Мінськ – В Білорусі немає єдиного погляду на події в Україні, а думки можуть бути діаметрально протилежними, залежно від того, чи люди підтримують режим Олександра Лукашенка, чи виступають проти авторитаризму. При цьому, Україна рідко виступає як самостійний міжнародний суб’єкт. Про те, наскільки адекватна така оцінка, і якими мають бути взаємини білоруського й українського народів, Радіо Свобода говорить з членами Товариства української літератури при Спілці білоруських письменників.
Товариство української літератури при СБП було створене у квітні 2014 року, після Революції гідності й на початку російської агресії. Голова товариства, мінська письменниця Наталка Бабіна не приховує, що це було додатковим актом солідарності з Україною від білоруської інтелігенції у цей драматичний час.
Ми зрозуміли, що ми маємо якось підтримувати Україну на культурному та інтелектуальному рівніНаталка Бабіна
«Це було тоді, коли ми зрозуміли, що ми маємо якось підтримувати Україну на культурному та інтелектуальному рівні, що ми маємо якось виявити свою позицію. І ми вже діємо майже два роки, ми видаємо свій літературний альманах, маємо сторінки в інтернеті http://druzi.by/ , проводимо свої заходи. І можу сказати, що в нашій діяльності ми не стикалися тут з якимось негативним ставленням до України. Завжди реакція дуже позитивна», – каже вона.
Але загалом, на думку Наталки Бабіної, білоруське суспільство поділене стосовно останніх подій в Україні: частина співчуває українцям, а частина, яка піддалася на російську пропаганду, підтримує анексію Криму та агресію на Донбасі. При цьому, пані Бабіна вважає, що президент Олександр Лукашенко та білоруський уряд витримують досить зважену позицію щодо російсько-українського конфлікту.
Білоруси та українці й історично, й мовно залишаються братніми народами, переконана Наталка Бабіна: «Білоруси та українці завжди, протягом усієї історії були разом. Це два народи, які створювали кістяк Великого князівства Литовського, Жемайтського та Руського. І я думаю, що ми маємо бути разом».
Берестейщина – міст україно-білоруської дружби
Наталка Бабіна сама походить з Берестейщини, де говорять на перехідних білорусько-українських говірках, вона каже, що у цьому регіоні ставлення до України навіть краще, ніж в цілому в Білорусі, хоча і Берестейщина теж страждає від російської пропаганди, тому що в Білорусі вільно передаються російські телеканали.
Тим не менше, білоруське Полісся може стати справжнім містком між Білоруссю та Україною, вважає інший член Товариства української літератури при СБП, теж народжений на Берестейщині Іван Данилов.
Професор Іван Данилов, медик, письменник, ветеран Другої світової війни
Полісся – таке місце, де є українська культура, українська моваІван Данилов
«Полісся (білоруське – ред.) – це таке місце, де є українська культура, українська мова. Я пам’ятаю своє село, пам’ятаю пісню «Ой ти, Грицю, Грицю, молодий козаче, за тобою, Грицю, вся Вкраїна плаче». Це ж дівчата і хлопці співали в нас таку пісню», – розповідає Іван Данилов.
Іван Данилов переконаний, що білоруси, а не поляки мають бути на першому місці у симпатіях українців, і навпаки – українці мають бути на першому місці у симпатіях білорусів: «Правда, що білоруси певною мірою втратили свої національні характеристики. Але в основний масі білоруси, я думаю, повинні бути на першому місці. Хоча русифікація відбулася. Українська нація краще зберегла свої риси. А бачите, що майже вся Білорусь говорить російською мовою».
Тим не менше, пан Данилов переконаний, що і перейнявши російську мову, білоруси у своїй масі хочуть зберегти свою окремішність, не хочуть у «русский мир» та зацікавлені у поширенні добросусідських зв’язків з Україною.
В українсько-білоруської «Справи» є майбутнє
Білоруський письменник Алєсь Наварич є редактором альманаху Товариства української літератури при СПБ, який виходить під назвою «Справа» – це слово має однакове значення та написання і в білоруський, і в український мовах. За два роки вийшло три номери часопису. І цей альманах дуже затребуваний в Білорусі, каже Алєсь Наварич.
Читачі вражені тим, що є автори, які відродили тему білорусько-українських літературних зв’язківАлєсь Наварич
«Ми вдоволені тим, що зайняли цю нішу, і відчуваємо, що у неї є майбутнє. Приєднуються наші нові прибічники, читачі, які вражені тим, що є автори, які відродили тему білорусько-українських літературних зв’язків, що ми цікавимося Україною, а Україна – нами, білорусами», – говорить Алєсь Наварич.
На його думку, у ставленні пересічних білорусів до українців соціальні моменти домінують над національними.
«З урахуванням думок усіх моїх знайомих, сусідів, прибічників, неприятелів та решти скажу, що ставлення здебільшого позитивне, приязне, враховуючі й історичні моменти, ще з радянського часу. Більш позитивне, ніж негативне. Але думаю, що даремно це зав’язують на щось національне. Тут скоріше соціальне, що «турнули» олігарха найбільшого в Україні – це добре, молодці, а що б’ються – не молодці, а що Росія напала – це погано. Ось такі оцінки», – міркує Наварич.
Позицію президента Білорусі Олександра Лукашенка щодо подій в Україні Алєсь Наварич оцінює як поведінку флюгера – куди вітер віє, туди гілка й гнеться, а також шукає собі якоїсь вигоди: «Це цілком зрозуміло, тому що вже під собою він чує рипіння крісла. Хоча, у кожного буде своя доля. І тут ще є великі можливості викрутитися, тому що велика гра йде. Але у будь-якому разі позиція керівника нашої держави щодо України на теперішній момент більш-менш позитивна».
У Алєся Наварича немає сумнівів щодо позитиву майбутніх відносин білорусів та українців: «Сусідами ми були, є і будемо просто з географічного принципу. А братами ми були історично, коли були в одній державі, Великому князівстві Литовському та Руському… Тому, якими ми були завжди щирими, приязними та по-сусідську ввічливими, такими й будемо. Та, мабуть, тут моє завдання як письменника, представника інтелігенції –сприяти цьому процесу, щоб були ще ближче, щоб ще більше друзів було, щоб вивчали одне одного, розуміли одне одного».
Наразі у Товаристві української літератури при Спілці білоруських письменників є близько ста членів, найвідоміша з них – лауреат Нобелівської премії з літератури 2015 року Світлана Алєксієвіч, батько якої білорус, а мати українка.
