(Рубрика «Точка зору»)
Тристоронні переговори ЄС-Україна-Росія щодо зони вільної торгівлі (ЗВТ) між Україною та Європейським союзом завершились нічим. Сторони, цілком очікувано, не дійшли до якогось компромісу, бо Росія того й не прагнула. Представники Кремля банально тягнули час, сподіваючись вкотре відстрочити вступ у дію зони вільної торгівлі між Україною та ЄС, як це вдалося зробити минулого року, затіявши ці самі переговори.
Тепер їм це не вдалося, тому уже 1 січня ЗВТ вступить у дію. Натомість сам Володимир Путін став ініціатором розриву відповідного договору між Україною та Росією. Прикметно, що зробив він це, порушуючи умови угоди. З одного боку російський президент втілив те, про що українці вимагали від влади ще від початку війни – розірвати майже всі економічні стосунки. З іншого – зробив це сам, беручи на себе всю відповідальність за невиконання взятих на себе зобов’язань. Україна із відповіддю не забарилася і запровадила свої санкції щодо країни-агресора.
Цими діями Путін продовжив алогічну кремлівську політику самоізоляції, все більше віддаляючись від цивілізованого світу. Усіма цими санкціями щодо України, Туреччини, країн Балтії, Молдови та інших Росія шкодить насамперед собі. Але робить це навмисне. Створює собі штучно дефіцит. Так само в дефіциті мусять жити мешканці окупованих території. Здається, частина із них саме цього й домагалася.
«Республіки» дефіциту
Помилково вважати, що кримчани та мешканці інших окупованих міст та сіл України, коли кликали собі на голову російські ракети і «Гради», перепрошую, Путіна в поміч, хотіли цією окупацією домогтися якоїсь кращої реінкарнації Союзу. Ні, вони хотіли СССР з усіма тельбухами, до котрих прикипіли серцем й душею. Бажали Совка в найгидливіших його іпостасях, починаючи доносами і закінчуючи дефіцитом. Їм бракувало саме тих старих механізмів та ґанджів системи, за яких почувалися, як риба в воді. В котрих самі навчилися мутити воду, аби ніхто не міг розібратися, що вони мутять.
Український політолог Микола Рябчук, згадуючи двох таксистів, польського й українського, що трапилися йому одного дня, написав: «Кожен мав підстави сумувати за світлим минулим і нарікати на сьогодення. І то не лише тому, що втратив працю за фахом, а й тому, що мав доступ до малозрозумілої нині речі, званої тоді «дефіцитом».
Ось так і ментальні совки Криму й Донбасу ностальгували за потемкуватим минулим. Вони тільки наловчилися мати вигоди із прогалин в совіцькій системі, тільки підлаштувалися під цей клятий світ, як він рухнув. Як стер з лиця сам СРСР, а з ним поступово й забрав усі одна за одною «переваги».
Затятість майданівців у своєму бажанні рухатися в Європу їх налякала. Ні тобі дефіциту більше, ні інструменти вкрасти з заводу, ні пронести спирт у презервативі через прохідну. Не вдасться почуватися найпотрібнішим у світі, творячи дефіцит, аби всі від тебе залежали, в ноги кланялися. Ніякого бартеру.
Тому кликали Путіна, бо знають, що сучасна Росія – це і справді захисник прав російськомовних. Навіть диктатура прав російськомовних, проте права ці, як і захист, вкрай специфічні: на черги, дефіцит, ГОСТи, хабарі, незнання інших мов, окрім російської, скрєпи, регрес, розстріл мирних демонстрантів. Врешті право на безправ’я.
Тому створення бананових «республік» відбулося, либонь, навмисне для відтворення Совка в його найгірших формах та іпостасях. Штучний попит, бутафорні герої, ілюзія перемоги над олігархатом, розстріли на місці без суду і слідства. Така собі лабораторія із живими піддослідними. Успішний досвід неодмінно апробують і на самій Росії. Поки дефіциту ще немає, але Путін та компанія так успішно рвуть торгові відносини з усім світом, й так упевнено розчавлюють бульдозерами гусей, що нестача не за горами.
Також ці «деенери» та «еленери» явились на світ, аби ГОСТи не покинули межі України. Аби врешті не запрацювала Зона вільної торгівлі з ЄС. Тому однією з основних вимог до України під час тристоронніх переговорів зі сторони Росії була про збереження ГОСТів і неперехід на євростандарти. Залишання в системі какономіки. Аби не знати кращого життя. Сумувати за старими потугами і м’ясом в ковбасі Шрьодінгера.
Тільки не так склалося, як гадалося. Україна отримала ЗВТ із ЄС та відмінила ГОСТи. Ілюзію цього ідеального Совка. Регламентованого, чіткого, впорядкованого. Насправді – застарілого, бюрократичного, шаблонного, втиснутого в рамки, наскрізь дефіцитного.
Путін – непроханий гість, котрий носиться зі своїми ГОСТами, бо нікому вони більше непотрібні. Тому лізе до усіх, аби нав’язати цю свою ретроградну недоімперію, котра виробляє такі ж непотрібні речі. Намагається нав’язати ці ГОСТи, бо накрилися усі Сколково «мідним тазом». Для того увірвався в Крим та в деякі райони Донецької та Луганської областей. Тому так само лізе у Сирію. Відхопив кавалок Грузії, не відпускає Чечню, Сибір та всіх інших, не дає спокою Молдові та й всьому світові. Аби мати хоч якісь ринки збуту. Хоч комусь впарювати свою продукцію.
Тому придумав Єдиний економічний простір, аби всіх приГОСТити. Поки що без анексії. Тому всі потихеньку намагаються від Росії злиняти. Навіть Лукашенко все більше підморгує Європі й не має наміру скасовувати зону вільної торгівлі з Україною.
Совок: повернення
А на окупованих територіях, в цій лабораторії штучного дефіциту, шукають українських продуктів, бо вважають їх якіснішими за російські. Мусіли аж потрапити в окупацію, щоб відчути різницю.
Росія сама, з часу розвалу Радянського Союзу, переходила на нові технічні регламенти. Уніфікувала усе, відповідно до вимог Заходу. Але тепер не той час. Росія вертається до Совка в найгірших його формах. Успішно апробувавши все на анексованих територіях, втілюватиме на всій території, підконтрольній Кремлю. Незабаром на вулицях Москви та околиць: дефіцити, черги, бартери. Традиційно, найбільше від цього постраждають ті, хто найбільше домагався повернення Союзу. А Путіну то що – він і далі їстиме санкційні продукти, поки інші голодуватимуть й чавитимуть одні одних у чергах за дефіцитом та гуманітаркою.
Назарій Заноз – політичний оглядач, публіцист
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свободи
