(Рубрика «Точка зору»)
Після трагічних подій у Парижі оглядачі у багатьох країнах світу жваво обговорюють причини того, що сталося, а також, хто реально стоїть за терористами, хто смикає за мотузки, виступаючи в ролі ляльковода. Дехто вбачає в діяльності терористів, відповідальність за яких уже взяло на себе угруповання «Ісламська держава», російський слід. Інші аналітики рішуче це заперечують, називаючи такі аргументи конспірологією. Проте навіть вони визнають, що головним бенефіціаром, тобто одержувачем вигоди від того, що сталося, є московський диктатор Володимир Путін. Він може тепер скористатися загальною панікою в Європі, змусити призабути про збитий проросійськими терористами на сході України малайзійський авіалайнер, позиціонувати себе як дуже цінного союзника для Заходу в боротьбі з тероризмом, розпочати торги щодо тієї ж таки України тощо. Так, ще немає реальних доказів, однак уже є реальні підстави для підозр: Путін сам створює проблеми, а потім пропонує їх під своїм чуйним керівництвом розв’язувати.
Ми вже бачили в Грузії в 2008 році те, що російська пропаганда називала «примусом до миру», нині бачимо «примус до підкорення» на Донбасі. Чи не є те, що сталося в Парижі, «примусом до геополітичного союзу Заходу з Росією на її умовах»? Є особливості стилю як окремих осіб, так і корпорацій. Як стверджує французька приказка: «Стиль – це людина». Спочатку Путін анексує Крим, потім, щоб змусити з цим примиритися, розпочинає війну на Донбасі, де він відкрив другий фронт. Після відносної невдачі там, він відкриває третій фронт у Сирії. Після певного затишшя в Сирії починаються терористичні атаки в Парижі. Де і як може з’явитися «п’ятий фронт»?
Давні зв’язки
З першого дня свого існування радянська Росія і СРСР не лише не приховували, що збираються підкорити собі решту світу під прапором комунізму (що було засвідчено на радянському гербі), а всіляко це маніфестували. Збройні заколоти, інспіровані в іноземних державах, підтримка там змовницьких організацій і терористичних груп стали неодмінним елементом політики Радянського Союзу протягом десятиліть. Тероризм став альфою і омегою борьби радянського керівництва за «революційне перетворення світу». По смерті Сталіна ця політика радше посилилася, ніж занепала. Радянський Союз не шкодував грошей на підготовку з допомогою своїх спецслужб десятків тисяч революційних терористів із країн Азії, Африки та Латинської Америки. Не гребували і Європою, зокрема терористичну структуру «Роте Армеє Фракціон» у ФРН готували в братньому союзі з органами «Штазі» у Східній Німеччині, контактували і з «Червоними бригадами» в Італії. Невже після розпаду СРСР російсько-радянські спецслужби розірвали всі ті зв’язки з терористами, що напрацьовувалися тривалий час, і розпочали нове безгрішне цивілізоване життя?
А навчання терористів було в СРСР поставлено на індустріальну основу, то був,без перебільшення, цілий конвеєр. Спочатку в Одеському загальновійськовому училищі було відкрито «партизанський» факультет для імпортних революціонерів, а потім їх стало стільки, що довелося всіх радянських курсантів перекинути на навчання до Києва, а Одеське училище повністю віддати майбутнім терористам.
Їх навчально-тренувальний табір функціонував у селищі Перевальне, неподалік від Алушти в Криму.
Проте особливо вражають масштаби активної взаємодії радянських спецслужб із терористами на Близькому Сході.
«Братній» союз
Чимало тих людей, що брали участь в захопленні ізраїльських пасажирських літаків і розстрілах мирних ізраїльтян, було підготовлено у радянських навчальних центрах. Починаючи з 1973 року приблизно три тисячі палестинців із допомогою КГБ і Міністерства оборони пройшли воєнно-диверсійне навчання в СРСР – в Баку, Ташкенті, Сімферополі, Одесі.
Кримський центр, згаданий раніше, називався «165-й навчальний центр з підготовки іноземних військовослужбовців при Міністерстві оборони». В 1980 році його перейменували в Сімферопольське військове об’єднане училище. Там пройшли навчання 18 тисяч (!!!) бойовиків із країн, що розвиваються. Вчили їх розвідувально-диверсійній роботі – захоплювати склади зброї, підкладати вибухові пристрої, збивати літаки…
23 квітня 1974 року шеф КГБ СРСР Андропов звернувся до генсека ЦК КПРС Леоніда Брежнева:
«Комітет держбезпеки з 1968 року підтримує діловий конспіративний контакт із членом політбюро Народного фронту визволення Палестини (НФВП), керівником відділу зовнішніх операцій НФВП Ваді Хаддадом. На зустрічі з резидентом КГБ у Лівані… Хаддад у довірливій розмові виклав перспективну програму диверсійно-терористичної діяльності НФВП… У даний час НФВП готує низку спеціальних операцій, в тому числі завдання ударів по великих нафтосховищах у різних районах світу (Саудівська Аравія, Перська затока, Гонконг та ін.), знищення танкерів і супертанкерів, акції проти американських та ізраїльських представників в Ірані, Греції, Ефіопії, Кенії, напад на будівлю діамантового центру в Тель-Авіві та інші.
Хаддад звернувся до нас із проханням надати допомогу його організації в отриманні деяких різновидів спеціальних засобів, що необхідні для проведення окремих диверсійних операцій. З урахуванням викладеного, вважали би доцільним на черговій зустрічі на загал позитивно поставитися до прохання Ваді Хаддада про надання Народному фронту визволення Палестини допомоги спеціальними засобами».
Це лише один із дуже численних фактів усебічної співпраці Кремля з близькосхідними терористами. Може, саме тому в Москві й нині не визнають терористичними такі структури, як «Хамас» і « Хезбалла»?
То невже нині всі ці навички забуто, зв’язки розірвано, а резидентури КГБ (ФСБ) і ГРУ розпущено в країнах Близького Сходу?
Невже з приходом до влади Путіна (в його особі чекістської корпорації) у Кремлі вирішили відмовитися від усіх радянських чекістських методів, від багатющого досвіду використання екстремістсько-терористичних організацій у своїх інтересах? Над усе від того методу, який ще древні китайці називали «убити чужим ножем»…
Ігор Лосєв – кандидат філософських наук, доцент кафедри культурології НаУКМА
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
