Треба руйнувати стереотипи про «ватників» і «укропів» – чеський кінорежисер

Прага – «Близький далекий Схід» – так називається новий чеський документальний фільм, який належить до так званих road movie , фільмів-подорожей. Його автор – відомий чеський кінодокументаліст і режисер Філіп Ремунда об’їхав усю Україну, щоб більше розповісти про неї своїм землякам у Чехії, щоб показати їм невигадані факти зі щоденного життя людей у зоні АТО, на українсько-російському кордоні, в центральних і західних областях України. Ідея зняти такий фільм у Філіпа Ремунди невипадкова. В інтерв’ю для Радіо Свобода режисер розповів, що давно і активно цікавиться Україною.

– Я не був байдужим до ситуації в Україні, слідкував за тим, що відбувалося на Майдані. Я згадав свій власний досвід з Оксамитової революції 1989 року, коли я, як старшокласник, сам брав участь у тому, що відбувалося, а потім, через кілька років протестував у Белграді проти режиму Слободана Мілошевича. Тож я ті свої спогади асоціював і з тим, що бачив, що відбувалося в Києві. Мене ця ситуація цікавила, бо я розглядаю Україну як дуже близьку країну. І для мене все, що там відбувалося, було важливим. І я хотів дізнатися більше, не хотів покладатися на інтернет, телебачення та чеські медіа, тож я виїхав із камерою в руках до України.

– Чи є у Вас знайомі в Україні, які допомогли Вам з поїздкою?

– Звичайно, я в Україну їздив, у мене там є кілька знайомих та друзів. Це були ті перші люди, яким я зателефонував, щоб з’ясувати, що відбувалося на Майдані. А один з них мене потім запросив, щоб я приїхав до України і знімав фільм. Минув певний час, тому що я мав обдумати, як охопити цей матеріал, як той фільм знімати. За кілька місяців я поїхав спочатку на західну Україну, звідти потім повернувся до Праги. І далі, впродовж того року, ми приїжджали в Україну знімати приблизно 6 разів.

– Чи були Ви на Майдані?

– Безпосередньо на Майдані я не був, на той час я ще не знімав фільм. Але пам’ятаю, як я дзвонив знайомому українському режисерові безпосередньо на Майдан, він там був на барикадах, і допитувався в нього, що там відбувається і в чому він бере участь.

– Яким є Ваше враження від подорожі до України? Що під час зйомок стрічки стало для Вас найтяжчим? Що Вас, можливо, найбільше засмутило?

– Якщо не говорити про те, що напрошується саме собою, тобто зруйновані війною області, обстріляні будинки та люди, які когось втратили, то особисто мене, напевно, найбільше зачепила одна історія. Одна з героїнь нашого фільму – це журналістка Вікторія, яка родом з Луганської області, з міста, яке розташоване на кордоні з Росією, вона нині живе в Києві. За кадром вона посварилася із українським звукорежисером, який у той час також працював із нами. Вікторія, яка втекла з Луганщини від сепаратистів і жила в Києві, яка там розпочала нове життя, жила у друзів, шукала роботу і залежала від допомоги друзів. Коли вона говорила про політичну ситуацію із нашим звукорежисером, який родом із центральної України, було видно, що між ними виникала напруга.

Він мені розповів, що коли виходив на Донбасі з автобуса, одразу ставало лячно, що там все виглядає, як у зовсім іншій країні, він радив мені, щоб я особисто туди поїхав. Вони з Вікторією посварилися настільки сильно, що врешті зійшлися на тому, що було б добре, якби Україна розпалася на дві частини. Мушу сказати, що це на мене в той момент сильно вплинуло, засмутило мене. Потім я над цим роздумував і збагнув, що ця напруга є сильною в Україні. Це мені трохи нагадало напругу між чехами й словаками перед розпадом нашої держави.

– А якщо повернемося до протилежного, що було для Вас найбільш приємним враженням, що здивувало, освітило Ваш шлях?

– Тих вражень була незліченна кількість. Я люблю Україну, і найбільш інтенсивним для мене була зустріч з українцями, яких я знав лише кілька днів. Нам вдалося під час зйомок і поза ними подружитися, почати спілкуватись відвертіше про наше життя й погляди на світ. А одним із найяскравіших таких вражень було, коли одна з героїнь нашого фільму повернулась після року заробітків у Празі до своєї родини. Ця її зустріч з родиною, коли до неї приїхали родичі з Ужгорода та Донбасу, ми разом були на пікніку, ми змогли відчути, як вони збираються всі разом. Нас тоді дуже вразило, наскільки дружно вони нас прийняли, наче ми були частиною тієї родини. Так, це була одна з найкращих зустрічей за весь рік зйомок в Україні.

– Після всього, що Ви бачили в Україні, після всіх записаних інтерв’ю, як Ви розглядаєте майбутнє України? Чим, на Вашу думку, завершиться нинішня кризова ситуація?

– На мій погляд, людям необхідно дати можливість говорити один з одним. Я вважаю, що зброєю, можливо, можна багато чого вирішити, але це завжди рішення на короткий час. Єдину можливість я вбачаю у взаємоповазі та пізнаванні один одного, у можливості неупередженого діалогу.

– На Вашу думку, війна в Україні є «громадянською», як висловлюється, зокрема, президент Чехії Мілош Земан чи російсько-українською, як говорить українська влада і Захід?

– Тут мова йде вже про геополітичні питання, а я не відчуваю під собою ґрунту, щоб про це говорити. Ми тут стикаємося з тим, що на схід України, очевидно, дісталась російська армія. Ми їхали через пункт пропуску на кордоні, через який масово рухалася російська військова техніка, нам про це казали місцеві люди. Вони не хотіли говорити про це на камеру, але підтвердили це. Значить, зовнішня агресія є там очевидною, Росія бере участь у цій війні.

З іншого боку, вважаю, що водночас це є і внутрішня українська криза, українська проблема, і випливає вона з того, про що я раніше згадував. Існує потреба в тому, щоб українці почали розмовляти між собою, щоб руйнували стереотипи, щоб люди з Донбасу для людей з Києва чи із заходу не були «ватниками» чи «напівватниками». І навпаки, щоб для людей з Донбасу українці із заходу перестали б бути «укропами» чи «нациками». Говорячи коротко, потрібно, щоб відновилась довіра, діалог між абсолютно звичайними людьми. Вважаю, що в цьому можуть значною мірою допомогти ЗМІ з обох боків, і що замість того, щоб спонукати людей до війни та поширювати пропаганду, було б добре, якщо б ЗМІ почали поширювати діалог.