Київ – У Києві презентували перше соціологічне дослідження, присвячене участі жінок у війні на Донбасі. Його назва – «Невидимий батальйон» – метафорична, адже досвід жінок в український армії здебільшого є непомітним як для громадськості, так і для законодавства. Так, жінки-військові не можуть обіймати значного переліку посад, мають гірше забезпечення та вимушені постійно спростовувати стереотипи щодо власних здібностей. Але автори дослідження переконані: жінки здатні воювати значно краще, ніж деякі генерали-чоловіки, які встановлюють для них обмеження.
Основою дослідження «Невидимий батальйон» стали близько 50 інтерв’ю з чоловіками та жінками, що служать у зоні бойових дій. Окрема частина присвячена участі жінок у Євромайдані, зокрема, «Жіночій сотні», адже невдовзі після революції багато жінок із неї стали воїнами.
Перш за все, соціологи з’ясовували мотивацію жінок-добровольців. Усі вони прийшли на фронт із патріотичних міркувань і планували залишатись там до кінця війни. Ці жінки, зазначають дослідники, зазвичай значно більш мотивовані за чоловіків: щоб потрапити на війну, їм потрібно подолати стереотипи, довести право воювати і змиритися з тим, що на соціальний захист можна не розраховувати.
«Жінки отримали і поранення, і контузії. І разом з тим, вони – «кухарки»
Українське законодавство визначає перелік посад, які не можуть обіймати жінки. Йдеться не лише про професії снайпера або розвідника. Жінки також не можуть бути, серед іншого, водіями, фотографами, кіномеханіками, інструкторами або перекладачами. Усі посади, в назвах яких є слова «начальник» або «командир», недоступні для жінок, каже одна координаторка дослідження і керівник Центру аеророзвідки Марія Берлінська, виняток становить вакансія начальниці лазні. «Начальником продовольчого пункту жінка бути не може. Зате кухаркою – запросто», – каже вона.
Ці норми прописані у двох документах: «Тимчасовому переліку посад рядового сержантського, старшинського складу» від травня 2014 року і «Наказі міністра оборони про перелік посад офіцерського складу, на які можуть призначати жінок, прийнятих на військову службу за контрактом».
Однак де-факто жінки виконують ті самі завдання, що й чоловіки, але або не є ніде зареєстрованими, або офіційно обіймають інші посади. Відповідно, не мають права на пільги та соціальні виплати, каже Марія Берлінська.
До війни цю ситуацію замовчували. Знали хіба що історію Надії Савченко, яка днями вартувала під Міністерством оборони, щоб зустрітися з міністром і отримати дозвіл вчитися на льотчицю. «Але це було до війни. Зараз зовсім інша історія. Вже безліч жінок пройшли фронт, отримали і поранення, і контузії, і досвід. І разом з тим, вони – «кухарки», – зауважує Берлінська.
«Жінки – не жертви, а повноправні учасниці розв’язання конфліктів»
Дослідження «Невидимий батальйон» викрило низку проблем, про які, як кажуть соціологи, зазвичай не згадують у медіа. Наприклад, відсутність форми потрібного розміру та гінекологічного обслуговування, посттравматичний синдром і проблеми реінтеграції. Кілька жінок в інтерв’ю розповіли, що соціальні служби намагалися забрати їхніх дітей, поки вони перебували в зоні бойових дій.
На запитання «Чи стане армія ефективнішою за участі жінок?» більшість опитаних відповіли ствердно. Жінки часто кращі снайпери або медики через розвиненішу дрібну моторику, окрім того, вони більш дисципліновані і менш схильні до алкоголізму. Утім, деякі чоловіки, відповідаючи на це запитання, визнають, що мають позитивні приклади участі жінок у воєнних діях, однак все одно переконані, що війна – «нежіноча справа». Стереотипи поширені й серед самих жінок: багато з них вважають, що виконують другорядні завдання порівняно з тими, що виконують чоловіки.
Соціолог та автор дослідження Тамара Марценюк упевнена: в сучасному суспільстві жінки самі мають право обирати: варити борщ чи гинути на барикадах. «Патерналізм з боку держави вважається доволі застарілим. Багато міжнародних документів декларують зміну бачення ролі жінок не лише як жертв конфлікту, але й як повноправних учасниць розв’язання конфліктів на рівні з чоловіками», – каже вона.
«В армії водій не просто керує авто. Жінка може не впоратись»
Тамара Марценюк каже, що причина заборон для жінок широкого переліку посад зумовлена тим, що Збройні сили – це частина ринку праці. А отже, права жінок там визначені також трудовим законодавством. У них із радянських часів прописані певні норми, що регламентують жіночу працю: наприклад, обмеження ваги, яку може піднімати жінка, або заборона керувати певними транспортними засобами.
Полковник Віталій Голота, начальник відділу військово-соціальної роботи Головного управління з роботи з особовим складом ЗСУ, пояснює: керівні посади жінки не можуть обіймати через те, що мають менше можливостей для навчання військовим спеціальностям. Тим часом заборонені посади – це проблема законодавчої бази. Багато пропозицій ЗСУ щодо розширення цих посад відкинуло Міністерство соціальної політики, каже Віталій Голота.
Утім, дискримінаційним цей перелік полковник не вважає. І додає, що, наприклад, посада водія в армії передбачає не лише керування автомобілем. «До обов’язків водія – це незрозуміло цивільній людні – входять маскування цього транспортного засобу, ремонт тощо. Жінка, при всій повазі, іноді може фізично не впоратись», – каже Голота.
Сьогодні у складі Збройних сил служать 14,5 тисяч жінок, майже 2 тисячі з них – офіцери, 35 із яких обіймають керівні посади у Міністерстві оборони, Генеральному штабі, різних видах Збройних сил України. 938 жінок мають статус учасника бойових дій.
Жінки-воїни. Чому жінки беруть участь у бойових діях?
