(Рубрика «Точка зору»)
«Адвокати та інженери не підривають себе, обвішані вибухівками», – така була реакція мого знайомого з Брюсселя, власника маленької крамниці, вихідця з Алжиру, мусульманина Мохаммеда на теракти в Парижі.
У всі дні після терактів до бельгійських експертів в буквальному сенсі вишиковувалися довжелезні черги журналістів з усього світу за коментарями. Всі просили пояснити, як це так сталося, що європейський центр джихадизму, радикальної ісламістської ідеології, розквітнув просто в 15 хвилинах їзди автівкою від європейського кварталу Брюсселя. Того самого, де ранком з кавою в руках можна зустріти єврокомісара. Або в 10-15 хвилинах їзди від Королівського палацу, всіх головних урядових будівель Бельгії? Тих самих, де живе король і засідає уряд. Як?! Саме стільки часу їхати на таксі від цих урядових і єесівських установ до Моленбеку, району Брюсселя, де більшість мешканців – мігранти з Марокко, Алжиру. Того самого району, де жили брати Абдеслами, з яких один – Ібрагім – учинив теракт, а інший – Салах – переховується від силовиків і має статус головного «живого» підозрюваного. Того самого району, звідки вийшов не один терорист, чиє прізвище, подібно до Абдесламів, прогриміло на весь світ.
Приміром, з Моленбеку походив Хассан Ель Хаскі, організатор терактів на марокканському курорті Касабланка в травні 2003 року, тоді загинуло понад 40 людей. Він був з-поміж організаторів терактів у Мадриді в березні 2004 року. У чотирьох підірваних електричках загинуло дві сотні людей і ще понад дві тисячі отримали поранення.
До речі, не правильно було б казати, що паризькі теракти 13 листопада є найбільшою такою трагедією за останні десятиліття в Європі. У Мадриді 11 років назад загинуло ще більше людей.
І поки бельгійські ісламознавці встигали відповідати лише бельгійським і французьким медіа та світовим телеканалам, чому історія повторюється і Моленбек знову породжує «монстрів», мені залишалося питати «експертну думку» в мого знайомого Мохаммеда. Він мешкає у Бельгії вже 40 років, іммігрантом давно себе не вважає, його діти виросли в Європі. У минулому Мохаммед – тележурналіст. Розповів, як у 1980-х на бельгійському громадському ТБ його арабське прізвище відмовлялися вписувати в титри до репортажів, чиїм автором був. Каже, що це було абсолютно тоді не мислимо. Запитую: «А сьогодні?» «Ні, сьогодні, вже не так, звісно», – каже Мохаммед.
«Соціально-економічний детермінізм»
Але він залишається прихильником такої інтерпретації причин «моленбецького феномену», яку ісламознавці, історики, соціологи назвали б «соціально-економічним детермінізмом». Він переконаний: бідність, бідність і ще раз бідність – головна причина. Якщо хтось звик бути ніким, ну максимум, прибиральником, і його батько працював прибиральником, якщо хтось не любить країну, в якій живе, відчужений від неї і замкнутий у своїй маленькій мусульманській громаді в Моленбеку, де мешкає в соціальній квартирі на дві кімнати родиною з дев’яти людей, то він жваво відгукнеться на пропозицію пропагандистів ісламізму, які просочуються в місцеві мечеті чи діють через соцмережі: «Будучи ніким, стати всім».
Мовляв, Бельгія провалила політику інтеграції мусульманської молоді з родин мігрантів у своє суспільство. Рівень безробіття з-поміж молоді у тому ж Моленбеку – 40-50%. Лише одиниці вихідців із цих родин мігрантів отримують вищу освіту. Мій знайомий Мохаммед переконує, що не вчаться не через те, що не хочуть, а тому що батьки не мають коштів, щоб їх утримувати ще шість-сім років. Саме стільки треба вчитися на лікаря, архітектора, інженера. Потім ще пару років практикувати, перш ніж почати самому заробляти.
Бельгійці звинувачують у бездіяльності поліцію і уряд
Втім, багато бельгійців зовсім не вважають, що Бельгія чимось завинила перед цими людьми. Мовляв, вона створює усі умови для розвитку, як-от безкоштовне навчання в університетах, соціальне житло, а далі все в їхніх руках.
«Коли я залишилася сама з дитиною на руках, я не мала, де жити. Звернулася по допомогу до соціальних служб, але вони мені відмовили. Я стояла в довгих чергах. Натомість родини мігрантів отримували ту допомогу, в якій мені відмовили», – розповіла мені одна бельгійська жінка.
Вона звинувачує останні бельгійські уряди, незалежно від кольорів і політичних ідеологій, у бездіяльності, як, зрештою, і поліцію та спецслужби. Із 1992 по 2012 рік комуну Моленбека, один із 19 його адміністративних районів, очолював соціаліст Філіпп Муро. Саме в його бік полетіло найбільше каміння. Його звинуватили в консервації та ігноруванні проблем. Історія ісламізму в Моленбеку почалася саме в 1990-х, коли він прийшов там до влади.
«Вони прокинулися лише зараз, але ж ці проблеми тривали роками. Я не вірю, що щось зміниться на краще», – каже вона. Точно такі слова я чула від десятків інших людей по всій країні. Бельгія дозволила собі розслабитися, занадто сильно розслабитися. Країна, особливо її громіздка державна система погрузла в неефективній бюрократії, багато хто це визнає. Бюрократія стала важливішою за менеджерське вирішення конкретних проблем. Профспілкові вимоги щодо обмеження годин роботи та робочого навантаження – важливіші за відвернення ризиків і небезпек, які виникають не за графіком і не за розкладом.
Європейські ЗМІ поглузували з федерального міністра внутрішніх справ Бельгії Жана Жанбона, коли той наказав запровадити контроль на внутрішніх кордонах Шенгенської зони, але лише в офісні години, тобто з дев’ятої години ранку до шостої вечора. А як же інший час? Буквально через день-два після того у Парижі прогриміли теракти. Після терактів згадали, що бельгійській поліції бракує фахівців із протидії тероризму. Проблема існувала давно. Але тільки зараз федеральну поліцію Бельгії почали доукомплектовувати. На навчання нових поліцейських підуть ще два роки.
Насправді, бельгійське суспільство, певно, одне з найтолерантніших і найвідкритіших у світі. І, насправді, ця країна зовсім не заслужила «джихадистану» просто в серці своєї столиці. Але сталося те, що сталося.
Звести все до того самого «соціально-економічного детермінізму» було б великим спрощенням проблеми. Це доводять біографії паризьких камікадзе. 20-річний Біляль Хадфі з Брюсселя, який підірвав себе біля Стад де Франс, вивчав електроенергетику в столичному l’Instituut Anneessens Funck. Інший камікадзе з Бельгії 31-річний Ібрагім Абдеслам утримував власний бар у Моленбеку. Зовсім нереалізованими й відчуженими від Бельгії їх не назвеш. Після розстрілу редакції Charlie Hebdo Біляль Хадфі на заняттях в своєму інституті відкрито заявив, що вважає це правильним. Його слова почув викладач, про це знала дирекція закладу, але вони ніяк не відреагували.
З іншого боку, бельгійці не хочуть прокинутися в поліцейській державі. Що робити? Звісно, на це питання шукають відповідей, але є великий шанс, що історія просто йтиме по колу.
Жанна Безп’ятчук – журналіст Радіо Свобода
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не завжди відображають позицію редакції
