У Дніпропетровську вшанували пам’ять загиблого командира міжнародного миротворчого батальйону імені Джохара Дудаєва Іси Мунаєва. У 2014 році учасник двох російсько-чеченських війн приїхав до України з Данії, де мав статус політичного біженця, зібрав добровольців з різних країн і воював на сході. Він загинув 1 лютого 2015 року під час оборони Дебальцева.
Бригадного генерала армії Чечні поховали в Дніпропетровську, як він сам бажав. Місце поховання не розголошується: чеченські бійці говорять, що задля безпеки.
Кадирівці не припиняють воювати з намиКазбек Дзурдзук
«Кадирівці не припиняють воювати з нами, вони готові на будь-які дії. Навіть якщо загинуть мирні люди, їх це не зупинить», – говорить боєць спецпідрозділу «Шалена зграя» 57-ї моторизованої бригади Казбек Дзурдзук.
На річницю загибелі чеченського командира приїхали бійці різних підрозділів і національностей – і українці, і грузини, і чеченці, й інші. Як розповів нинішній командир батальйону Адам Осмаєв, у першому складі батальйону половина були українці, і ще половина – іноземці.
Чверть особового складу були чеченцями, і ще чверть – представниками інших національностей, зокрема, грузиниАдам Осмаєв
«Отже, чверть особового складу були чеченцями, і ще чверть – представниками інших національностей, зокрема, грузини. Так було під час активних бойових дій, а зараз усі громадяни України, які підходили за параметрами і які хотіли й далі служити, офіційно воюють у Збройних силах України і підрозділах МВС», – розповів комбат.
З 4 лютого 2012 року до листопада 2014-го Осмаєв перебував в ув’язненні в Одесі. Його підозрювали у підготовці замаху на Володимира Путіна і тероризмі, але одеський суд визнав його винним лише у незаконному обігу вибухівки і пошкодженні чужого майна – під час арешту в квартирі, де перебував Осмаєв, стався вибух.
За словами дружини комбата, прес-офіцера батальйону Аміни Окуєвої, багато хто з бійців повернувся додому, але за потреби вони готові приїхати назад.
«Багато хто поїхав у відпустку, особливо ті, хто з Європи до нас приїжджав, але у будь-який момент вони готові повернутися і надалі допомагати Україні. Я часто думаю, що якби не рішення Іси Мунаєва створити наш батальйон, то, можливо, план Путіна посіяти ворожнечу між українцями і чеченцями й спрацював би. Ми зірвали плани російської імперії, незважаючи на беззаконня, яке робили кадировці», – наголосила Окуєва.
Як тільки почув, що Мунаєв в Україні, захотів до нього приєднатися – комбат чеченського батальйону
Осмаєв очолив підрозділ після загибелі Іси – до цього він був його помічником і заступником.
Іса в усіх вселяв упевненість, поряд з ним ніхто не боявся ані вибухів, ані пострілівАдам Осмаєв
«Коли я тільки почув, що Іса Мунаєв в Україні, я захотів приєднатися до нього. Отже, як тільки в мене з’явилася така можливість, то поїхав до Дніпропетровська, і 19 листопада зустрівся із Ісою. А вже за кілька днів ми були в зоні АТО. Іса в усіх вселяв упевненість, поряд з ним ніхто не боявся ані вибухів, ані пострілів», – пригадує Осмаєв.
За словами комбата, чеченський досвід Мунаєва дуже допомагав на сході і давав можливість рятувати життя тих, хто такого досвіду не мав. Досвідчених бійців у батальйоні було немало, деякі з них мали досвід і партизанської діяльності – воювали із російськими військами вже після закінчення двох війн.
Іса Мунаєв був одним з таких ветеранів – він брав участь у двох чеченських війнах, і після їхнього закінчення продовжував збройний спротив. У 2006 році, як розповідають його побратими, він отримав вкрай важке поранення і був евакуйований до Європи. Там він жив разом із родиною, поки не поїхав воювати в Україну. Разом із ним в Україну приїхав його син – під час урочистого вшанування йому передали нагороду від дніпропетровського «Фонду оборони країни», але показувати обличчя його син також не став – знову ж таки, через необхідність дотримуватися заходів безпеки.
Син Іси Мунаєва воював разом з батьком
Як розповів Радіо Свобода старший лейтенант 17-ї танкової бригади Олексій Чабан, син Мунаєва ходив на бойові завдання разом із батьком. «Я ще тоді подумав, а чи готовий був би я ризикнути життям власного сина. Я б так, напевно, не зміг», – пригадує Олексій. Він демобілізувався ще в минулому році, але спеціально приїхав з Кривого Рогу в Дніпропетровськ на вшанування пам’яті загиблого.
«Більшість наших офіцерів – це злодійкуваті прапорщики з великими погонами. Вони не терплять порад, навіть якщо самі нічого не знають. Мунаєв для мене був першим, хто міг навіть не говорити, що він офіцер, це можна було побачити по ньому. Коли він говорив, його слова мали вагу. Він нібито не віддавав своїм бійцям накази, а просив їх», – говорить Чабан.
Старший лейтенант служив у районі Дебальцева і познайомився з чеченськими добровольцями взимку 2014-2015 року.
Я був упевнений, що ніякі чеченські батальйони не можуть за нас воюватиОлексій Чабан
«Їхній підрозділ, 12-15 людей, прийшли до нас знайомитися. Я був упевнений, що ніякі чеченські батальйони не можуть за нас воювати. Отже, я був здивований, але не стурбований – одразу відчув, що вони не брешуть. Вони тоді мені сказали, що хочуть на нашій ділянці перейти на інший бік, і попросили невеличку допомогу. Ми дали їм рації, один тепловізор і «Калашникови». Тому що в них тоді були маленькі чеські автомати «Скорпіон» із глушителями – це гарна зброя для вуличних боїв чи в приміщеннях, але не для відкритої місцевості. Тим більше, там маленькі магазини. Ну і домовилися, що, якщо їх будуть переслідувати, то підтримаємо вогнем. З ними ще пішли два бійця 128-ї бригади», – пригадує демобілізований офіцер.
Мунаєв пообіцяв, що, якщо бійці захоплять якійсь документи, карти або полонених, то їх усіх віддадуть українським військовим. Однак, про захоплену зброю чеченці попередили окремо: її будуть залишати собі.
«Я не міг повірити у звірства в Чечні» – український військовий
За словами Мунаєва, проти українців воюють три види бійців – так звані «ополченці» – місцеві жителі, по яких чеченські підрозділи навіть не стріляють, тому що ті самі розбігаються, російські військові і кадирівці.
«Він розповідав про звірства російських солдатів у Чечні, і я просто не міг повірити, що ті, кого ми завжди вважали своїми, могли таке робити. А про кадировців Мунаєв говорив, що, якщо ми з ними десь стикнемося – краще за все відходити і не нападати на них. А також не брати їх у полон – це небезпечно», – переказує слова Мунаєва український ветеран.
В мене є фотографія з Ісою – остання в його житті. Його загін приходив на наш опорний пункт вночі 29 січня, а 1 лютого Іса загинувІса Мунаєв
З тієї першої вилазки чеченці повернулися вранці, й бійці 17-ї бригади пустили їх відпочити у свій бліндаж.
«Потім ми їх нагодували, і чеченці пішли. Вони повернули нашу зброю, собі нічого тоді не захопили. Пізніше ми підтримували телефонний зв’язок, і так склалося, що в мене є фотографія з Ісою – остання в його житті. Його загін приходив на наш опорний пункт вночі 29 січня, а 1 лютого Іса загинув», – говорить старший лейтенант.
Якщо Україна програє, то Чечня ніколи не буде вільною – так бригадний генерал пояснював Чабану свою участь у війні на українському сході.
Наразі чеченські добровольці, як з українським громадянством, так і без нього, виконують бойові завдання в батальйоні Дудаєва, батальйоні Шейха Мансура і спецпідрозділі «Шалена зграя» у складі 57-ї бригади.
