«Я у морзі сина не впізнав» – батько убитого в Росії українського підлітка

На Закарпатті у селі Грушово (до 1995 – Грушеве) поховали 16-річного Віталія Попа, який помер у російській колонії для неповнолітніх 25 листопада. За даними спостережної комісії Краснодарського краю Росії, хлопця разом із шістьма засудженими катували працівники колонії. Із Віталія знущалися найбільше, від отриманих травм хлопець помер.

Спокійний та неконфліктний – таким пам’ятають Віталія Попа односельці та батьки. До 15 років хлопець жив у селі, батьки ж були на заробітках в Краснодарському краї, звідки родом мати Світлана. Торік батьки покликати Віталія до Краснодара через операцію тата. Треба було допомагати. У родини – власний бізнес – виробництво тротуарної плитки. Чому син уперше зважився на пограбування, Іванові досі незрозуміло. Разом з іншими хлопцями Віталія затримали за пограбування магазину.

«Дуже здібний, самостійний був хлопчик, роботящий. На нього була надія дуже велика. Син закінчив дев'ятий клас, склав екзамени, рік тому приїхав до Росії. Він нам допомагав, бажання вчитися мав. З Грушова дали характеристику, щоб вступав, щоб професія була, – розповідає про Віталія його батько Іван Поп. – А далі, може, ми не догледіли, зв’язався з хлопцями у станиці Холмській (Краснодарський край – ред.). Всю вину на себе взяв, розкаявся. Ми просили: «Не саджайте!». І суддю просив дати менший термін. Але засудили на 4 роки 8 місяців – дуже великий термін дали».

За словами батька, хлопець ще у Новоросійську попереджав маму, що їх відправляють у Бєлорєченську колонію, де вихованців б’ють. «І губи у нього тремтіли, не міг говорити», – згадує сина Іван.

Батьків вмовляли не вивозити тіло сина в Україну

26 листопада батькові зателефонували з колонії й повідомили, що син помер. У постанові Слідчого комітету Росії у Краснодарському краю, оприлюдненій російською «Новой газетой», і яку слідчі надали батькам, йшлося про те, що засуджених дітей катували з другої до четвертої години ранку співробітники Бєлореченської колонії.

«Всі хлопці були з Росії, один Віталік між ними – українець. Він з ними спілкувався нормально. Із розповідей, коли їх били жорстоко, Віталій просився: «Пожалуйста, не бейте!», його ніхто не слухав, обзивали, обливали брудом, що він «бандерівець», – розповідає Іван Поп.

Через сім годин – уже в лікарні – Віталій помер. За даними тієї ж постанови Слідчого комітету, смертельним для хлопця став удар по голові. Батько каже, що у морзі сина не впізнав. «Я дивився на нього, не впізнав сина. Голова – вся чорна, все пошите, вухо праве розірване, побої», – пригадує Іван Поп.

Коли родина заявила про намір ховати Віталія на батьківщині, в колонії почали вмовляти батьків цього не робити. Світлана Поп, мама Віталія, не стримує сліз: «Нам казали, щоб ми захоронили його там (в Росії). Не знаю для чого, але, казали, у випадку ексгумації, щоб він там був. Ми не погодилися ні на що. Тіло не хотіли давати до останнього, не знаю, як ми вирвалися, на Бога покладалися. Коли їхали, говорили, що вже машину шукали, номер питали. Я лише просила Бога, щоб він допоміг перевезти дитину додому!»

Допоміг суспільний резонанс

Те, що родину відпустили на поховання в Україну, Олександр Попков, адвокат родини пов’язує із резонансом у ЗМІ.

«Дуже дивна історія. Батьки самі довго намагалися забрати сина. Почали звертатися до журналістів, до мене звернулися, почали дзвонити багато представників громадськості. Можливо, суспільний резонанс допоміг, я так думаю. Коли вони приїхали, в останній день, їм його віддали. А до цього один раз обіцяли, другий, обманювали, – коментує адвокат. – Всі кажуть, що ця колонія має хорошу репутацію і вона така чудова. А серед ув’язнених говорять, що це – жахлива колонія. Мабуть, всім цим милостивим рапортам не вірять через цей випадок: людей бють, забивають до смерті».

Зоя Свєтова, російська правозахисниця, переконана, що таке жорстоке ставлення до неповнолітнього Віталія пов’язане з негативними наслідками пропаганди в Росії. Про це вона повідомила у коментарі Радіо Свобода.

«Таке вороже, агресивне ставлення ми відслідковуємо протягом року-півтора, з моменту анексії Криму, коли виник конфлікт на сході України. Загиблий ув’язнений не говорив російською чи говорив з акцентом, але це стало для тюремників ще одним з приводів, щоб до хлопця ставитися особливо жорстоко, – коментує Зоя Свєтова. – Це, звичайно, пов’язано з конфліктом в Україні і з тими пропагандистськими матеріалами, які викликають ненависть і були показані по російському телебаченню. Ці співробітники колонії дивилися телебачення. Те, що у них було на внутрішньому рівні – негативне ставлення до українців, то такі програми ще більше збуджували цю ненависть. І коли вони били неповнолітнього, вони про це говорили. Проти них порушено кримінальну справу. Буде суд. Не знаю, чи буде, крім статі «вбивство», до них застосована стаття 282 Кримінального кодексу Росії – «збудження ненависті».

Віталія поховали поруч із сестрою, яка померла кілька років тому. З трьох дітей у Попів тепер лишився один. Іван Поп живе з сім’єю на Закарпатті, має роботу. Каже, що теж працював у Краснодарі, але зараз виїжджати нікуди не планує. «Деякі виїжджають, не всі. На заробітках – 60%, кожен майже їздив у Росію. Тепер – більшість у Чехію, Італію, як почалися конфлікти. Нема куди подітися людям, – зізнається Іван. – Але я краще тут, в Україні, працюю тут. Мені це не потрібно».

Проте, Світлана та Іван Попи все ж повернуться до Росії. Щоб домогтися, аби ті, хто закатував їх сина, отримали справедливе покарання.