Найліпший спосіб відзначити Міжнародний день з прав людини – зробити свій внесок у боротьбу за ці права, вважає виконавчий директор правозахисної організації Amnesty International в Україні Тетяна Мазур. І закликає кожного долучитися до марафону написання листів на підтримку постраждалих від свавілля влади у різних країнах. В ефірі Радіо Свобода Тетяна Мазур розповіла про особливості цьогорічної ініціативи, можливість кожного впливати на долю ув’язнених та рішення влади в цих країнах.
– Скільки людей в Україні цього року взяли участь в марафоні і яким є реальний вплив таких акцій?
– Насамперед я би хотіла привітати всіх із Міжнародним днем прав людини. Саме цього дня в далекому 1948 році була прийнята Загальна декларація прав людини. Це один з найбільш основоположних документів, який окреслює дуже широкий перелік прав та свобод людини. Для нас, правозахисників, це символічний день. І ми вважаємо, що найкращий спосіб його відзначити – зробити свій внесок у правозахисний рух. Тому що проблема прав людини є проблемою абсолютно кожного з нас, адже права кожного можуть бути порушені. Тому дуже важливо проявляти солідарність з тими, хто страждає зараз.
Ми даємо сигнал владі тієї чи іншої країни, що ми знаємо про порушення, що про це знає громадськість, міжнародна спільнота, і миритися з цим не будемо
Власне, такою є мета марафону – написання листів. Є листи двох типів: перший тип – петиція, звернення до керівництва тих держав, де порушуються права людини, інший тип – це листи підтримки, солідарності безпосередньо з тими, хто є героями нашого марафону, і це також дуже важливо. Варто зазначити, що це всесвітній марафон, тому ми збираємо не просто тисячі, а сотні тисяч, мільйони листів по всьому світу. Усі листи надсилаємо у паперовому вигляді. Коли петиції цілеспрямовано йдуть до одного представника влади, створюється громадянський тиск. Ми даємо сигнал владі тієї чи іншої країни, що ми знаємо про порушення, що про це знає громадськість, міжнародна спільнота, і миритися з цим не будемо, не забуватимемо про ці справи, а й надалі продовжуватимемо цей тиск.
Що стосується листів підтримки, листів солідарності – ними ми намагаємося надихнути тих, хто відстоює свої права, боротися далі, тому що дуже часто буває так, що справи тривають роками. От, до речі, справи Олега Сенцова, Олександра Кольченка і Геннадія Афанасьева цілком ймовірно можуть тривати роками. Зараз ми перебуваємо тільки на початку цієї боротьби, тому дуже важливо підтримати хлопців.
– Ви назвали три прізвища, але ми знаємо, що значно більше українських громадян ув’язнені в Росії, в Криму, які зазнають утисків та переслідувань. Чи були такі випадки раніше?
Наразі не можу сказати, чи буде Надія Савченко героєм нашого марафону в наступному році
– В Росії за свої погляди та міркування ув’язнено дуже багато людей. Це не лише українці. Так само там сидять і самі росіяни, і в минулому вони теж були героями нашого марафону. Наприклад, в’язні Болотної справи, коли в Москві відбувся розгін мирної демонстрації, декілька людей були затримані, їх звинуватили в організації масових безпорядків. Свого часу на їх захист ми писали, і це було досить успішно, бо їх доволі швидко звільнили після проведення марафону. Але, звичайно, за останні півтора-два роки ситуація досить суттєво змінилася: відбувся Майдан, далі анексія Криму, збройний конфлікт на Сході. Виникли абсолютно нові справи, яких не було. Наприклад, громадяни України, які перебувають у в’язниці в Російській Федерації, найбільш ймовірно з політичних міркувань. Їх не троє (які є в фокусі нашого марафону), а значно більше. Ми намагаємося моніторити більшу кількість справ, наприклад, дуже часто нам задають питання щодо Надії Савченко. Ми зараз моніторимо судове засідання, її справа ще триває. Наразі не можу сказати, чи буде Надія Савченко героєм нашого марафону в наступному році.
– Наскільки українські правозахисники і представники міжнародних правозахисних організацій мають доступ до людей, котрі ув’язнені, взяті в заручники та зазнають утисків на окупованих територіях Донбасу, в так званих угрупованнях «ЛНР» і «ДНР»?
– Поки вони ув’язнені, отримати до них доступ майже неможливо, принаймні я про такі випадки не чула. Але, тим не менше, велика кількість людей звільняється з полону, і дуже важливо з цим людьми поговорити й задокументувати це. Тому що дуже часто ці люди є жертвами воєнних злочинів, а це найстрашніші, міжнародні злочини. І поки ці злочинці не будуть покараними, миру на Донбасі не буде. Тому нашим завданням є пошук таких людей, документування того, що з ними відбулося, опитування.
Часто ці люди є жертвами воєнних злочинів, а це найстрашніші міжнародні злочини. І поки ці злочинці не будуть покараними, миру на Донбасі не буде
Незабаром в нас буде річна доповідь, в якій ми все це підсумуємо. Але це також має бути завданням правоохоронних органів. Будь ласка, спілкуйтеся з цими людьми, відкривайте кримінальні провадження і, можливо, буде можливість зібрати більшу кількість доказів. Тому це документування є надзвичайно важливе. Немає доступу – немає проблем, в них така позиція. Але насправді на Донбасі величезна кількість проблем. Найперше, що впадає в очі – це гуманітарна ситуація. Але й порушень прав людини там вистачає. Тому єдине, що ми можемо як правозахисники – це їздити туди, контролювати ситуацію і повідомляти про ті порушення, які ми бачимо.
