«Російська влада нечутлива до голодувань, тому я відмовляю Надію» – Фейгін

Надія Савченко, яку судять у Росії, звинувачуючи у співучасті у вбивстві двох московських журналістів в Луганській області влітку 2014-го, голодує. Так вона протестує проти рішення щодо продовження її арешту. Адвокати Савченко поважають її рішення, але не вважають голодування правильним методом боротьби. Про це Радіо Свобода сказав захисник Надії Марк Фейгін.

– Савченко давно обговорювала з нами це питання. Наші спроби відмовити її від цього не були успішними, і було зрозуміло, що після винесення вироку вона, ймовірно, почне голодування. У тому, що вирок буде обвинувальним, і в тому, що буде серйозне покарання, немає жодних сумнівів, оскільки суд декоративний, бутафорський. Виходить, Надія завчасно оголосила це голодування після нового свавілля суду.

Зараз абсолютно несприятливі обставини для голодування, оскільки в Росії починаються довгі новорічні свята, приблизно з 1 до 10 січня. Справа в тому, що ані захисники, ані українські консульські працівники, ані її законні представники (мати або сестра) не зможуть з нею спілкуватися безпосередньо в будівлі СІЗО. Тому що вхід до СІЗО на свята закривається. Це для нас великий головний біль, оскільки ми не зможемо контролювати стан здоров'я Надії з незалежної точки зору. Я не можу сказати, що зараз за Савченко не стежать – навпаки, за нею досить добре стежать, щоб і волосинка не впала з її голови. Але якщо будуть якісь екстрені обставини, підтвердити або спростувати висновки тюремних медиків ми не зможемо.

– Наскільки я розумію, Ви проти голодування як методу боротьби взагалі. Чому Надія не прислухається до адвокатів?

– Мій досвід показує, що авторитарна влада не реагує на висунуті їй вимоги, якщо застосовується такий метод боротьби, як голодування. На мій погляд, практика підтверджує, що російська влада нечутлива до голодувань. Саме тому я відмовляю Надію від цього, а не тому, що я якимось чином намагаюся уникати скандалів, пов'язаних з голодуванням, а також докорів у тому, що я не зміг як адвокат разом з моїми колегами зробити зусилля, щоб відмовити її від голодування. Я так вважаю тільки через те, що такий метод не діє, і голодування може призвести до примусового годування. Надія, звісно, такого результату не хоче, але стан її здоров'я може бути таким, що у тюремної адміністрації залишиться єдина можливість зберегти їй життя. Це ризик. Небезпека існує.

Тепер про те, як аргументує свою позицію Надія. Я як адвокат володію процесуальними правами і можливостями впливати на ситуацію. Петро Порошенко як президент України може вести політичні переговори. А вона, перебуваючи у в'язниці, не може робити нічого. Єдине, що їй залишається, що у неї ніхто не може забрати, – це голодування. Це її засіб, її інструмент боротьби, яким Надія хоче розпоряджатися самостійно. Вона вважає цей аргумент достатнім для того, щоб висловити своє ставлення до суду і до процесуальних дій, яких вжито щодо неї. Нагадаю, що протягом 1,5 року вона, невинна людина, перебуває всупереч закону у в'язниці.

Попри всю морально-політичну правоту Надії, з раціональної точки зору мені її рішення не здається дієвим засобом для того, щоб якимось чином впливати на тих, хто ухвалює рішення у її справі. Простий приклад. Ось Путін на нещодавній прес-конференції заявив про те, що обмін Савченко на когось із тих російських громадян, хто перебуває в ув'язненні в Україні, теоретично можливий. Путін сказав це у відповідь на запитання київського кореспондента Романа Цимбалюка, якого я попросив поставити відповідне запитання. Попри розпливчасту відповідь Путіна (а йому властива така манера говорити) все-таки якась перспектива політичних переговорів для звільнення Савченко існує. А якщо Надія підриватиме своє здоров'я, то будь-який переговорний процес може бути, умовно кажучи, марним у випадку, не дай Боже, летального кінця. Виходить, що всі політичні та процесуальні зусилля захисту, разом із зусиллями української влади та багатьох правозахисників будуть неефективними.

– До початку суду над Савченко і в перші його дні багато експертів говорили, що процес буде коротким і закінчиться, якщо не до кінця листопада, то до Нового року точно. Ви з початку розуміли, що процес затягнеться? Чи і для Вас несподіваним стало те, що засідання перенесли на початок 2016-го?

– Я вважав, що владі невигідно розтягувати цей процес, оскільки до нього буде занадто багато уваги. Також, звісно, чим довше триває процес, тим більшими можливостями володіє сторона захисту для апелювання до незалежних спостерігачів. Це не тільки представники журналістів, до нас в Ростовську область приїжджали і представники дипломатичних відомств з декількох країн. Людей, які хотіли б дізнатися, як відбувається процес, було би багато.

Проте процес, як з'ясувалося, затягнувся. Мабуть, це залежить від мінливої тактики і логіки влади щодо Савченко. То вони хочуть якнайшвидше все закінчити, то, навпаки, затягують. Затягувати чи прискорювати процес – це залежить виключно від суддів. Сторона захисту на це впливати взагалі не може, як не може впливати і сама Савченко. У вересні, коли йшлося про виступ Путіна на Генеральній асамблеї ООН в Нью-Йорку, затягування з відкриттям процесу легко можна було з'ясувати. Потім сторона звинувачення дуже повільно надавала докази, повільно заслуховувала свідків – це тривало майже 3 місяці. Ми ж надаємо свої докази і своїх свідків всього лише тиждень з лишком.

– Ви згадали про участь української сторони в цьому судовому процесі. Зрозуміло, що можуть відбуватися й підкилимні, і відкриті переговори про обмін або звільнення Надії Савченко. Зрозуміло, що українське громадянське суспільство не припиняє кампанії на підтримку Надії Савченко. А ось з процесуальної точки зору Україна щось може зробити? Українські офіційні представники взагалі присутні під час засідань суду?

– У Ростові є консульство України, і його представники надають нам величезну допомогу щодо різноманітних питань. Співробітники консульства бувають на засіданнях, документи передають з Києва, які нам час від часу потрібні.

Тут є ось яка обставина. Кримінально-процесуальний кодекс Росії дає право захисту, який збирає докази невинуватості обвинувачуваного, робити це на будь-якій території – в Україні чи в Росії, чи хоч в Занзібарі. Ми вивчаємо обставини подій 17 червня 2014 року, коли Савченко, за непідтвердженими жодними доказами висновків обвинувачення, нібито брала участь у вбивстві журналістів Волошина і Корнелюка. Ці події відбувалися в Україні. І сторона захисту аж ніяк не може збирати докази на території Росії про події, які відбувались в Україні. У цьому хитрість суду, який, забороняючи нам це, посилається на 453 статтю Кримінально-процесуального кодексу Росії, де в переліку уповноважених збирати докази невинуватості осіб не вказаний адвокат. Але повноваження адвоката перераховані в інших статтях Кримінально-процесуального кодексу Росії. Така подвійність створює процесуальну можливість для суду відкидати отримані в Києві докази невинуватості Савченко, наприклад, біллінги телефону. За всією логікою компанії, сімки і номери телефонів, якими володіла того дня Савченко, є українськими. Як же ми зберемо докази, якщо біллінг може дати тільки українська компанія?! І ми намагаємося долучити цей біллінг, з якого прямо випливає, що вона опинилася в полоні вже о 10:30, тобто до моменту загибелі журналістів. Точки перебування Савченко чітко зафіксовані. Але все це відкидається російським судом на підставі нібито неналежного процесуального характеру отримання цих доказів.

Українська сторона робить все, що від неї залежить. Інша справа, що ми наштовхуємося на бетонну стіну так званого «російського правосуддя», яке, маніпулятивно використовує норми Кримінально-процесуального кодексу і намагається зробити справу такою, щоб у ній не залишилося жодних доказів невинуватості Савченко, щоб були лише уявні докази сторони обвинувачення про здійснення злочину Савченко, нібито вона вранці 17 червня з вишки щогли (яка, до речі, зараз лежить) корегувала артилерійський вогонь, в результаті якого загинули Волошин і Корнелюк. Це – божевільна версія. Причому вона виникла тільки в самісінькому кінці слідства – спеціально, щоб ми в період слідства не змогли долучити до справи свої документи.

– Як Ви зараз думаєте, коли буде винесено вирок і яким він буде?

– Суддя запропонував нам графік на січень. Останні дати в ньому – 25 і 27 січня. Я думаю, дебати сторін як остання стадія слухань, а також останнє слово відбудуться приблизно у другій половині січня. Я можу припустити ось так – 21 або 25 січня. Після дебатів і останнього слова Савченко суд іде до нарадчої кімнати для винесення вироку. Це може тривати і 2, і 3 тижні, а може і один день. Скільки вони будуть писати мотиваційну частину, невідомо. Реальний термін винесення вироку, я вважаю, або кінець січня, або початок лютого.

Що стосується того, яким буде вирок: він однозначно буде обвинувальним, бо вирок ніяк не пов'язаний зі змістом процесу. Цей суд виключно пропагандистський. Чому вирок буде обвинувальним? По-перше, подивіться, який вирок був у справах Сенцова і Кольченка – 20 і 10 років. Карп’юку і Клиху, суд над якими відбувається у Грозному, винесуть, можливо, навіть довічний вирок. Я не бачу, де і звідки виникла б можливість змінити процесуально майбутній вирок. У сукупності, максимальне покарання для Савченко – це може бути 25 років: це 105-а, дві статті – співучасть у вбивстві і замах на вбивство, плюс 322 стаття частина 1 – незаконний перетин кордону. Від 20 до 25 років покарання. Ось таким і буде вирок.

Повний текст матеріалу – на сайті Російської редакції Радіо Свобода