За десятки метрів від місця теракту в Парижі вже все працює

Париж – «Щасливі години з 18:00 до 20:00» – напис на вікні бару Le Carillon у другому окрузі Парижа. Просто під цими словами – величезна діра від пострілу. Дещо лівіше – ще одна. Великі вікна ресторану повністю завішані товстими, світлонепроникними шторами. Скло густо потріскалося від пострілів якраз поміж «щасливими годинами» та дірою від автоматної черги, немовби, провівши кордон між часом до і після теракту. Так само наглухо закриті жалюзями вікна ресторану Le Petit Cambodge, розташованого напроти Le Carillon. У цих ресторанах увечері в п’ятницю, 13 листопада, загинуло щонайменше 15 людей.

Кам’яний паркан напроти ресторанів містить глибокі вм’ятини від куль. Вони обведені крейдою. Хто й в кого випустив ці кулі? Бойовики – в людей, які просто бігли по вулиці, рятуючись від смерті? Чи поліція в бойовиків? Такі деталі правоохоронці не пояснюють.

Люди несуть квіти та запалюють свічки під стінами обох ресторанів. Просто напроти їхніх будівель розгорнули пункт збору крові. У суботу, 14 листопада, люди вистоювали у черзі до нього по чотири-п'ять годин, щоб здати кров. Одразу ж після терактів Французьке об’єднання крові, організація, що відповідає за роботу донорських центрів, розгорнула близько двох десятків додаткових мобільних пунктів у Парижі.

​Лейла Белгарі, співробітниця того пункту, що розташований поруч із ресторанами, розповідає: «Декому з охочих здати кров й відмовляли, бо є певні вимоги до донорів. Кров здавали не лише парижани, але й туристи. От що значить французька солідарність».

Наскільки професійно спрацювали французькі правоохоронці, оцінюватимуть експерти. Але те, як у цій ситуації працюють французькі медики, можуть оцінити і не спеціалісти. Практично моментально після терактів був оголошений «білий план», тобто спеціальний план мобілізації всіх медиків на відповідній території, розроблений ще 2004 року. З початком його дії всі лікарі та медсестри зобов'язані бути на своєму робочому місці. Вони мають повертатися з відпусток, вихідних, декретів.

Ті медики, за роботою яких вдалося спостерігати в Центрі збору крові, посміхалися, дуже уважно реагували на будь-які запитання, випромінювали оптимізм. Люди в черзі на здачу крові зізнавалися, що коли дивилися на них, то розуміли, що життя триває, що страх не повинен панувати над людьми, що б не трапилося.

«Я вдячний медичному персоналу. Вони дуже професійно поводяться в цій складній ситуації. Я прийшов сюди, тому що це все, що можу зробити для поранених. Я не поліцейський, не медик», – каже донор Олексій, тримаючись за ліву руку, на яку йому після здачі крові наклали пов’язку.

Навіть коли медики оголосили, що мають достатньо донорської крові для понад трьох сотень поранених, люди з черги не йшли.

«У нас виникає страх, але не треба йому підкорятися», – в унісон із людьми з пункту збору крові говорить 50-річний Франсуа. Він теж прийшов до ресторанів на вулиці Alibert. У його словах – інтонація спадкових паризьких інтелектуалів: «Париж завжди був символом свободи й просвітництва. Нас хочуть занурити в мракобісся. Але цього не можна допустити. Париж має залишитися містом світла, а не мракобісся».

20-річний хлопець, відходячи від квітів і свічок, плаче. Його звати Крістоф, він мешкає у багатоповерхівці поруч із ресторанами. Каже, що не зміг би нізащо всидіти вдома. Знову плаче. Йде геть.

Достатньо повернутися в інший бік – і там теж сльози. Дівчина плаче дуже надривно й повсякчас дивиться в бік тільки одного з двох ресторанів – Le Petit Cambodge. З’ясовується, що вона там працювала два роки назад. Медсестри з пункту збору крові намагаються її заспокоїти. Вона потроху стишується, потім дивиться знову вбік саме Le Petit Cambodge – і починає ще сильніше плакати.

Бойовики вибрали для атак мультикультурний і богемний квартал

На перший погляд, ці два ресторани нічим не вирізняються від сотень інших паризьких місць відпочинку. Крім того, вже на сусідніх вулицях можна знайти більш фешенебельні заклади.

Однак саме цей квартал, виявляється, славився своєю богемною атмосферою та мультикультурним середовищем ще з давніх-давен.

«Цей квартал завжди був дуже інтернаціональним, тут жили євреї, араби, французи, інші національності. Жодного расизму. Крім того, тут завжди жило багато художників, акторів. Він дуже популярний», – розповідає Роксолана. Вона тут мешкає. Сама за походженням – аргентинка.

Багато людей, підходячи до місця покладання квітів, починають нервово курити. Валері теж стоїть і курить. Вона, як і Роксолана, тут мешкає, просто в кількох кроках від місця вибухів.

«Я живу в цьому кварталі, моя дочка ходить до школи на цій вулиці, я сама бувала часто в цих ресторанах. Все це розгорнулося практично у мене на очах. Жодна людина не заслуговує такої долі», – каже жінка й далі курить.

Взагалі, не можна сказати, що тут надміру людно. Чи не кожен другий – журналіст, оператор, фотограф. Поруч із культурним центром «Батаклан» на бульварі Вольтера, де бойовики, за попередніми даними, вбили щонайменше 89 людей, концентрація журналістів ще більша. У суботу ввечері там їх було в певні моменти більше, ніж, власне, тих, хто прийшов вшанувати пам’ять загиблих.

На наступний після теракту день паризькі ресторани були заповнені

Але сльози, довгі черги в пункті збору крові, квітки, свічки – це далеко не весь Париж у вікенд після теракту. Уже в другій половині дня, у суботу, здавалося, місто оговталося від трагедій минулої ночі. Кількість поліцейських на вулиці, принаймні, суто візуально, не видавалася більшою, ніж звичайно. Військових навіть у центрі, де відбулися теракти, не було видно. Невдовзі після терактів повідомлялося, що французька влада вирішила стягнути до столиці 3 тисячі солдатів. Увечері в суботу за парканами, що огороджували частину бульвару Вольтера, де відбулися теракти, проходжувався самотньо один лише поліцейський. Ще кілька стояли осторонь. За метрів сорок від згаданих ресторанів на вулиці Аліберта, ціла компанія дітей років 7-8 грала в бадмінтон. Туристи знову масово робили селфі біля Ейфелевої вежі. Ресторани французької столиці знову були заповнені відвідувачами.

Навіть у ресторані за пару десятків метрів від місця розстрілу людей на бульварі Вольтера майже не було вільних місць. Крамниці в центрі міста теж здебільшого працювали. На вхідних дверях бакалейної лавки, розташованої буквально за кілька кроків від місця загибелі людей, висіла табличка «Open/Ouvert» («Відкрито»). Єдине, що порушувало цю псевдо-ідилію паризького вікенду, – карети Червоного Хреста, які курсували містом із увімкненими сиренами.

Ситуація на умовних міждержавних кордонах так само мало відповідала уявленням про загальнонаціональний надзвичайний стан. Зранку на виїзді з Франції поліція перевіряла всі без винятку автомобілі. Внаслідок цього сформувалася кількакілометрова черга. Увечері автівки перевіряли вже вибірково. Шенген знову вступив у повну силу: кордон між Францією та Бельгією залишився відкритим.

За даними французьких правоохоронців, бойовики-ісламісти пересувалися на чорному Фольксвагені Поло з бельгійськими номерами. Бельгійська поліція навіть затримала трьох чоловіків, які їхали разом із Франції, один із них має французьке громадянство, але проживає у Брюсселі.

Відповідальність за кровопролитні теракти в Парижі взяло на себе екстремістське угруповання «Ісламська держава». Поліція вже встигла повідомити про те, що їй вдалося попередньо встановити особи щонайменше двох із семи ліквідованих силовиками бойовиків: один– 1985 року народження, інший – 1990 року, має сирійські документи. Ця інформація далі перевірятиметься.

За десяток метрів від місця загибелі людей на перетині бульварів Рішара-Ленуара та Вольтера через день після терактів запрацювали не лише ресторани та крамниці, але й розкладка зі свіжою пресою, де вже описувалася в деталях вся трагедія. На найбільш видному місці, поруч із «гарячими» випусками газет, там виставлений останній номер глянцевого журналу Philosophie («Філософія»). У ньому на цілу сторінку надрукований анонс книги під назвою «Мертві в нашому житті» Альбіна Мішеля (Les morts de notre vie). Автори журналу ставлять питання про пам’ять, смерть і пізнання тих, хто вже пішов із цього світу. Вони навіть не могли уявити, наскільки по-новому вони зазвучать після 13 листопада. Попри всі зусилля, парижани визнають, що такі трагедії змінюють щось у житті не лише родин загиблих, але всього міста, всієї країни. «Я втратив 128 братів і сестер», – хтось залишив таку записку поміж свічок на бульварі Вольтера.

На сьогодні про паризьких жертв бойовиків ще відомо дуже мало. Офіційна влада не оприлюднювала списків їхніх імен. МЗС України повідомило, що з-поміж загиблих та поранених громадян України немає.

Стало відомо, що з-поміж загиблих – 23-річна студентка зі США Ногемі Гонзалез. Дівчина приїхала до Парижа в рамках студентської програми обміну. Її загибель підтвердила школа дизайну, де Ногемі стажувалася.

На концерті американського гурту загинув 43-річний Гійом Дешерф, музичний критик з журналу, про його загибель написала газета The New York Times з посиланням на видання France Culture magazine.

У культурному центрі на бульварі Вольтера від рук бойовиків загинув 26-річний адвокат Валентин Рібет. Про це повідомила фірма Hogan Lovells, на яку він працював. Хлопець спеціалізувався на кримінальному праві.

Компанія Universal Music France заявила про смерть трьох своїх співробітників.

Рідні й близькі загиблих та зниклих безвісти приходять до Військової школи на площі Жоффр у Парижі, де їм надають психологічну допомогу й допомагають отримати інформацію про долю дітей, братів, сестер, друзів, чоловіків, дружин.