Старшина батальйону «Айдар» Олександр Алієв під час бойового завдання в антитерористичній операції на Донбасі отримав вісім поранень, і потрапив у полон бойовиків ЛНР 17 червня 2014 року.
Я отримав вісім поранень, з мене зрізали форму, залишивши тільки черевики та шкарпетки, задубілі від крові
– Пам’ятаю вибух з правого боку. Я був поранений в праву скроню, око залило кров’ю, дуже боліла права нога. Я дістав аптечку, наклав джгут, вколов антишоковий препарат, і в цей момент побачив трьох осіб у камуфляжі, з «георгіївськими стрічками».
Мене відтягли до автозаправки і довго били, їм не була потрібна інформація, вони просто зганяли злобу, більшість ударів були в голову. Хотілося вже сказати – хочете вбити, вбийте, але згадав про свою родину і промовчав. Я знаю, що, за законом, мені можна назвати номер частини та особистий номер, як «мантру» я повторював – «ВЧ 0624», потім втратив свідомість.
Очі знову відкрив у лікарні. Навпроти мене ліжко, на якому лежить побратим Тарас Синяговський, якість табло, цифри миготять. В моєму горлі трубка для штучного дихання. Я отримав вісім поранень, з мене зрізали форму, залишивши тільки черевики та шкарпетки, задубілі від крові.
«Фізичний стан був дуже важким, а озброєний нагляд цілодобовим»
Їм сказали, або ви крадете Алієва, але Синяговського вб’ють, або ви крадете обох, але Синяговський не виживе. Важко було ухвалити рішення
Тарас, в якого вирізали частину легені, біцепса, біля серця видалили кулю і ще з однією він повернувся в Полтаву
Я захищаю свою Батьківщину, відколи Росія окупувала Крим
– Я погано пам’ятаю все, що відбувалося в реанімації, а там відбувалися цікаві речі. Приходили знайомі моїх знайомих у Полтаві, і домовлялися, аби мене викрасти. Їм сказали, або ви крадете Алієва, але Синяговського вб’ють, або ви крадете обох, але Синяговський не виживе, або ви залишаєте все як є. Людям важко було ухвалити рішення в такій ситуації, я вважаю що вони вчинили вірно.
Із лікарні нас швидко відправили до камери. Втекти не могли, фізичний стан був дуже важким, а озброєний нагляд цілодобовим. Після лікарні на нас важко було глянути, що я весь перемотаний бинтами, що Тарас, в якого вирізали частину легені, біцепса, біля серця видалили кулю і ще з однією він повернувся в Полтаву. Я обома руками спирався на ціпок, бо обидві ноги й руку було прострелено. Навіть, аби двері були відчиненими, в такому стані ми все одно не змогли втекти.
Хлопці які нас охороняли, сказали, що ми фашисти які напали на їхню батьківщину. Моє прізвище Алієв, родичів в Україні я не маю, є лише на Кузбасі в Росії. Українською мовою володію погано, маю азербайджанське прізвище Алієв. Який я фашист? Я захищаю свою Батьківщину, відколи Росія окупувала Крим.
«З речами на вихід»
До останнього намагався себе не налаштовувати на те, що ми їдемо додому. Біля держадміністрації нам одягли мішки на голову
– 28 липня, несподівано в камеру зайшли і сказали – з речами на вихід!
В машині нас привезли під Луганську обласну держадміністрацію, там стояв чоловік у джинсах, в піджаку і з пістолетом, який назвався генерал-лейтенантом Володимиром Рубаном. Руки та ноги та руки тряслися, а раптом нас перевезуть в інше місце, тоді відчай буде більшим, ніж зараз, я до останнього намагався себе не налаштовувати на те, що ми їдемо додому. Біля держадміністрації нам одягли мішки на голову, ми зняли їх, коли вже приїхали на український блокпост. В місті Щастя нас передали комбату Мельничуку, він відвіз нас в польовий госпіталь, гелікоптером на Харків, і в Полтаву.
«Повернувшись з полону, я був у розшуку»
Надя Савченко сиділа з нами, полтавчанами і вона сказала: хлопці, ви розумієте, що ніхто з нас звідси не повернеться
Я соціальний працівник, моє завдання допомагати людям, а не вбивати їх
Я ніхто, я кріпак в цій державі?!
– Я пам’ятаю останній вечір в батальйоні в селі Половинкине, Надя Савченко сиділа з нами, полтавчанами і вона сказала: хлопці, ви розумієте, що ніхто з нас звідси не повернеться. Я зрозумів, що назад в Україну майданівців вже не пустять, бо повернувшись з полону, виявилося, що я в розшуку, хоча не здійснив жодного злочину. На мою думку, це була компанія з дискредитації добровольчого руху
На Майдані я не був. Я соціальний працівник, моє завдання допомагати людям, а не вбивати їх. І медики, і пожежники, просто є люди, життя яких залежить від тебе. Чому я зараз вибрав для себе свободу, бо вважаю, що конституція – це колективний договір громадян держави, і змінювати її під себе, так, як це робили за часів Ющенка, Януковича, так як це намагаються робити зараз, ніхто не має права. Бо тоді виходить я ніхто, я кріпак в цій державі?!
