлікт з Україною.

– Зараз не те, що вважають, що Росія несправедливо поводиться, порушує міжнародні правила, взагалі щодо України веде себе потворно, а, швидше, справді починають відчувати економічні проблеми, наслідки цього. Криза, яка є дуже чутливою впродовж останнього року, змушує людей обережно поводитися щодо ставлення до України.

– Скажіть, чи якась частина суспільства усвідомлює, що можна повернутися до попереднього стану, повернути Крим і внаслідок чого будуть зняті санкції, економічна ситуація покращиться в тому числі і їхня? Яка частка населення?

– Крим точно не хочуть повертати, тут ніяких змін немає, «Крим наш» – це закріпилося. 80-85 відсотків – це стабільно і не змінюється. Тут цілий комплекс антизахідних настроїв, антиукраїнських, постімперське збудження і комплекси неповноцінності, суміш така, тому майже нічого не змінюється. В цілому, звичайно, посилюється це усвідомлення, що платити доведеться, так чи інакше.

– А хто буде платити? Виходить: «я не буду платити, нехай вони платять, а насправді ж ти платиш».

– Ось щодо цього розуміння немає. Трохи більше воно є, швидше, у освічених людей, але в принципі немає. Бідні провінції, де більш агресивні настрої, підтримка всієї політики, там якраз повністю відсутній причинно-наслідковий зв'язок. Там найбільша підтримка всієї цієї політики Росії щодо України. У великих містах і, умовно, в Москві наростає певне невдоволення і бажання швидше закінчити це, згорнути, віддати Донбас, припинити це неподобство, налагодити стосунки із Заходом.

З війною дуже цікаво. Люди увесь час грають з цією темою війни, приміряються. У другій половині 2014 року і першій половині 2015 року, дійсно, був помітний страх перед переростанням цього конфлікту у велику війну. На наших фокус-групах, де люди більш вільно відповідають, ніж в опитуваннях, там просто говорили, що третя війна вже триває, але тільки в холодному стані.

– Тобто третя холодна світова війна.

– Сенс цього – не те, що люди вірять в реальність цього, а вони починають переоцінювати свої проблеми стосовно стану війни. У цьому контексті масова свідомість каже: якщо так, на війні, як на війні, треба терпіти. Внаслідок цього роздратування погіршення ситуації пом'якшується. Мобілізаційний ефект зводиться саме до скорочення потреб або того, що ми описували як зниження адаптації – терпіти треба, перетерпіти це. Це дуже важливий механізм.

– Питання про капіталізм, він не просто держкапіталізм, все-таки він такий корупційний капіталізм.

– Це люди розуміють абсолютно точно, тут немає жодних ілюзій. Режим сприймається як досить мафіозний, корумпований. Оцінка політиків російських вкрай негативна – безсовісні шахраї, корупціонери, мафія тощо, некомпетентні, дбають лише про себе.

– Як же їх терплять?

– Не беруть участь в цьому.

Живуть від зарплати до зарплати, без майбутнього, без усього. Максимум того, до чого прагнуть – це жити трішки краще.

55 відсотків говорять, що вони на власному житті відчувають зростання кризи і це веде до скорочення потреб, переходу на резервний спосіб існування, економію. Це не межа економії, на їжі ще не дуже, але відмовляються від великих витрат від поновлення побутової техніки та іншого.

Якщо подивитися на настрої в країні в цілому, то найбільш похмурі настрої саме в Москві, тут сильніше і швидше відчулася криза, знецінення заощаджень, оскільки тут вони і є. Найменш – в провінції.

У деяких галузях скорочення зайнятості відбувається набагато швидше, ніж в середньому. Я думаю, локальні спалахи протестів будуть. Інша справа, що вони не об'єднаються в якийсь загальний рух, тому що немає сил, немає організацій, які могли б координувати ці протести.

Взагалі, я думаю, що ми маємо справу з рецидивом тоталітаризму або з ремісією, як хочете, очевидним відновленням тоталітарних практик, їх імітацією. Можливо, це не повний тоталітаризм, але певне відтворення пізньорадянської практики тиску, контролю, ідеологічної мобілізації, промивання мізків, воно, безумовно, є.

– Ви проводили ще одне цікаве опитування: чи було б краще, якби Росія залишалася, як в СРСР до перебудови? Там якісь дані, які абсолютно вразили мене, я не дуже розумію, що відбувається.

– Це хронічне, воно змінюється до 2008 року, коли, дійсно, рівень життя зростає, тоді нинішня система починає сприйматися, як позитив цілком прийнятний, але це тільки один рік. Це, перш за все, село, малі міста, частково середні міста, вони депресивні і бідні.

– Виходить, що ідеал – це брежнєвський Радянський Союз?

– Безумовно, так воно і є.

– Рейтинг Путіна, до речі, як зараз?

– 82 відсотки приблизно.

– Ой, не вірю.

– Я це щодня чую. З чого складається рейтинг Путіна і на чому тримається? Він тримається на ілюзіях, що все-таки, як би там не було, Путін зуміє забезпечити вихід з кризи і продовження того курсу, який забезпечив зростання добробуту в 2000-х роках. Це з одного боку. З іншого – безальтернативність, це дуже важлива річ.

– А Путін корумпований?

– Так.

– Але хороший. Як це пояснити?

– Ми ставили запитання і регулярно ставимо приблизно таке: чи винен Путін у тих зловживаннях владою, у яких звинувачує його опозиція? Це почали запитувати після публікації доповіді «Путін. Корупція». На початку 16 відсотків нам говорили: «безумовно, винен». Після Криму кількість відсотків скоротилася до 7-ми. Приблизно чверть каже: швидше за все, так, але я про це мало знаю. Ще 25-30 відсотків говорять: яка різниця, корумпований він чи ні, головне, що жити за нього стало краще. Від 11 до 22 відсотків говорять, що ніколи не повірять, що Путін причетний до якихось темних справ. Нагадаю вам, що корупційні скандали відбуваються щотижня, вищі чиновники, так чи інакше, з'являються на екрані в зв'язку з цим – Чайка, Сердюков і інші. Тому, хоче влада чи не хоче, але створюється загальне тло граничної тотальної корумпованості. Тут ви не звільнитеся від цього, тут не Навальний діє. Він може тільки підкріпити ці дані, дати санкцію конкретними фактами, а загально відчуття корумпованості режиму складається незалежно від якихось конкретних дій.

– Яка частина російського суспільства стійка до цієї шизофренічної постійної телепропаганди?

– 12 відсотків – це дуже стійка цифра.

– Як це визначається?

– Різними способами, серією запитань. Ніколи ми не вимірюємо в результаті одного запитання.

– А можна дивитися телевізор і бути нормальним?

– Можна, є певний імунітет щодо пропаганди, якщо у Вас є сталі переконання і сталі уявлення – це раз. А по-друге, якщо у вас є різноманітні джерела інформації.

У Москві кожен москвич в середньому користується приблизно 15 джерелами інформації. У селі або в малому місті – це два-три, це інша картинка світу. Саме різноманіття джерел інформації руйнує сугестивність одного каналу, вони один одного починають «гасити». Взагалі довіра до телевізора, як це не дивно, знизилася за останні 5 років з 79 до 41 відсотка.

– До речі, війну в Сирії підтримують?

– Підтримують. Перша реакція була у вересні тривоги і відчуття, що Сирія перетвориться на другий Афганістан. Зараз на тлі того, як ефективно діє наша авіація і телебачення, плюс запевнення, що наземної операції не буде, що взагалі вся ця операція короткострокова, плюс постійне нагнітання, що «Ісламська держава» створює загрозу для російської безпеки, і ще один момент, який забезпечує підтримку, що взагалі не одні ми (Росія – ред.) там воюємо, там і французька авіація є, і американці, що Росія – частина загальної боротьби з тероризмом.

– Виходить, що і антивоєнна агітація в нинішній Росії проти нинішньої влади неефективна?

– Неефективна, не дає точок кристалізації. Поки люди не бачать альтернативи Путіну. 53 відсотки хотіли, щоб він був і надалі президентом.

– Вічним?

– Ну, так.

– А ви про царя не питали, чи хочуть Путіна-царя?

– Ні, не хочуть, оскільки діє інерція радянських уявлень. Монархії взагалі не хочуть.

– Тобто будемо вибирати, але з одного Путіна?

– Це така путінська «демократія».

Повний текст матеріалу – на сайті Російської служби Радіо Свобода