Остап Яриш
Київ – Безвізового режиму з ЄС не буде без створення в Україні Національної служби крові та вирішення усіх проблем із донорством. А таких проблем є чимало, запевнив в інтерв'ю Радіо Свобода Валентин Десятник, керівник громадської організації «Свіжа кров». За його словами, наразі не вистачає людей, які готові стати донорами, підхід до роботи в державних структурах є застарілим, а законодавство зовсім не сприяє вирішенню цих питань. «Свіжа кров» намагається популяризувати донорство в Україні – активісти роблять це розважальними методами, влаштовуючи виїзні донорські акції та тематичні вечірки. Про старі проблеми та нові шляхи їх вирішення читайте в інтерв'ю.
– Валентине, які проблеми існують зараз із донорством в Україні? Що потребує першочергового вирішення?
– Дійсно, в Україні не найкраща ситуація із донорством. У Всесвітньої організації охорони здоров’я є такий показник – кількість річних донацій на тисячу осіб. Для забезпечення мінімальних медичних потреб число має бути тринадцять. В Польщі показник – тридцять. В Західній Європі – близько сорока. В США та Канаді – більше сорока. В Україні – вісім. Тобто в нас не досягнуто навіть мінімального потрібного рівня.
Ще одна проблема – застарілі методи роботи. Середній вік працівників служб крові в Україні – 52 роки. Відповідно без залучення свіжих сил і молоді національна донорська служба в нас ніколи не буде створена. Так, вони – досвідчені професіонали, але вміють працювати по-старому. В СРСР виїзні бригади приїжджали на завод, і люди в добровільно-примусовому порядку здавали кров. Зараз донорство є справою власного вибору, тому тут треба апелювати насамперед до свідомості людей та працювати по-новому.
– Можливо, є якісь проблеми також на законодавчому рівні?
Одна з обов’язкових умов запровадження безвізового режиму з ЄС – наведення ладу з донорством в Україні та створення національної служби кровіВалентин Десятник
– Звісно, що є. За законодавством, лише громадяни України можуть здавати кров. Більше того, в областях донорами можуть бути лише люди з місцевою пропискою. Це пов’язано з тим, що в обласних управліннях охорони здоров’я є закладений бюджет на конкретну кількість донорів (за одноразову здачу крові держава зобов'язана виплатити людині 40 гривень – ред.). Тобто встановлені адміністративні ліміти. І навіть в екстрених випадках, коли кров потрібна тут і вже, це обмеження не можна оминути. Навіть якщо люди хочуть допомогти безкоштовно. Такі речі аж ніяк не сприяють розвитку донорства в Україні. Важливо згадати ще про дещо: одна з обов’язкових умов запровадження безвізового режиму з ЄС – наведення ладу з донорством в Україні та створення Національної служби крові. Чому це важливо для Європи? Відкриваючи кордони, вони дають доступ на влиття до ЄС близько 5 мільйонів українців, хворих на гепатит. А інколи ж люди навіть не підозрюють, що в них є ця хвороба.
– А що Ваша організація робить для вирішення цих проблем?
– Ми базуємо свою роботу на принципах комфорту та розваг. Один із найпопулярніших наших проектів – «Упирівка». Це – донорський фестиваль, який ми провели у трьох університетах Києва: Київському національному університеті імені Шевченка, Київському національному економічному університеті імені Гетьмана та Київському медичному університеті імені Богомольця. Він був спрямований передусім на молодь і на тих людей, які бояться зробити перший крок і стати донорами. Ми намагались зробити так, щоб цей процес був для них максимально комфортним та цікавим. За цей час було зібрано 178 донацій, тобто приблизно 600 людей отримають потрібну їм кров.
«Упирівка»: київські студенти взяли участь у донорській акції (фотогалерея)
Ідея «Упирівки» – це переосмислена й адаптована до українських реалій польська «Вампіріада», донорський проект, який минулоріч отримав багато нагород в Європі. Відбувається це у форматі виїзних акцій зі спеціальним антуражем. Кожна така зустріч складається з двох частин: перша – операційна, протягом якої донори і здають кров. У ній працюють професіонали та співробітники Київського міського центру крові. Друга частина – розважальна. Під час неї можна поласувати тематичними смаколиками, як-от печивом у вигляді пальців чи розфарбованими мандаринами, випити «Упирівки» – томатної безалкогольної настоянки, яка, за нашою концепцією, здатна відновити сили після втрати крові, переглянути веселі мультфільми тощо. Наші волонтери були переодягнені у «Дракулу», привидів, упирів, тобто повністю була дотримана ця «кривава» тематика.
– Окрім «Упирівки», які ще влаштовуєте акції? Можливо, є заходи, спрямовані не лише на студентів?
– Очевидно, що слід орієнтуватись на ширшу аудиторію. Ще один напрямок нашої роботи – проведення корпоративних днів донора. Виїзна бригада Київського міського центру крові приїжджає до різних компаній, тож таким чином здати кров можна в комфортних умовах власного офісу. Один зі стримуючих факторів розвитку донорства – незручний графік центрів переливання. А тут не потрібно нікуди їхати – ми самі йдемо до вас. Кожна така акція має якусь тематику – зараз, наприклад, ми збираємось провести донорську вечірку в стилі «Зоряних війн». В середньому ми проводимо один такий захід на тиждень, в результаті якого отримуємо 30-40 донацій.
– Які в суспільстві є міфи, повязані з донорством? Чого люди бояться, хоча не варто було б?
Є безліч поширених страшилок, які слід спростовувати через власний приклад, через лідерів думок і через медіа. Один з найбільш поширених міфів: «в мене популярна група крові, тож вона нікому не потрібна»Валентин Десятник
– Страх перед донорством – у нас у крові. Так, є безліч поширених страшилок, які слід спростовувати через власний приклад, через лідерів думок і через медіа. Один із найбільш поширених міфів: «в мене популярна група крові, тож вона нікому не потрібна». Ні, якщо серед донорів ця група поширена, то вона поширена й серед реципієнтів. Кров потрібна завжди. Крім того, часто люди бояться зараження різноманітними інфекціями. Не варто лякатись – в Україні процес здачі крові є максимально безпечним. Тут все радше залежить від вашої відповідальності. Якщо ви прийшли здавати кров й бачите, що медсестра не змінює рукавиць, використовує вживані шприци чи не дезінфікує обладнання, потрібно їй про це сказати. Бояться також болю – і це цілком природня реакція. Але ж усі ми здаємо аналізи крові в разі необхідності. Правда ж? Тут процедура та сама. За рівнем болю це майже те саме, що й ущипнути себе за руку. Мені, наприклад, набагато страшніше здавати кров з пальця.
– А як щодо шкідливості переливання крові? Все-таки, цей процес ослаблює організм людини.
Здача крові є корисною – за статистикою, донори живуть довше, ніж недонориВалентин Десятник
– Ні, донорство абсолютно не є шкідливим – якраз навпаки. В середньовіччі багато недуг лікувались кровопусканням, бо при втраті крові організм мобілізується на її відновлення і пришвидшується обмін речовин. Здача крові є корисною – за статистикою, донори живуть довше, ніж недонори.
– А якщо людина з тих чи інших причин не може бути донором, але хоче допомогти, що тоді?
– Донором може бути будь-хто. І для цього не обов’язково здавати кров. Третина наших волонтерів з тих чи інших причин не можуть цього зробити. Можна запропонувати свою фахову чи фінансову поміч, інформаційну підтримку тощо. Варіантів допомоги є багато, головне, щоб було бажання.
– Порівнюючи ситуацію із західним досвідом, які хороші ідеї слід перебрати звідти й запровадити в Україні?
Хочеться вірити, що через деякий час в Україні не буде нестачі крові. І якщо вам чи вашим друзям буде потрібне переливання – не потрібно буде шукати донорів через соціальні мережі та знайомихВалентин Десятник
– В перспективі ми хочемо реалізувати одну популярну на Заході річ. Коли ти здав кров, тобі приходить смс про це. І коли її комусь перелили, тобі також приходить повідомлення, що ти допоміг врятувати чиєсь життя. Потрібно вивчити цю ситуацію з юристами, і якщо українське законодавство це дозволятиме, впровадити таку практику в нас. Хочеться вірити, що через деякий час в Україні не буде нестачі крові. І якщо вам чи вашим друзям буде потрібне переливання, не потрібно буде шукати донорів через соціальні мережі та знайомих. Достатньо буде звернутись в будь-який медичний центр країни – і там нададуть якісну допомогу.
– Що було б кінцевою метою Вашої діяльності? До чого Ви йдете?
– Нашою кінцевою метою є створення сучасної служби крові в Україні, яка відповідала б вимогам часу, якісно та цікаво працювала б з донорами та забезпечувала своєчасність та безпечність процесу переливання крові – це план на 5 років. Через цей час в Україні буде найсучасніша та найкраща служба крові в світі. Мріємо про це і працюємо!
