«Російська медійна війна»: як протистояти пропаганді Кремля?

«Російська медійна війна» – конференція під такою назвою за участі фахівців із Чехії та України, а також депутата Європейського парламенту відбулась 8 лютого на факультеті філософії Карлового університету в Празі. Предметом обговорення стали російські медіа, засоби та цілі російської пропаганди, окрему увагу зокрема приділили українському питанню.

Метою російської пропаганди сьогодні є створення позитивного іміджу Росії як дружньої країни та поширення сумнівів серед населення західних країн, вважає Ірина Лагуніна, редактор спеціальних проектів Російської редакції Радіо Свобода. За її словами, російська пропаганда грає на трьох факторах: почутті ностальгії, фальшивої єдності перед зовнішнім ворогом та сумнівах.

«Перше, що зробив Путін (після приходу до влади – ред.) – перейняв контроль електонних медіа тих часів, зокрема телебачення», – зазначає Ірина Лагуніна.

Залежність телеканалів від держави та її правлячої верхівки часто полягає у контрактах медіа з різними організаціями чи підприємцями, що якимось чином із державою пов’язані. Яскравим прикладом є «Газпром-Медіа Холдинг».

Під вплив політики Путіна потрапило не лише телебачення, але й інші електронні медіа, серед яких і Радіо Свобода, зауважує Ірина Лагуніна.

Коли Володимир Путін прийшов до влади, Радіо Свобода надавала свої програми для трансляції 36 партнерським місцевим радіостанціям. У 2012 році в Росії вийшов закон, який постановив, що електронні медіа мають бути фінансовані більшою частиною російським капіталом – це значно обмежило чинність ліцензії Радіо Свобода. «Ми залишилися партнерами з однією радіостанцією, що транслювала лише одну годину нашого мовлення», – пояснює Лагуніна.

Перетворення російських медіа у владний інструмент відбувалось упевнено й систематично. «Тож коли розпочалась зовнішня, закордонна війна пропаганди, гібридна російська війна, внутрішня армія вже була добре підготовлена» – додає Іван Преображенський, автор матеріалів для інформаційного агентства «Росбалт» та Deutsche Welle.

Російська пропаганда добре налагоджена та багаторівнева

Пропаганду Росії, за словами Ірини Лагуніної, можна класифікувати наступним чином. Це інформаційні ресурси за кордоном, які пропонують інформацію державними мовами різних країн. Прикладом рупора Кремля у більше ніж 30 країнах світу є ресурс Sputnik. Наступний рівень – мовлення російською мовою для росіян, що мешкають за кордоном.

«Всюди, де є принаймні якась нестабільність, це активно використовується: в Молдові, у Грузії, в Україні, звісно» – зазначає Лагуніна. Останній, третій рівень російської пропаганди – власне в Росії.

Депутат Європейського парламенту від Чехії Яромір Штєтіна у розмові з Радіо Свобода російську пропаганду за кордоном, зокрема в Європі, прокоментував так: «Я думаю, що головна мета російської пропаганди – розділити Європейський союз. Тому російська пропаганда – один із сильних інструментів боротьби у гібридній війні, яку веде Російська Федерація проти конкретних країн ЄС та Євросоюзу зокрема».

Сучасна російська пропаганда – це не лише ЗМІ, але і фільми з музикою, глянцеві журнали, зовнішня реклама. Пропаганду сьогодні можна зустріти як у класичних медіа, так і в інтернеті, на білбордах, всюди, наголошує Ірина Лагуніна.

А член проекту StopFake Руслан Дейниченко зазначив, що російська медіа-продукція стимулює частину українського суспільства сприймати Росію як «ідеальну країну з кмітливими лідерами та прекрасними дорогами, без корупції та проблем» – саме до такої Росії, на його думку, хотіли приєднатися ті, хто голосували «за» на так званому «референдумі» у Криму в березні 2014 року.

Пропаганда Росії не зустріла вчасно належного спротиву в Україні

Україністка Ленка Віхова зазначає: «Інформаційна війна Росії проти України розпочалася значно раніше, ніж було окуповано та анексовано Крим – повною мірою вона проявилась ще на початку 2013 року, коли Україна почала у пришвидшеному темпі готуватися до підписання Угоди про асоціацію».

Втім, важливу роль тоді зіграла і вразливість українського суспільства: «У 2013 році 90% населення в Україні підтримувало все, що робить Росія. І напевно, якби Володимир Путін вирішив стати президентом України у 2013 році, його б обрали» – зазначає Руслан Дейниченко.

Особливо небезпечним є телебачення, яке і досі залишається основним джерелом інформації для більш ніж 80% населення України.

Про ситуацію з телебаченням на Донбасі говорила уродженка Маріуполя Олена Іванців із організації «Людина в біді», координатор проектів з прав людини в Україні. Правозахисниця стверджує, що мешканці Східної України з 1990-х років звикли дивитись російське телебачення, адже розвиток українського через брак коштів та кадрів відбувався значно повільніше.

Вона також наводить соціологічні дані, що ілюструють територіальні відмінності у питанні довіри телебаченню: «За даними дослідження Київського міжнародного інституту соціології від жовтня 2014 року, 81% українців довіряє українському телебаченню. Але на Донбасі цей показник становить лише 57%. Що стосується російського телебачення, то йому довіряє загалом 31% українців. При цьому на Донбасі – 87%».

Яромір Штєтіна у коментарі Радіо Свобода сказав: «Україна в стані війни, як і свобода слова в світі загалом. І я знаю, що раніше вплив російської пропаганди був надзвичайно сильним на Донбасі, адже багато хто там дивився російські канали. Українська влада втрутилась у це, обмеживши їхню трансляцію. Я вважаю, що це можна робити лише за умов війни. Проте навіть у такому випадку – це ризиковано, адже загрожує свободі слова».

Руслан Дейниченко назвав заборону російського телебачення правильним кроком, адже це «не боротьба різних точок зору, а правди і брехні; а з брехнею неможливо змагатися».

Українська влада у серпні 2014 року заборонила мовлення 14 російських каналів.

«Останнім часом на окупованій частині Східної України російська пропаганда зосереджується на нових аспектах: на легітимізації квазідержав «ЛНР» та «ДНР», виправданні дій «влад» маріонеток і дегуманізації українців, зображенні українських реалій в негативному світлі та формуванні ненависті до українців», – зазначає Олена Іванців.

Що таке російська пропаганда та як із нею боротись

Пропаганда Росії з роками розвивається та удосконалює методики. Поряд із підставними акторами та вигаданими історіями з’являються більш витончені форми. За словами представників StopFake, часто заголовок не відповідає чи прямо суперечить змісту статті – дієвий спосіб впливу на тих, хто лише поверхово переглядає сторінку з новинами. Зустрічаються і заміни термінів: «Правий сектор» із «фашистів», тероризуючих мешканців Києва, може стати групою «активістів», що вийшли на мітинг проти президента Порошенка.

Процес боротьби із російською пропагандою складний та довготривалий. «Створити фейкову новину займає 5 хвилин, а ось на те, щоб її розвінчати, можуть піти години й тижні», – говорить Дейниченко та наголошує, що неможливо побороти російську пропаганду, створюючи власну. А ось віднаходячи правду, реально.

Важливими на сьогоднішній день є медійна грамотність українського суспільства. Тому StopFake радить відповідально ставитись до новин та перевіряти реальність і професійність експертів, походження фотографій та геолокацію на них, звертати увагу на деталі назв і термінів, або й уточнювати інформацію безпосередньо у першоджерел, що часто можна зробити на сторінках у соціальних мережах.

Цікавим спостереженням стосовно прогресу в розвінчуванні пропаганди поділилась член StopFake Марія Жданова. «Соціальні мережі дозволяють відслідковувати, звідки походить аудиторія проекту, – зауважує вона. – Дуже приємно бачити, що нас дійсно переглядають люди з Донецька, Луганська та Криму. Крім того, на сторінці соціальної мережі «В Контакте» більшість нашої аудиторії походить з Росії».

Колись вразливі до інформації з медіа українці сьогодні стають уважнішими. За словами гостей зі StopFake, останні дослідження виявили, що лише 5% українців довіряють російським медіа.

Серед гостей на конференції були й ті, хто вважає аргументи російської пропаганди правдивими, а інформацію з російських медіа надійною. Зокрема, від одного зі слухачів пролунав заклик «полетіти разом за мій кошт до Севастополя, щоб ви там повторили свої доповіді, дивлячись при цьому в очі мешканцям Севастополя».

Медійна війна чи пропаганда? Російська чи кремлівська? Чи пропаганда взагалі? Одностайної відповіді на ці питання на конференції віднайдено не було.