Впоратися з «Ісламською державою» Захід може самостійно, без Путіна – Піонтковський

Як теракти в Парижі вплинуть на перспективу відносин Росії з країнами Заходу та на перебіг військової операції в Сирії? Чи пом'якшать ЄС і США санкції щодо Росії і чи змінять свою позицію щодо анексії Росією українського Криму? На ці питання Радіо Свобода відповідає московський політичний експерт Андрій Піонтковський.

– Як колись зауважив Мао Цзедун, «ще занадто рано оцінювати підсумки Великої Французької революції». Тим більше рано робити остаточні висновки щодо путінського перформансу на зустрічі «Групи двадцяти». Проте цілі російської делегації на цьому саміті були зовсім чіткі. Я не пам'ятаю такої агресивної, навіть цинічної, пропагандистсько-дипломатичної кампанії, як та, яку Кремль розгорнув відразу ж після трагедії у Франції. Від міністра закордонних справ Росії Сергія Лаврова до вірного Кремлю політолога Сергія Маркова до Заходу зверталися з вимогами та закликами: «Відкинемо усі наші дрібні розбіжності, ми повинні об'єднатися перед лицем загальної загрози і створити «нову антигітлерівську коаліцію». Що насправді означало – «відкинути наші дрібні розбіжності»? Відверто пояснив простачок Сергій Марков: потрібно терміново припинити конфлікт Росії і Заходу через Україну, «хунту» у Києві замінити технічним урядом, оскільки ця «хунта» – одна з головних перешкод для нашої спільної боротьби проти терористів.

Ось, власне, з цим завданням і приїхав Путін до «Групи двадцяти». Але очікування були занадто великі, і з реалізацією своєї мети Путін очевидно не впорався. Такий висновок можна зробити Такий висновок можна робити хоча б із сухого комюніке Білого дому, в якому зазначено: Путін і Обама обговорювали і Україну, про що, до речі, не згадано в прес-повідомленнях Кремля. Путіну було вказано на необхідність дотримання всіх положень мінських угод. Але певного піар-успіху – у будь-якому разі, серед російської аудиторії, російського телебачення – Путін досяг. Путін з великим задоволенням вимовляв в російські телекамери слова «Дейвід», «Барак», «Ангела», показуючи, що він знову «свій» серед західних лідерів. Але, мабуть, цим піар-успіхом всередині Росії і вичерпуються досягнення поїздки до Туреччини. На омріяну угоду про нову «Велику Ялту» в нагороду за путінську участь у боротьбі з «Ісламською державою», мені здається, Захід не піде, і Путіну дали це під час саміту чітко зрозуміти.

​– Як Ви вважаєте, трагедія в Парижі якось по-новому поставила перед євроатлантичним співтовариством проблему боротьби з тероризмом? Якісь принципово нові висновки Захід повинен зробити з того, що сталося?

– Почну з відповіді про місце і роль Росії в міжнародній боротьбі з тероризмом. Скільки б з Кремля не кричали, що «ми – не Захід», що у Росії – особливий шлях, але в очах тих, хто хоче знищити західну цивілізацію, Росія є частиною цього декадентського, безбожного, приреченого світу, причому, можливо, найбільш вразлива його частина. Тероризм – і наша проблема так само, як і проблема інших країн. У цьому правда пропаганди Путіна – це спільна загроза, але ця загроза виникла не вчора, вона гостро стоїть на порядку денному вже 15 років. Це – виклик Заходу з боку... і ось тут починається питання термінології. Я надаю перевагу використанню терміну «ісламофашисти» – тобто люди, що проповідують радикальний іслам, це маленька маргінальна частина ісламського світу. Але оскільки до цього світу належать два мільярди осіб, то в цій маргінальній його частині можуть бути десятки мільйонів осіб, які сповідують ідею необхідності знищення західної цивілізації. Ця проблема не буде вирішена протягом, можливо, декількох десятків років.

У цієї проблеми купа аспектів – політичних, пропагандистських, військових. Але я б зараз виділив більш локальну проблему, яка лежить на поверхні, – це проблема так званої «Ісламської держави». На відміну від «Аль-Каїди», «Ісламська держава» – це не стільки мережева структура, скільки військова організація, територіально прив'язана до певного регіону. Проблема цієї структури цілком вирішується військовими і політичними засобами. Захід може самостійно вирішити цю проблему, і ніякий Путін для цього не потрібен. Навпаки, при вирішенні проблеми «Ісламської держави» Путін зі своїм Асадом будуть тільки плутатися під ногами у Заходу. І мені здається, що атака французької авіації на Ракку, столицю «Ісламської держави» на території Сирії, показує рішучість Парижу не здаватися, покінчити з цим терористичним утворенням. До речі, зауважу, що цього разу чомусь не було стандартної заяви російського МЗС про те, що бомбардування французів незаконне, оскільки не узгоджене з «легітимним урядом Асада».

– Тобто Ви не бачите можливості створення коаліції «НАТО – Росія» у вирішенні приватного завдання – боротьбі з тероризмом на території Сирії? Якщо ні, то які реальні межі координації дій (або навіть співробітництва) Москви і Заходу в Сирії?

– Ще раз повторю: нова «антигітлерівська коаліція» – це помилковий мем. Захід не міг перемогти Гітлера без Сталіна, так само як Сталін не міг перемогти Гітлера без Заходу. А ось впоратися з «Ісламською державою» Захід цілком може самостійно: військовими і політичними засобами.

До речі, сьогоднішній «злет» «Ісламської держави» – результат двох політичних помилок адміністрації Барака Обами в Сирії і в Іраку. В Іраку він не залишив навіть символічного контингенту американських військ, який забезпечив би робочий військовий контакт з сунітськими племенами в провінції Анбар, які самі вигнали за допомогою американців попередників «Ісламської держави». Залишивши сунітів беззахисними перед шиїтським урядом у Багдаді, Обама сприяв неминучому – вони почали бачити в радикалах «Ісламської держави» своїх захисників. Те ж саме в Сирії: піддавшись на хитрість Путіна з хімічним роззброєнням, Обама відмовив у підтримці помірній опозиції. Десятки тисяч розчарованих молодих сунітів кинулися до лав більш радикальних організацій.

Повний текст матеріалу – на сайті Російської редакції Радіо Свобода