Львів – Тисячі родин військовослужбовців Новий рік зустріли без них, але з думкою про рідних людей і єдиним побажанням, щоб повернулись додому. Рідні військовослужбовця зі Львова Олега Войцеховського кажуть, що другий рік поспіль не відчувають святкового настрою і найважче їм саме у свята. Яким був рік, що минув, для львівської родини бійця?
Другий рік поспіль Марта Ящишин з сином не прикрашають ялинку. Жінка розділяє своє життя на два періоди – до дня, коли чоловік понад рік тому пішов служити добровольцем і час, відколи чекає його з сином. Вона знала, що Олег вдома не всидить, поки ситуація на Донбасі залишається неспокійною. Адже пройшов до кінця Майдан, там був поранений.
«Він просто втік, не сказав, куди їде. У мене був шалений емоційний стрес. Поїхала в Київ, де проходив навчання, бо хотіла побачити, куди він потрапив. Це була медична рота Нацгвардії, яку тільки тоді сформували», – розповідає Марта Ящишин. Нині її чоловік мобілізований, заступник командира Першої медичної роти Нацгвардії Північного територіального управління.
Коли тато пішов служити 12-річний Сергій почав більше цікавитись усім, що відбувається на Сході, відстежує повідомлення з Донбасу. Спершу дуже переживав, але водночас оцінив вчинок тата. «Це наша батьківщина, якщо всі боятимуться йти воювати, будуть думати лише про себе, що тоді залишиться з країни – нас просто захоплять».
Марта зауважила, що син одразу подорослішав, а вона зайнялась волонтерством, щоб відволіктись від хвилювань. Водночас Сергій зумів зорганізувати свій клас, щоб підтримати українських бійців. «Мама почала займатись волонтерською діяльністю, ми почали з пошти відправляти посилки, навіть до 200 кілограмів. Учні допомагають, пишуть листи, приносять гроші, щоб придбати щось для воїнів», – говорить Сергій.
«Я не могла сидіти і зайнялась волонтерством. Спершу в’язала шкарпетки, пакувала і відправляла, бо й так не могла спати. Потім познайомилась з іншими волонтерами, то одними, то другими, дуже гарними людьми і все відправляла на фронт», – додає Марта.
Рік був щедрим на добрих людей
За час служби чоловіка Марта Ящишин познайомилась з багатьма людьми не лише в Україні, але й за кордоном. Саме їхня підтримка найбільш цінна для неї. За рік, що минув, коло спілкування змінилось, залишились справжні друзі. 2015-й називає роком багатим на добрих людей. «Як пішов чоловік служити, то з’явилось нове життя, все погане залишилось десь у іншому, а все гарне – у цьому». А ще жінка переконана, що приклад чоловіка формує сина як особистість, людину з чіткою громадянською позицією, бо уже навчився цінувати і розрізняти важливі речі у житті.
Наше майбутнє у дітях, як ми їх виховаємо, так і будеМарта Ящишин
«Йому це дуже боляче все. Наше майбутнє у дітях, як ми їх виховаємо, так і буде. Якщо будемо їх залучати до всього, то вони себе почуватимуть потрібними. Я стараюсь з ним спілкуватись як з дорослим, стараюсь його зрозуміти. Цього мене навчив чоловік», – каже Марта
Найважче для родин військовослужбовців пережити свята, коли їхні думки про тих, хто далеко від дому і вони, зазвичай, не знають правди про те, в яких умовах перебувають їхні рідні, яка ситуація на Донбасі. У новорічну ніч 12-річний Сергій і його мама бажають лише одного: «Щоб все було добре».
«Дуже хочеться, щоб всі чоловіки повернулись додому, розумію, що війна ще не закінчиться, але щоб дочекались рідні своїх чоловіків, татів, синів здоровими. Найважливіше дочекатись, щоб вони про це знали, щоб мали бажання повернутись. Надія робить неможливе. Щоб кожен мав те, що хоче і на що заслуговує».
