Рубрика «Точка зору»
Лев Абалкін
Розуміючи, що російська економіка перебуває в системній кризі, уряд Росії почав шукати способи заощадити понад 10% бюджетних коштів, про які раніше говорив Дмитро Медведєв.
При цьому, прес-секретар прем'єр-міністра Росії Наталія Тімакова заявила, що жодних рішень поки не ухвалили, проте, існує низка пропозицій щодо скорочення персоналу державних установ, продажу активів та мінімізації «інших витрат».
Що мається на увазі під цим формулюванням, минулої п'ятниці пояснив заступник міністра економічного розвитку Росії Євген Єлін. Зокрема, мова може йти про перегляд інвестиційних проектів, особливо тих, до яких є претензії щодо документації або виконання базових вимог на етапі погоджувальних процедур.
Як приклад заступник міністра навів кримські проекти з проблемами із землеустроєм. А це означає, що всі місцеві інфраструктурні ініціативи, які через питання до документації недофінансували в 2015-му і перенесли на цей рік, знову перебувають під загрозою зриву.
А ось економічно безглузді, але політично важливі проекти російський уряд продовжить виконувати і в нинішньому році. Так, на думку представників Мінтрансу Росії, бюджетний ніж точно не торкнеться проектів транспортного переходу через Керченську протоку і... залізничного в обхід України.
Країна під санкціями, ціна національної валюти вже другий рік неухильно падає, невдоволення населення зростає, в 2016 році збільшиться безробіття, а російський уряд займається тим, що будує потішну залізницю і намагається прорубати сухопутне вікно до Криму.
Керченський глухий кут
Кремль публічно поводиться так, ніби Керченський міст може якимось чином змінити сприйняття того геополітичного факту, що Росія анексувала Крим. Ось чому, незважаючи на гостру нестачу бюджетних коштів, влада не відмовляється від цього проекту, який навряд чи буде завершений у належний термін – до кінця 2018 року.
Адже спочатку передбачалося, що випробування мостом почнуться саме під час чергової президентської компанії Путіна. Телевізійні ролики з практично добудованою спорудою мали показати велич національного лідера, який дотримав своєї обіцянки, незважаючи на внутрішні тяготи і підступи закордонних ворогів.
Керченський міст – це всенародний пам'ятник Путіну, його мавзолей, піраміда, за будівництво якої заплатить кожен росіянин. І чим тугіше будуть затягуватися пояси, чим складніше буде забезпечувати грошима кримську ФЦП («Федеральну цільову програму»), тим драматичнішим буде цей збір коштів.
Під кінець будівництва може з'явитися ролик, в якому старенька бабуся просить на вулиці милостиню, а потім йде в ощадкасу і здає гроші на Керченський міст. А ще краще – діти, які економлять на шкільних сніданках і надсилають гроші в Мінекономрозвитку. І гасло: «Даєш міст!»
Скажете, повний сюрреалізм? Але якщо в Росії не відбудуться кардинальні внутрішньополітичні зміни, щось подібне не змусить на себе чекати.
Однак головна трагедія для російського суспільства полягає в тому, що, буде цей міст зведений чи ні, а Крим доведеться повертати. Добре, якщо міст не закінчать – буде не так прикро. А ось якщо «побудова комунізму» увінчається відносним успіхом, вийде, що весь цей кризовий час Росія прокладала сухопутний коридор в Україну, одночасно простягаючи обхідні залізничні колії.
Висока ціна на нафту, що трималася впродовж цілого десятиліття, змусила Москву повірити, що ресурси для проведення регіональних політичних афер невичерпні, що можна витримати будь-який зовнішній тиск і навіть примножити власну владу без особливих економічних втрат для населення.
Але бідність швидко позбавить Кремль цієї омани. Злидні протверезять і додадуть прагматизму. Обираючи між якістю власного життя і тривіальною політичною гордістю, росіяни дуже скоро віддадуть перевагу першому. А як це станеться – у вигляді олігархічної змови або революції – не так уже й важливо.
Чужі гроші
Бажання прокласти міст із Росії до Криму настільки сильне, а значення цього проекту для потенційного наступника Путіна настільки велике, що Дмитро Медведєв вирішив піти на несподіваний крок – створити некомерційну організацію, яка займатиметься реалізацією ФЦП, але перебуватиме під контролем Мінекономрозвитку Росії.
Мета цієї структури – не дозволити місцевим розкрадати гроші на міст і кримську інфраструктуру. Максимум – на них мають заробити наближені до президента Росії олігархи.
Іншого способу припинити злодійство серед місцевих «чиновників» не знайшли, звільнити головних корупціонерів не вийшло, тому що кримська «влада» належить до клану Сергія Шойгу. Тому забезпечити хоча б часткове виконання ФЦП, за яке відповідає економічний блок уряду на чолі з прем'єром, може тільки повний контроль над вже урізаним бюджетом.
Дмитро Медведєв не бажає відмовлятися від своїх президентських перспектив, тому готовий кинути всі сили, щоб у черговий раз довести патрону свою непохитну відданість і не дати іншим кандидатам обійти себе в черзі до престолу.
Але таким чином прем'єр риє собі яму. Адже за падіння економіки, яке чекає Росію в найближчі роки, має хтось відповісти. Комусь доведеться взяти на себе провину за зменшення добробуту населення. І крайнім, ймовірно, виявиться саме Дмитро Медведєв. Причому відставкою справа не обмежиться. Йтиметься про остаточну політичну смерть, яка, втім, загрожує і всьому політичному бомонду нинішньої Росії.
Лев Абалкін – кримський політолог
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не завжди відображають позицію редакції
Оригінал матеріалу – на сайті «Крим.Реалії»
