У луганських сепаратистів стався тихий переворот. Відсторонений «голова уряду» угруповання «ЛНР» Геннадій Ципкалов. Замість нього призначений близький до ватажка «ЛНР» Сергій Козлов. Обставини свідчать, що це не пересічна подія.
За нового так званого «голову уряду» Сергія Козлова, який до того був «першим заступником командувача» військових підрозділів «ЛНР», голосували одностайно. «Народний совєт ЛНР» ухвалював це рішення пізно увечері з суботи на неділю, 27 грудня. Тобто зачекати до понеділка не могли. Очевидно, за лаштунками відбуваються важливі процеси.
Відставка Ципкалова означає зміцнення позиції ватажка «ЛНР» Ігоря Плотницького та ослаблення стаханівського клану сепаратистів. Від самого початку заколоту саме стаханівське угруповання проголосило створення «Армії Юго-Востока».
«Так звана «Армія Юго-Востока» була створена на основі місцевого злочинного угруповання, яке займалося, зокрема, й конвертаційними центрами під «дахом» Олександра Януковича», – пише головний редактор «Реальної газети» і журналіст Радіо Свобода Андрій Діхтяренко.
Ватажок цього угруповання Болотов став першим «головою ЛНР», а влітку минулого року втік до Росії. Натомість його поплічники зберегли посади в «ЛНР». Олексій Карякін залишається головою так званого «парламенту» угруповання, а Геннадій Ципкалов був «прем’єр-міністром». До минулої суботи.
Реальну владу з цієї групи поки що мають «міністр держбезпеки» («МГБ») Леонід Пасічник та «міністр внутрішніх справ» Ігор Корнет. Противагу їм становить підконтрольна Плотницькому «генпрокуратура» угруповання «ЛНР».
Партія регіонів. Інколи вони повертаються
Все більше стає у «владі» на окупованій території людей, які обіймали посади за часів Партії регіонів. Тобто – людей Олександра Єфремова та Віктора Тихонова.
Першою організацією в «ЛНР» стала так звана «Федерація профспілок», створена влітку минулого року для імітації «голосу народу». Її очолив Олег Акимов, голова «Молодих регіонів» області.
Після приходу до влади Ігоря Плотницького, до його команди долучився колишній керівник Луганського обласного телебачення, заступник голови облорганізації Партії регіонів Родіон Мірошник. У ролі радника Плотницького він брав участь у «партійній розбудові» так званого «громадського руху «Мир Луганщині», очолюваного «головою ЛНР».
«Мир Луганщині» отримав більшість у «Народному совєті ЛНР». У другій фракції, «Луганский економіческій союз», також провідну роль грають вчорашні регіонали. Польових командирів штибу харизматичного Олексія Мозгового з бригади «Призрак» та Олександра Бєднова-«Бетмена» (ГБР «Бетмен») до «представницької влади» не пустили взагалі.
До влади підтяглися й інші «колишні». «Міністром фінансів» стає Євген Мануйлов, який до липня 2014-го майже чотири роки обіймав посаду заступника начальника Головного управління Держказначейства в Луганській області. «Міністром ЖКГ» – заступник начальника луганського міськуправління ЖКГ та колишній керівник міського підприємства «Теплокоммуненерго» Олексій Русаков.
«Першим заступником прем’єр-міністра» призначений екс-керівник облуправління МНС Олександр Дробот. Ще одним заступником поряд із позбавленим реальної влади «стахановцем» Нікітіним став колишній голова Краснодонської райради Олександр Кравцов. А нещодавно в ролі радника голови «Совєта міністров» засвітився колишній заступник голови обласної держадміністрації Юрій Ареф’єв.
Це лише початок великого переліку.
Із відстороненням «прем’єра» Ципкалова стаханівське угруповання майже повністю втратило вплив. Утім, два серйозні важелі все ще перебувають у його представників – «міністра держбезпеки» Леоніда Пасічника та «міністра внутрішніх справ» Ігоря Корнета, позбутися яких «голові ЛНР» нелегко.
До чого тут олігарх Курченко?
«Путч» силовиків у жовтні стався після саме спроби Плотницького відсторонити «міністра МГБ» Пасічника. Цей епізод – ключ до розуміння того, що відбувається сьогодні в угрупованні «ЛНР».
Нагадаємо, тоді «МГБ» заарештувало «міністра палива» Дмитра Ляміна (людину Плотницького) і звинуватило у співпраці з українськими олігархами, зокрема Юрієм Іванющенком, а також опосередковано – з Рінатом Ахметовим (у тому, що шахти Ахметова не сплачували «податки» до бюджету угруповання «ЛНР»).
У відповідь Плотницький наказав випустити паливного «міністра» і відсторонив «міністра держбезпеки». Той не підкорився, наполягаючи, що ладен битися з корупцією до кінця. Що можна було розцінити як погрозу Плотницькому, якому приписують махінації з «гуманітаркою».
Врешті-решт конфлікт владнали: «міністр палива» лишився за ґратами, а «міністри»-силовики втрималися у кріслах.
Демарш «ЛНРівських» силовиків відбувся після того, як Плотницький почав боротьбу проти «олігарха Курченка». Той ніби монополізував поставки бензину до «ЛНР» і обдурив «республіку», продавав пальне за завищеними цінами. Також його звинувачували у зриві постачань газу.
На диво, у «МГБ ЛНР» під час «путчу» були претензії до підприємств Ріната Ахметова та Юрія Іванющенка, та жодних – до Курченка. Це можна пояснити зв’язками голови «МГБ» Пасічника з «Сім’єю» Януковичів, для якої Курченко виконував роль «гаманця». Пасічник керував відділом СБУ у Стаханові у той самий час, коли там діяли конвертаційні центри під «дахом» Олександра Януковича.
«Путч» завершився нічиєю, проте «молода республіка» поринула у паливну кризу. Цікаво, що подібні процеси відбувались і на території «ДНР» (щоправда, без гучних скандалів) – там також почали боротьбу з «укроолігархом Курченком» і Донецьк залишався без пального.
Отже, відставка «прем’єр-міністра ЛНР» Геннадія Ципкалова – ослаблення не просто «стаханівського» клану сепаратистів, а взагалі впливу «Сім’ї» Януковичів на ситуацію на територіях, що їх нині контролюють угруповання «ЛНР» і «ДНР».
Хто кинув виклик Януковичу
Але ж від чийого імені діють ватажки «ЛНР» Плотницький та «ДНР» Захарченко у протистоянні з «Сім’єю»?
Оточення Плотницького з «регіональської» номенклатури вказує на можливий зв’язок із кланом колишніх хазяїв Луганщини Олександра Єфремова та Віктора Тихонова. Проте самотужки вони не спромоглися би виступити проти клану Януковичів. Максимум – бути посередниками між побудованою ними на засадах особистої відданості ієрархією в регіоні й кимось, хто стоїть за лаштунками.
Цей «хтось» має бути досить вагомою фігурою, аби кинути виклик Януковичу. Така вага є, наприклад, у Ріната Ахметова, до складу бізнес-імперії якого на окупованій території входять три величезні вугільні об’єднання – «Краснодонвугілля», «Ровенькиантрацит» та «Свердловантрацит».
Та Ахметов – не єдиний можливий опонент «Сім’ї» у «ЛНР». Є ще й російські гравці. Відібрати у Курченка та «Сім’ї» надприбутковий паливно-мастильний бізнес у «республіках» могли захотіти дільці, наближені до Кремля або російських спецслужб.
Пригадаймо військову допомогу росіян Плотницькому у приборканні незгодних із ним збройних формувань. Олександра Бєднова на прізвисько «Бетмен», польового командира з політичними амбіціями, за поширеною версією, ліквідувала російська приватна військова компанія «Вагнер». А «волонтери» з московської «Корпорації «Єнот» зі зброєю в руках арештовували непідконтрольних Плотницькому «казаків».
Поспішна відставка «прем’єра ЛНР» Ципкалова цілком відповідає логіці повної централізації влади в цьому угрупованні, як і ліквідація невгодних Плотницькому збройних формувань та їхніх ватажків. Ситуація у псевдодержавному утворенні залежатиме від єдиного центру ухвалення рішень. Провідником волі цього невідомого центру стануть Ігор Плотницький та подарована йому адміністративна структура з перевірених часом виконавців-регіоналів.
