Київ – У Києві в приміщенні Інституту науково-технічної та економічної інформації, також відомому як «Тарілка на Либідській», відкрили виставку «ДЕ НЕ ДЕ», присвячену декомунізації. Понад 30 художників із різних міст України, серед яких – Жанна Кадирова, Микита Кадан, Алевтина Кахідзе та інші, спробували переосмислити радянську спадщину України та критично поглянути на способи її позбутися.
Виставка «ДЕ НЕ ДЕ» – це результат кількох місяців майстерень, які відбувалися для художників спершу у Вінниці в рамках резиденції «Над Богом», а потім як воркшоп «ДЕ» в Сєвєродонецьку, Слов’янську та Маріуполі. Художники досліджували міста, радянські пам’ятки, спілкувалися з місцевими мешканцями, розповідає одна із організаторів виставки Ольга Гончар.
Декомунізація – надзвичайно творчий процес, який мав би зосереджуватися на пошуках коріння, дослідженні родуОльга Гончар
«Декомунізація – надзвичайно творчий процес, який мав би зосереджуватися на пошуках коріння, дослідженні роду. У місті – це формування нового обличчя міста: перейменування вулиць, прибирання старих символів, пошуки, що могло б з’явитися на їхньому місці», – каже вона.
Насамперед художників цікавили проблеми публічного простору – наприклад, у Вінниці вони намагалися дати нове життя закинутому кінотеатру «Росія». Адже декомунізація частково спрямована саме на те, щоб його переінакшити: перейменувати вулиці, демонтувати пам’ятники тощо.
Кураторка виставки «ДЕ НЕ ДЕ» Євгенія Моляр зауважує, що єдиної ідеї експозиція не має: «Не можна говорити, що ця виставка несе певну конкретну ідею. Це радше таке собі народне зібрання, публічний мітинг».
Тим часом деякі учасники виставки застерігають, що декомунізацію в Україні повсякчас провадять радянськими методами. Так, наприклад, в експозиції є роботи фотографа Євгена Нікіфорова, який їздить країною й фіксує мозаїки, яким загрожує знищення. Фотограф Саша Курмаз показує, що зміна пам’ятників – будь-яких – це просто зміна ідолів. Деякі художники вказують на юридичні невідповідності в законах про декомунізацію, розповідає Євгенія Моляр.
«Іларіон Лозовий, наприклад, у своїй роботі говорить, що так звані декомунізаційні закони, особливо ті, що стосуються символіки в публічному просторі, передбачають суворі покарання за його порушення. Але саме поняття порушення не артикульоване чітко – немає критеріїв, визначення поняття пропаганди», – каже вона.
«Як ви можете приходити в державну інституцію й критикувати державу?»
Алевтина Кахідзе, одна із учасниць виставки, влаштувала на відкритті перформанс: скидала з балкону смужки тканини, де зобразила декомунізацію на Донбасі. Здивовано каже, що знайшла на сайті Інституту національної пам’яті інформацію про перейменування її рідного міста Жданівка, яке нині окупували бойовики. «Завжди думала, що ця назва місту пасує. Його мешканці думали, що їхнє життя налагодиться дивовижним чином. Жданівка – це від слова «ждать», – каже художниця.
Завжди думала, що ця назва місту пасує. Жданівка – це від слова «ждать»Алевтина Кахідзе
Місце, де відбувається виставка «ДЕ НЕ ДЕ» належать до радянської спадщини – «Тарілку на Либідський» побудували якраз у 60-х роках. Утім, під час роботи організатори виставки переконалися, що декомунізувати потрібно не архітектуру та публічний простір, а те, як люди мислять, каже Євгенія Моляр.
«Ми домовилися про цю експозицію, і буквально за тиждень до початку роботи з’явився новий директор Інституту, який сказав нам, що наша виставка нагадує акцію протесту. Ми відповіли, що деякі роботи й справді є доволі критичними і що це нормально. На що він заявив: «Як ви можете приходити в державну інституцію й критикувати державу?» Ми зрозуміли, що потрібна нагальна декомунізація в самій структурі організації публічних просторів»
Виставка «ДЕ НЕ ДЕ» триватиме до 31 січня.
