Лемківський феномен у Польщі: як зберегти регіональну ідентичність у вигнанні?

Варшава – У Польщі набирає обертів мода на лемківську культуру. У різних містах країни функціонують лемківські організації, музичні й танцювальні колективи, видаються часописи, а пісні лемків звучать у загальнопольських теле- і радіопередачах. Таке явище можна вважати феноменом, адже, за офіційними даними, лемків у Польщі трохи більше десяти тисяч. До того ж, наголошують експерти, вони розпорошені по всій країні. Як вдається лемкам плекати свою самобутню культуру і з якими проблемами вони стикалися в епоху глобалізації – про це Радіо Свобода запитало лідерів лемківських та українських організацій у Польщі.

Пісні у виконанні польсько-лемківського гурту LemON лунають на хвилях провідних радіостанцій Польщі. У їхньому репертуарі чимало сучасних аранжувань старовинних лемківських співанок. Колектив став у Польщі відомим після участі у талант-шоу Must Be the Music, де заспівав лемківською говіркою пісню «Літай пташко».

А два тижні тому, в новорічну ніч, LemON розважав своєю творчістю тисячі мешканців польської столиці на Національному стадіоні у Варшаві.

Це далеко не єдиний випадок помітного успіху лемків у сучасній польській культурі. У Польщі говорять про своєрідну моду на лемківську культуру, яка триває вже не один рік. І це при тому, що після Другої світової війни комуністи вигнали лемків з їхніх рідних Бескидів. Частину – на територію України, а тих, які залишилися на рідній землі під час операції «Вісла», розпорошили у західних і північних регіонах польської держави. Тільки окремі лемківські родини, попри різні заборони, повернулися у рідні гори.

Скільки лемків залишилося у рідних їм горах?

Еміль Гойсак, голова Об’єднання лемків стверджує, що сьогодні важко сказати, скільки саме лемків є у Польщі. Під час останнього перепису населення, проведеного у 2011 році, частина з них декларувала своє лемківське коріння, а частина – українське. Загалом таких, які вказали, що вони належать до лемківської етнічної меншини у Польщі, було десять з половиною тисяч. Половина з них заявила, що лемки – це їхнє єдине коріння. За словами Гойсака, лемки – це наче два боки однієї монети. Він пояснює: «Лицьовий бік – це ті, які ототожнюють себе з українським народом, а зворотня – ті, хто твердить про свою лемківську окремішність. Я вважаю себе і лемком, і українцем одночасно, це мене духовно збагачує».

Сьогодні лемки у Польщі здебільшого зосереджені не на тих землях, де одвіку жили їхні предки, а у західних воєводствах країни, зокрема в Сілезії. Еміль Гойсак, мешкає з родиною в рідних горах.

«Найбільше лемків проживає зараз на західних землях Польщі, і ми тут у горах, на Горличчині у Малопольскому воєводстві, тобто на наших автохтонних землях, трошки заздримо тим лемкам із західних земель у Лігниці. Вроцлаві, Гожові, де на танцювальні забави, на Маланку приходить 200, 300, 500 осіб. У нас у горах це інакше, складніше організувати такі масові заходи. Видно і по школах, і по дітях, що приблизно дві третини лемків проживає на західних землях, а в горах – приблизно від 3 до 5 тисяч», – розповідає він.

Гойсак звертає увагу на те, що лемки Польщі мають багато спільного з автохтонним східнослов’янським населенням Словаччини. Тамтешні жителі гір рідко називають себе лемками, передусім – руснаками. Втім, наголошує Гойсак, коли зустрічаються лемко з Польщі із словацьким руснаком, то у них виникає відчуття, що їх ніколи не розділяв польсько-словацький кордон. Одні й інші послуговуються схожими говірками, у них подібні менталітети.

«Я народився і тут проживаю, кілометрів 15-ть від словацького кордону. Коли зустрічаєшся з руснаком з протилежного боку кордону і починаєш з ним розмовляти, то враження таке, що не було ніколи ніяких кордонів», – сказав лемківський діяч.

Лемківський флешмоб? Чому ні?

Еміль Гойсак розповідає, що етнічну самобутність лемкам допомагають плекати громадські організації, установи культури, церкви та школи. Він зазначає, що Польща як член Європейського союзу зобов’язалася дбати про етнічні та національні меншини, тож держава фінансово підтримує різноманітні ініціативи лемків. Упродовж кількох минулих років при в’їзді до десяти сіл у Бескидах з’явилися двомовні польсько-лемківські назви місцевостей.

«Лемківські організації, яких на сьогодні у Польщі є 13-14 – різні товариства, ансамблі притягують до себе. Вони є по всій Польщі – на півночі, в Лігниці, на автохтонних землях. Діють Об’єднання лемків та Стоваришіння лемків, є різні гуртки, важко навіть все це перелічити. Вони активні, стараються отримати державні дотації, видають платівки, беруть участь у «Лемківській ватрі» (найбільший щорічний лемківський етнографічний фестиваль – ред.), у заходах різного спрямування», – говорить громадський діяч.

Втім, визнає лемківський діяч, в епоху глобалізації доволі складно плекати регіональну ідентичність, що базується на традиційній селянській культурі. Тож добре, каже він, що молоді й креативні лемки стараються осучаснити прадідівську традицію, пристосувати її до модерного міського життя. Скажімо, на цьогорічні різдвяні свята молоді лемки влаштували флешмоб у торговому центрі міста Вроцлава, під час якого виконували рідні колядки.

Чому частина лемків не вважає себе українцями?

На жаль, каже Еміль Гойсак, лемківська спільнота Польщі поділена. Частина лемків вважає себе окремим від українського народом, який має свою власну оригінальну культуру, історію, мову. Такі тенденції посилилися останніми роками. Якщо раніше діти з лемківських сімей вивчали у школах як рідну мову українську, то тепер вони мають вибір – між українською та лемківською.

«Такі діти вибирають лемківську мову, але дуже часто, або навіть занадто часто, це не переходить в українство, тобто вони вже не йдуть на заняття з української мови, тож виховуються покоління лемківських дітей, які не знають української, батьки яких вважають, що достатньо знати лише оце сучасне новостворене штучне політизоване лемківство», – пояснює голова громадської організації.

Про причини поділів у лемківських середовищах говорить Петро Тима, історик та голова Об’єднання українців Польщі.

«На початку 20 століття на території Лемківщини досить сильним був москвофільський рух. Він проявлявся, зокрема, в тому, що частина лемківського населення переходила з греко-католицької церкви у православ’я. Цей рух від таких філоросійських тенденцій перейшов до русинства, тобто до ідеї, що лемки – це частина русинського простору, який охоплює частину Словаччини, Закарпаття і Польщі, і що русини – це четверта східнослов’янська нація, яка саме зараз формується», – каже він.

Частина лемків у Польщі, каже Тима, підтримує тісні зв’язки з русинськими організаціями у світі, зокрема у США, Словаччині та Сербії, які наголошують на непричетності лемківського етносу до української нації.

«Лемківське середовище дуже пов’язане з ідеєю малої батьківщини – Лемківщини, діалекту, регіональної традиції. Ця традиція відрізнялася у дечому від традиції бойків чи надсянців, наприклад, говіркою чи церковною архітектурою, кількістю словацьких та угорських елементів у фольклорі. Така специфіка на руку цьому сепаратистському рухові, який підкреслює непричетність лемків до українського етносу», – розмірковує історик.

Петро Тима каже, що рух, спрямований на відокремлення лемків від українського народу у Польщі, стає дедалі помітнішим. Такі настрої, зауважує Тима, притаманні деяким лемківським діячам культури, журналістам, науковцям та священикам.

Професор Богдан Гальчак, польський історик лемківського походження, питанню ідентичності своїх краян присвятив низку наукових праць, зокрема монографію «Історія лемків. Від середньовіччя до сучасності». Він наголошує на тому, що лемки упродовж століть створили яскраву і самобутню традиційну культуру. Дослідник навіть каже про своєрідний лемківський феномен у Польщі, адже цій нечисленній етнографічній групі вдалося зберегти свою говірку і традиції за вкрай несприятливих обставин. Ба більше, присутність лемків у польському культурному просторі набагато відчутніша, ніж можна було б очікувати від невеликої і розпорошеної етнографічної групи.

Професор Гальчак вважає, що лемки – це український етнос. Та питання належності до нації – це питання вибору людину. Історія лемків у Польщі поточилася так, що сьогодні частина з них декларує свою належність до окремого лемківського народу. На думку польського вченого, внутрішні поділи серед лемків ослаблюють цю спільноту і можуть завдати їй непоправної шкоди у майбутньому.

На цю ж тему:

13.01.2016
Лемки досі не отримали статус депортованого народу – фахівці
«Коли відступали наші батальйони, лемкам повідомили, що багато з них внесені у «розстрільні списки» «ЛНР» – Венгерович далі