Львів – Його називали художником Майдану. А намальовані ним ікони майданівці мають по всій України. Від першого дня і до кінця березня львівський іконописець Левко Скоп був на Майдані у Києві. Скільки ікон він написав, достеменно не знає. Художник пережив усі найважчі і криваві події Майдану. А нині не уявляє своє життя вже без допомоги воїнам.
Художник, рокер, поет, викладач. Робота – це стан душі, вона має дарувати красу і допомагати іншим. Він не боїться експериментувати у творчості і цим дивувати – різних людей по-різному. Хтось називає його шаленим диваком, а хтось художником від Бога. У цьому весь Левко Скоп. Він малює на старій церковній ґонті, малював на дошках, які привозили майданівцям, щоб їх палили і грілись.
На Майдан Левко Скоп поїхав з першого дня. 24 листопада у Києві застудився і вирішив на кілька днів повернутися додому. Власне, ніч, коли «Беркут» бив студентів, провів у дорозі додому, з Києва до Дрогобича. Зранку дізнався про ці події і миттєво забув про свій кепський стан.
«Ні паспорта, ніяких документів не мав при собі, нічого не мав. Одразу побіг у центр в Дрогобичі, де стояли автобуси на Київ, звідти постійно вони виїжджали, і поїхав».
Смерть друзів переживав важко
Відтоді аж до кінця березня Майдан не залишав. Усі штурми, провокації, важкі дні і, найгірше, криваві – там. Досі йому важко згадувати 18 лютого на Інститутській.
Найгірше тоді, 18-го, було втікати. По мені «Беркут» пройшовся ногами
«Я тоді побіг по Інститутській догори. Каміння подавав, шини. Хлопці кричали: «Діду, ти куди?», звісно, жартували. Нас водою облили. Граната то там, то тут вибухала. Беркутівці пустили якийсь газ, спершу білий, а потім рожевий, просто переді мною, я не мав маски, просто вдихнув. Але зрозумів, що то щось не те, і закрився хусткою, але було пізно. Потім таки потрапив у лікарню. Це газ був, який просто випалює легені. Лікувався довгий час. Найгірше тоді, 18-го, було втікати. По мені «Беркут» пройшовся ногами, звісно, що могли просто вбити. Пригадую, на мене народ навалився, думав, що задихнусь, бо маю астму. Я вскочив у метро «Хрещатик», там теж все заблоковано, але вдалось таки доїхати до «Майдану». Мене вже там син розшукував, хтось сказав, і написали навіть у «Фейсбуці», що бачили побитого сивого чоловіка. Словом, мене вже похоронили».
Кілька днів після кривавих лютневих днів на Майдані художник не міг ніяк оговтатись. Не мав відповіді на запитання, чому молоді люди загинули, а він залишився живий. З цього стану вийшов завдяки малюванню. Хоча їхав сюди без жодних помислів малювати. Але, побачивши дерев’яний щит, таки не втримався.
18-го, коли почався штурм, люди рятували мої роботи з виставки. Занесли їх у профспілки. Там вони і згоріли. Залишився архистратиг Михаїл
«Хтось зробив дерев’яний «бронік». Всі ще з того витвору посміялись. Я собі сказав, що мені цей «бронік» подобається. Взяв і розмалював. І після того як почав малювати! Мені дзвінок з одного намета, другого, у когось день народження, треба намалювати образ. Спочатку дарувалось просто нашим. Один чоловік був на Грушевського, я запитаю, який хочеш образ. Вибирай дошку, ота підійде, велика така була, він каже, що так. І має велику ікону. Не пам’ятаю, скільки тих ікон намалював. 18-го, коли почався штурм, люди рятували мої роботи з виставки. Занесли їх у профспілки. Там вони і згоріли. Залишився архистратиг Михаїл, який потрапив у музей Майдану».
Малює тепер для бійців
На Майдані була його виставка, продав ікони на аукціоні, а гроші віддавав на потреби Революції гідності. Майдан – це сім’я, а війна – це родина, каже митець. Малює, проводить благодійні аукціони і на зібрані гроші купує все необхідне для бійців. «У мене, крім війни, нічого немає і не може бути, як не було крім Майдану».
У Станиці Луганській Левко Скоп на стіні будинку культури, що постраждав від обстрілів, намалював зображення Покрови Богородиці. Його образи є у каплиці в Краматорську і в наметах бійців. «Я вважаю, що це честь від Бога, що я можу для них малювати».
Ніхто не вірив, що буде незалежна Україна. Не було б путчу, то її не було б
Майдан, ситуацію на Донбасі Левко Скоп називає еволюційним процесом України, і цей шлях, каже, держава має пройти до кінця. «Ніхто не вірив, що буде незалежна Україна. Не було б путчу, то її не було б. Кравчук це зрозумів. Бо хто не хоче бути президентом? А люди були до цього не підготовлені. 30-ті, 40-ві, 50-ті роки, репресії, репресії, репресії, сексоти народжувались, боягузи прилаштовувались, талановитих людей нищили, нормальної люстрації так і не було. Як це може бути, що колишній сексот, комуняка, який писав проти України, зараз викладає в університеті? Вони молодь вчать жити….»
Левко Скоп любить говорити, що це не він малює, а ангели водять його рукою. Але він може намалювати і кілька образів за день, а може жодного за кілька днів. Для когось може створити ікону за кілька годин, а для когось – ніколи.
