Абсолютним прикриттям у справі Литвиненка міг бути тільки Путін – екс-офіцер КДБ

Опублікована у Великобританії доповідь про підсумки публічного розслідування вбивства в Лондоні колишнього офіцера ФСБ Олександра Литвиненка викликала широкий міжнародний резонанс. Автор доповіді суддя сер Роберт Оуен, який головував на відкритих слуханнях, назвав виконавцями вбивства Литвиненка Андрія Лугового і Дмитра Ковтуна, підкресливши, що за ними стояла російська держава. Кореспондент Радіо Свобода зустрілася в Лондоні з одним із ключових свідків на лондонських слуханнях у справі Литвиненка, колишнім радянським розвідником Юрієм Швецем.

​

– Суддя Роберт Оуен зазначив, що, досить імовірно, за вбивством Олександра Литвиненка стояв Володимир Путін. Щоправда, суддя не назвав його однозначно замовником вбивства. Чи могла така серйозна операція – вбивство іноземного підданого за кордоном – проводитися без санкції Путіна?

– Це абсолютно виключено, про що я і сказав, виступаючи дві з половиною години на публічних слуханнях у справі Литвиненка в Лондоні. Про це свідчить вся історія радянської та російської розвідок, на цьому ж побудована вся бюрократична система російської держави.

У Радянському Союзі такі рішення ухвалював Сталін, а після нього рішення про вбивство осіб за межами Радянського Союзу ухвалювало політбюро. У Росії це могло здійснитися тільки з санкції Володимира Путіна. Вбивство Литвиненка – це терористичний акт в одній з найбільших столиць світу із застосуванням ядерної зброї. Це серйозна операція – я зараз не кажу про її моральні аспекти. Але чисто технічно, з погляду спецслужби, – це серйозна і ризикована операція, яка могла провалитися через величезну кількість причин. До речі, частково вона і провалилася, бо її врешті розкрили, хоча й постфактум. Головне в таких операціях – це прикрити себе, зняти з себе відповідальність; щоб, якщо щось трапиться, тобі голову не зняли, нехай хтось інший за це відповідає. У цій системі абсолютним прикриттям може бути тільки і виключно президент Путін.

– Чи міг тодішній голова ФСБ Росії Микола Патрушев в якості, так би мовити, «подарунка Путіну» одноосібно організувати операцію з ліквідації Олександра Литвиненка?

– Ні, в жодному разі. Я стежив за кар'єрою пана Патрушева відтоді, як він ще служив молодшим опером у ленінградському управлінні Комітету держбезпеки. Це надзвичайно обережний чиновник, котрий ніколи б не наважився на таку операцію без прикриття. У цьому випадку «подарунок Путіну» був би сумнівним, а ось «осадити», якщо щось піде не так, можна по повній програмі. Тому ніхто б не посмів це зробити без санкції Путіна.

Крім того, одна ФСБ не змогла б це зробити. Тут потрібна координація з іншим відомством, бо ФСБ не виробляє полоній. Його потрібно було звідкись отримати. Процес отримання полонію з іншого відомства вимагає взаємодії між двома агентствами. Ця операція вимагала також взаємодії між різним підрозділами ФСБ.

– Суддя Роберт Оуен не сумнівається в тому, що виконавцями вбивства Олександра Литвиненка були Луговий і Ковтун. Проте, він припускає, що їх могли використовувати «втемну», що вони могли не знати про те, що мають справу з радіоактивним полонієм. Як Ви вважаєте, таке могло бути?

– Я вважаю, що так це і було. Вони знали, що працюють з отрутою, що вона повинна убити Литвиненка, але не знали, що це радіоактивна речовина, яка небезпечна для їхнього власного життя. На цьому будувався весь розрахунок. Після вбивства Литвиненка Луговий і Ковтун повинні були самоліквідуватися. Мабуть, їх проінструктували таким чином, щоб після вбивства, позбавляючись від полонію, вони повинні були заразитися і невдовзі після повернення до Москви померти, від того ж полонію. Так би й сталося, якби не випадковість. Як тільки пролунав грім в Лондоні, Луговий і Ковтун кинулися на радіостанцію «Ехо Москви» з інтерв'ю. Основна мета цього інтерв'ю була заявити на весь світ, що вони живі. Після цього інтерв'ю, яке вони давали спантеличеними, переляканими, їх уже не можна було вбити. Треба було робити депутатами і якимось чином охороняти.

– Вам не здається дивним, що Ковтун та Луговий, досвідчені співробітники спецслужб, могли купитися на таку просту операцію?

​– Вони не були досвідченими співробітниками спецслужб. Я погано знаю Ковтуна, але, по-моєму, він багато років нічим не займався. Що ж стосується Лугового, то він все життя був охоронцем. Охоронець – це особлива категорія людей, які працювали в Дев'ятому управлінні КДБ і охороняли «великих шишок». «Великі шишки» в СРСР були похилого віку. Основна практика таких охоронців – під руки довести людину до туалету, одягнути, посадити в машину, вийняти з машини і т. д. Яка тут кваліфікація?! Це охорона, ВОХР! Тому так це і сталося. Якби це були суперагенти, не були б вони визнані винними в цій справі.

Уся справа в цій аналітичній записці на Віктора Іванова, яку Литвиненко віддав Луговому, де йшлося про зв'язки Іванова з організованим злочинним угрупованням. Лугового зупинили в Шереметьєво, коли він повертався з Лондона до Москви, і виявили цей папір. Звісно, що він потрапив у ФСБ, потім до самого Іванова. Луговому тікати було нікуди.

Я простежив кар'єру пана Лугового, починаючи з його роботи на Березовського. У мене таке враження, що він взагалі на ФСБ весь час щільно працював, коли працював на Березовського. Вся ця історія, коли він потрапив на рік у в'язницю і т. д., – це все було організовано таким чином, щоб створити йому легенду, з якою він потім міг приїхати до Лондона до Березовського і сказати: «Ось я за тебе і твоїх друзів постраждав», – щоб втертися до нього в довіру. І йому це вдалося.

– Якою Ви бачите подальшу долю Лугового і Ковтуна? Чи можна сказати, що вони тепер у безпеці?

– Мені вона бачиться у вельми сумному вигляді. Якби все було нормально в країні, вони могли б і таємно Героїв Росії отримати, як Меркадер свого часу за вбивство Троцького. Але вся справа в тому, що, на мій погляд, Росія зараз перебуває приблизно на такому ж етапі, як Радянський Союз десь у 1989 році, за кілька років до розпаду.

Я дуже підозрюю, що процес лавиноподібного розвалу Росії почнеться протягом найближчих півтора-двох років. Тож за життя і безпеку панів Лугового і Ковтуна я б ламаного гроша не дав, тому що вони будуть одними з перших, чиї голови будуть затребувані в обмін на гарантії безпеки якихось нинішніх російських чиновників. Дуже підозрюю, що скоро для них набагато більш безпечним місцем буде комфортабельна британська в'язниця, ніж життя в Росії. Тож на їхньому місці я би потихеньку збирав рюкзачки і готувався до таємного переходу кордону.

– Суддя Роберт Оуен називає кілька версій вбивства Олександра Литвиненка. Одна з них – це консультації іспанських і британських спецслужб, інша – аналітичні довідки на близьких Путіну людей. Одну з цих довідок, вже згадану, на Віктора Іванова, складати йому допомагали Ви. У доповіді Оуена є посилання на те, що причиною вбивства могла бути і особиста неприязнь Путіна до Литвиненка. Яка з цих версій Вам здається найбільш вірогідною?

– Найбільш вірогідною мені здається та версія, яку я виклав у своїх свідченнях перед лондонським судом. Все, про що говорилося на цих слуханнях, все, що потім лягло в остаточний висновок судді Оуена, мало місце. Причини, на підставі яких був убитий Литвиненко, тобто комплекс його провини, з погляду російських спецслужб, накопичувався тривалий час – скільки він був у Лондоні, стільки все і накопичувалося. Це і його різкі висловлювання на адресу Путіна та інших діячів Росії, його співпраця з правоохоронними органами різних країн і допомога в розслідуванні діяльності російських організованих злочинних груп в Італії і в Іспанії.

Все це тривало протягом тривалого часу. Тривалий час Литвиненко ображав Путіна і, тим не менше, продовжував жити. За цей час через офіс Березовського пройшла ціла низка людей, яка була пов'язана з російськими спецслужбами. Кожен з них протягом цих двох років міг убити Сашу, та все ж цього не сталося. Психотип нинішніх керівників російської держави і спецслужб такий, що вони не стали б вичікувати десять років, затаївши образу на те, що тебе десять років тому назвали педофілом. Вони не стали би чекати роками, щоб завдати такій людині смертельного удару. Це не такі люди.

На мій погляд, напередодні вбивства Литвиненка повинен був виникнути якийсь тригер – подія, яка підштовхнула «снігову кулю», яка тоді утворилася на вершині гори. Щось повинно було її штовхнути, щоб вона покотилася, і була запущена операція щодо вбивства Литвиненка. Думаю, що це була та сама аналітична довідка з приводу Віктора Іванова. Мені не здається, що ініціатором вбивства була ФСБ. Я знаю специфіку російських спецслужб. Щодо Литвиненка і, взагалі, щодо офісу Березовського в Москві працювали десятки людей. У ФСБ, напевно, на цій темі сидів цілий відділ, на неї працювала, напевно, половина резидентури в Лондоні і європейський відділ у Службі зовнішньої розвідки (СЗР). Десятки людей робили на цьому кар'єру. Слід розуміти, що діяльність та кар'єра розвідника, співробітника спецслужб залежать від успішності і якості видобутої ним інформації. Надзвичайний успіх – це коли його інформація доповідається вищому керівництву країни. Інформація щодо Березовського і Литвиненка автоматично йшла на саму верхівку. Десятки людей за ці роки написали сотні, якщо не тисячі, різних писульок з приводу Березовського, і це все йшло нагору. Люди отримували ордени, медалі, зірочки і так далі. Це була синекура. Якби випадково Березовський або Литвиненко померли, вони повинні були б зробити вигляд, що ті живі, щоб далі продовжувати цю писанину.

Я дуже сумніваюся, що це ФСБ ініціювала операцію щодо вбивства Литвиненка. Швидше за все, як я вже сказав, ініціатива виходила від генерала Іванова. Але оскільки для цієї справи необхідна була ФСБ, був підключений Патрушев. Патрушев підключив можливості ФСБ, і операція покотилася.

– Марина Литвиненко після оголошення рішення судді Оуена закликала вислати з Великобританії російських агентів, які працюють під дипломатичним прикриттям. Як Ви ставитеся до такої ідеї? Чи реально це?

– Це реально, але я не думаю, що це було б розумно і корисно. Чому? Я працював у зовнішній розвідці КДБ, коли Маргарет Тетчер свого часу вислала ледь не все радянське посольство з Великобританії. У відповідь радянський уряд вислав практично все британське посольство з Москви. Різке погіршення відносин тривало чи то два, чи то три роки. Якщо Великобританія вишле, вишле і Росія. Це однозначно, тому що це така практика міжнародних відносин і взаємин спецслужб.

Після того, як Маргарет Тетчер зробила цей жест, аналітичний відділ зовнішньої розвідки КДБ довгий час поняття не мав про плани та наміри британського уряду щодо Росії. Причому, не йдеться про якісь секрети. Як мені сказав аналітик, ставлячи аналітичне завдання: «Ми навіть не знаємо їхньої офіційної позиції щодо СРСР з ключових питань». Це, до речі, було напередодні зустрічі Горбачова з Тетчер, і для нього готували відповідні інформаційні документи. Це погано, це небезпечно, бо має бути якесь знання один про одного, щоб будувати нормальні відносини і уникнути непоправного, незворотного їхнього розвитку.

Що стосується санкцій, то зараз почалася агонія режиму, процес саморозпаду пішов. Наявних санкцій достатньо, щоб цей процес набув незворотного характеру. Я би зробив інше. У Лондоні є так званий Культурний центр Росії. Ось його б я закрив. Наскільки я знаю і розумію, це дах ФСБ в центрі Лондона. Ця організація є прямою спадкоємицею «Союзу радянських товариств дружби із зарубіжними країнами», який був організований спочатку як дах для зовнішньої розвідки КДБ.

Там кожен другий був наш; я цих хлопців знав, разом з ними працював. Потім цей «дах» припинив своє існування разом з СРСР. А зараз, як птах Фенікс, відродився у вигляді цього Культурного центру, який, я знаю це з Вашингтону, займається тим, що створює п'яту колону з російської еміграції, зі студентів. Там відбувається вербування агентури, його співробітники намагаються її створювати на патріотичній та інших засадах. Причому, створюється розгалужена агентурна мережа, яку навіть КДБ свого часу не мало.

– Після того, як Ви склали цю доленосну для Олександра Литвиненка довідку, Ви не відчули загрози своєму життю? Зрештою, якщо припустити, що ця довідка стала фатальною для Олександра Литвиненка, можливо, і на Вас могли звернути увагу.

– Знаєте, у англійців є приказка: kill the messenger – знищ гінця. Ось це і сталося. Коли я писав цю записку, я не відчував жодних побоювань, оскільки мені просто в голову не приходило, що Саша може зробити таку дурість, як передати її Луговому. Ця робота – business security, business intelligence – делікатний і конфіденційний бізнес. Згодом, коли ця справа розкрилася, звісно, я відчув потенційну небезпеку.

– Чи справді Литвиненко був добре знайомий з Путіним?

– Я не був присутній під час їхніх особистих бесід, але Саша мені про них розповідав, і я йому довіряю. Чому? Тому що за своєю кваліфікацією як феесбешники і колишні кагебісти Саша і Вова були людьми одного професійного рівня. Обидва були підполковниками. Щоправда, коли Путіна призначили директором ФСБ, йому третю зірочку дали, він став полковником. Вони були люди одного рівня. Різні за рівнем посади – так, але у Саші була велика перевага: він мав славу фаворита Бориса Абрамовича. А Борис Абрамович в той час мав таку силу, такий вплив, який міг позмагатися зі впливом директора ФСБ. Борис Абрамович міг вимагати закрити якийсь підрозділ ФСБ або наполягти на відкритті якогось підрозділу. Як фаворит Бориса Абрамовича Березовського Саша міг відкривати ногою двері дуже високих начальників ФСБ. І вони мали ставитися до нього з дуже великою повагою.

– А що Ви думаєте про смерть Бориса Березовського? Багато чуток, багато домислів. Суддя виніс відкритий вердикт...

– Я говорив з людьми, які його близько знали, спілкувалися з ним останні роки життя. Вони говорили, що це було самогубство. Я їм довіряю в цьому плані. Якщо уявити, що це вбивство, але тоді це мало бути ідеальне вбивство. У ідеальне вбивство, вчинене російськими спецслужбами, я за великим рахунком не вірю. Ось у вбивство Литвиненка я вірю, це так, це почерк російських спецслужб. Наслідили, напартачили, приїхали до Москви, їх повинні були прибрати, але не прибрали – загалом, бардак. Якщо припустити, що Березовського вбили, то це абсолютно ідеальне вбивство! Таке буває тільки в кіно. Тому я схиляюся до думки, що він, вірогідно, покінчив життя самогубством.

– Як Ви думаєте, хтось відповідатиме коли-небудь за операцію під назвою «ліквідація Литвиненка»?

​– Хтось обов'язково буде покараний. У Британії ніщо не забуте і ніхто не забутий. Пригадую випадок, коли правоохоронним органам Великобританії доводилося чекати 10-20 років для того, щоб людина, яка переховувалася в якихось країнах, в результаті подій в цих країнах стала для них доступною і була покарана. Враховуючи, знову-таки, нинішній стан Росії, розпочатий процес саморозпаду, я цілком припускаю, що дуже скоро пани Луговий і Ковтун будуть заслужено покарані, бо інакше їм буде загрожувати реальна смерть в Росії. А що стосується інших високопоставлених діячів, то у Путіна поки є імунітет. Він вже, мабуть, вирішив, що буде сидіти у своєму кріслі до гробової дошки, поки його не винесуть звідти в тому чи іншому вигляді. Патрушев – це людина, яка також повинна триматися зубами за цей режим. Важка їх чекає доля.

Повний текст матеріалу – на сайті Російської редакції Радіо Свобода