Світлана Алексієвіч, білоруська письменниця з українським корінням, яка пише російською мовою, 10 грудня отримала Нобелівську премію з літератури 2015 року з рук шведського короля Карла Густава ХVI, а разом з нею всесвітню відомість та чималий авторитет у світі, де Білорусь досі асоціювалася лише з Чорнобилем чи диктатором Олександром Лукашенком. Від Алексієвич світ зміг почути не про біль і розгубленість «радянської людини», яка досі живе на теренах колишнього Радянського Союзу, але й звуки білоруської мови, яка підтримується у Білорусі лише зусиллями ентузіастів. Деякі співгромадяни Алексієвич вже назвали її голосом совісті та новим лідером нації.
Ола Ларсмо, керівник Шведського ПЕН-центру – організації, яка тричі висувала кандидатуру Світлани Алексієвич, білоруської письменниці українського походження, на Нобелівську премію, яку вона нарешті отримала, пояснив цей вибір в інтерв’ю Радіо Свобода.
Вона надзвичайно хороша письменниця. Її книги не просто про білоруські чи російські проблеми. Вони про Другу світову війну, катастрофу в Чорнобилі. Вона показує нам, що люди скрізь дуже схожіОла Ларсмо
«Вона надзвичайно хороша письменниця. Її книги не просто про білоруські чи російські проблеми. Вони про Другу світову війну, катастрофу в Чорнобилі. Вона показує нам, що люди скрізь дуже схожі. І вона створює зв’язок між мною, людьми в Росії, у Білорусі. Я можу їх зрозуміти, я відчуваю їхній смуток, їхні проблеми. Це захопливо і чітко. Нобелівська премія – це все ж премія для кращого письменника. Її дають саме за це», – сказав керівник Шведського ПЕН-центру.
На думку Ола Ларсма, Шведська королівська академія наук обирає для вручення премії письменників, які створюють те, що називається «літературою свідків». Світлана Алексієвич, на його переконання, є однією з тих письменників, які створюють новий тип літератури, вплив яких поширюється набагато далі за літературу.
«Беру на себе сміливість сказати, що ми втратили свій шанс, який у нас був у дев’яності роки. На питання, якою має бути країна – сильною або гідною, де людям добре жити, вибрали перший – сильною. Тепер знову час сили. Росіяни воюють з українцями. З братами. У мене батько – білорус, мати – українка. І так у багатьох. Російські літаки бомблять Сирію ... Час надії змінився часом страху. Час повернув назад ... «Час секонд-хенд». Наразі я не впевнена, що дописала історію «червоної» людини», – це цитата з нобелівської лекції Світлани Алексієвич.
Вона писала про Другу світову війну, війну у Афганістані, Чорнобиль і розпад СРСР і думала, що вже завершила свою книжкову серію про «людину утопії», «червону людину». Але ситуація на пострадянському просторі у останні роки загострилася, в Україні спалахнула війна, і це викликало гострий біль у письменниці, яка народилася в Івано-Франківську, а реалізувала себе в Білорусі.
Алексієвич останнім часом кілька разів казала про несправедливу війну Росії проти України, про присутність російських військ у Донбасі, про сльози, які викликав у неї Меморіал Небесної сотні у Києві. На її заяви нервово відреагував речник президента Росії Дмитро Пєсков, який публічно спростував її слова про російських солдатів на Донбасі. Інші російські політики та провладні культурні діячі виступили з критикою рішення Нобелівського комітету, назвавши його політичним, антиросійським. Влада у Білорусі теж нервово відреагувала на появу першого білоруського нобелівського лауреата з літератури, зокрема президент Лукашенко звинуватив її у тому, що вона начебто вилила багато «цеберків бруду» на Білорусь. Ані меморіальну Нобелівську лекцію Алексієвич, ані церемонію нагородження державні білоруські телеканали не показували: формально – з технічних міркувань, насправді – з політичних.
10 грудня на церемонії у Стокгольмі під час так званої банкетної промови Алексієвич казала про те, як у перебудову люди мріяли про свободу, а опинилися в абсолютно іншій точці історії – на пострадянському просторі розцвів авторитаризм різних «мастей» – російський, білоруський, казахський.
Коли я була на війні в Афганістані і тепер, коли розмовляла в Україні з біженцями з Донбасу, я відчувала, як швидко злітала з людини культура і виповзало чудовиськоСвітлана Алексієвич
«Коли я була на війні в Афганістані і тепер, коли розмовляла в Україні з біженцями з Донбасу, я відчувала, як швидко злітала з людини культура і виповзало чудовисько. Розкривався звір ... Але я продовжую писати ... Пишу, як вчили мене мої вчителі, білоруські письменники Алєсь Адамович і Василь Биков, яких цього дня я хотіла б згадати зі вдячністю. Як учила мене моя українська бабуся, яка в дитинстві читала мені «Кобзаря» Тараса Шевченка напам’ять», – сказала Алексієвич.
Світлана Алексієвич і раніше робила різкі оцінки влади у Білорусі та Росії, але тепер її слова отримали значно більшу вагу, переконаний білоруський політик та вчений Вінцук Вячорка.
Тепер вона буде голосом нового авторитету, альтернативним і щодо Лукашенка, і щодо інших авторитарних та тоталітарних лідерів на пострадянському просторіВінцук Вячорка
«Думаю, що багато ресурсів у неї ще попереду. Може, вона ще не усвідомила своєї нової ролі. Ми слухали її нобелівську лекцію, яка була спрямована, радше, до західної аудиторії, ніж до білоруської чи української. Що ж до перспективи, то тепер вона буде таким голосом нового авторитету, альтернативним і щодо Лукашенка, і щодо інших авторитарних та тоталітарних лідерів на пострадянському просторі».
Світлана Алексієвич, яка має коріння в Білорусі та в Україні, яку своєю вважають також і в Росії, може впливати на ці країни, каже Вінчук Вячорка, і як би там не було, навіть авторитарні лідери змушені реагувати на її слова, зокрема президент Білорусі Лукашенко.
«Вважаю, що Лукашенко прислуховується до неї, хоча ніколи публічно це не покаже. Щодо Путіна, то він, напевно,– ні. І це зрозуміло, бо російські монархи та тоталітарні керівники не зважали на голос совісті. Проте думаю, що пані Алексієвіч хотіла б бути таким голосом совісті теж і для Росії».
Крім Вінцука Вячорки багато хто у Мінську вважає, що авторитет Світлани Алексієвич беззаперечний, і відтепер вона буде тією людиною, яка матиме право говорити від імені білорусів як нації, стане національним лідером та моральним прикладом опору злу.
Одним з перших кроків Світлани Алексієвич після оголошення рішення Нобелівської академії було відвідування посольства України в Мінську, через яке вона передала свої книжки та слова підтримки українській льотчиці Надії Савченко, яку нині судять у Росії, яку Алексієвич назвала українською Жанною д’Арк.
