(Рубрика «Точка зору»)
Певно, вже не є секретом, що позачергові вибори парламенту України можуть у відбутися цієї осені. Про це вже говорять на найвищих політичних тусовках, у тому числі і в стінах Верховної Ради. Занадто багато є чинників, які ведуть до цього.
Непрезидентська рать
У виборах зацікавлений чинний президент. За останній час зроблено чимало, щоб максимально зосередити владу в його руках. Навіть Кабмін, на чолі якого поки що залишається «непрезидентський» Арсеній Яценюк, фактично перебуває під його впливом. Однак для президентської влади малокерованою лишається Верховна Рада.
Нинішня коаліція більше існує на папері, ніж у реальності. Фракція Радикальної партії вийшла з неї. Фракції «Батьківщина» та «Самопоміч» нерідко голосують інакше, ніж провідні сили коаліції – «Блок Петра Порошенка» й «Народний фронт». Останнім доводиться шукати союзників «на стороні», залучаючи депутатів від «Опозиційного блоку» та «некоаліційних» фракцій. Справжнім каменем спотикання виявилися зміни до Конституції, які передбачають «особливості самоврядування на Донбасі», і в яких, судячи з усього, зацікавлений президент. Існує невисока ймовірність того, що вдасться зібрати 300 голосів, аби провести ці зміни. Така Верховна Рада президентові не потрібна.
Звісно, президентські сили підуть на перевибори, якщо матимуть певність у своїй перемозі. Їм, звісно, хотілося б отримати свій парламент, який буде голосувати за потрібні їм закони, призначить пропрезидентського прем’єра й здійснюватиме відповідні кадрові зміни.
Але є питання, чи вдасться це зробити. Нинішня ситуація в країні, схоже, «не грає» на руку президента, рейтинг якого за останній час помітно знизився. Росте соціальне невдоволення. Сподівання багатьох людей на покращення ситуації не виправдалися. Декларовані реформи часто сприймаються як імітації, котрі дезорганізовують суспільне життя. Правда, є намагання «перевести стрілки» на прем’єра, звинуватити його в усіх негараздах. Інше питання, чи це спрацює.
Рейтинг пропрезидентського «Блоку Петра Порошенка» зараз становить близько 20%. І дуже сумнівно, що його вдасться наростити. Тому надія на депутатів-мажоритарників, котрі позиціонуватимуть себе як «незалежні», але в парламенті займуть пропрезидентську позицію. Ставка може робитися й на створення нових політичних проектів, котрі на позір дистанціюватимуться від президента, однак підтримають його у Верховній Раді (щось подібне ми вже мали на виборах до місцевих рад).
Але наскільки спрацюють ці технології? У нинішній період, коли в українському суспільстві зростає невдоволення владою, а то й лунають заклики до проведення «третього майдану», це виглядає дуже проблематично.
Низи не хочуть
Ідея розпуску Верховної Ради знаходить підтримку не лише у пропрезидентських «верхах», а й також у «низах». В очах багатьох людей наш парламент не виправдав покладених на нього надій. Нерідко депутати демонстрували неадекватну поведінку, вдаючись до бійок. Про якість законодавчих документів, краще не говорити. До цього варто додати згадуваний реальний розвал парламентської коаліції. Тому рівень довіри до Верховної Ради в нас украй низький. Зрештою, він ніколи й не був високим.
Тому ідея розпуску Верховної Ради знаходить підтримку в «низах». Правда, чимало пересічних українців, спостерігаючи історію українського парламентаризму, вважають, що чергові вибори нічого доброго не дадуть, а виборні органи можуть стати «ще гіршими». Чи не є це однією з причин низької явки виборців під час нещодавніх виборів до місцевих рад?
Якщо ж будуть оголошені позачергові вибори до Верховної Ради, це, схоже, позитивно сприйметься в суспільстві. Хоча й особливого ентузіазму не викличе.
Виборами спробують скористатися опозиційні до президентської влади сили. Це стосується як формальної опозиції («Опозиційного блоку» та наближених до нього політичних проектів), так і опозиції неформальної – Радикальної партії, «Батьківщини» й «Самопомочі». Має також надію потрапити за партійними списками до Верховної Ради й «Свобода». Всі ці опозиціонери, враховуючи зростання суспільного невдоволення, сподіваються «відкусити» частину «електорального пирога» від пропрезидентських сил. Наскільки ці сподівання виправдані – теж питання. На сьогоднішній день непогані шанси розширити своє електоральне поле мають «Опозиційний блок» і «Батьківщина». Але як ситуація складеться на осінь 2016 року, можемо лише гадати.
Чи позачергові вибори суттєво змінять конфігурацію політичних сил у Верховній Раді на користь президента? Чи, навпаки, дадуть можливість опозиції (як формальній, так і неформальній) помітно розширити свій вплив і відтіснити президентські сили? Зрештою, чи призведуть вибори Верховної Ради до підвищення якості її законотворчої діяльності? Думаю, на ці питання відповідь, радше, буде негативною, ніж позитивною.
Зате чергові парламентські вибори обов’язково призведуть до значних бюджетних витрат, а також сприятимуть загостренню політичного протистояння. Не виключено, що цим протистоянням спробують скористатися й наші північні сусідоньки.
Певно, хтось та й виграє від позачергових парламентських виборів. Але чи виграє Україна?
Звісно, хотілося, щоб і пропрезидентські, і непрезидентські політичні сили досягнули порозуміння, в тому числі й у стінах Верховної Ради. Щоб були між ними досягнуті розумні компроміси. Щоб «політичне шулерство», якого достатньо і з одного, і з іншого боку, зрештою, відійшло на задній план.
Проте, схоже, це лише мрії.
Петро Кралюк – проректор Острозької академії
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
