Тисячі дітей нині називають «дітьми війни». Вони краще деяких дорослих розбираються у військовій техніці замість дитячих ігор ‒ вони проводили час у підвалах, були свідками обстрілів та вибухів. Тисячі з них залишилися без дому, а дехто і без батьків. В ефірі програми «Донбас.Реалії» кандидат психологічних наук, психотерапевт Олена Рихальська розповіла про те, як допомогти дітям впоратися зі страхами, пов’язаними із війною.
‒ Чого можна очікувати у майбутньому від дітей, які бачили жахи війни?
У них дуже гнучка психіка, яка витісняє елементи страхуОлена Рихальська
‒ Якщо ми говоримо про маленьких дітей, то слід наголосити: у них дуже гнучка психіка, яка витісняє елементи страху. Утім батькам важливо зрозуміти, що позитивні моменти, які дитина любить, вони мусять компенсувати для балансу. У ситуаціях, коли дитина вночі скрикує, проявляє страх, потрібно відкинути емоційну складову. Раціональна оцінка наступна: якщо дитина так реагує, то у неї з психікою усе гаразд. Адже страх має дві сторони: потрійний, який руйнує та об’єктивний, який рятує. Дитина об’єктивно реагує на ситуацію, яка відбувається.
‒ Проблема в тому, що цей страх буде проявлятися і згодом.
У стані, коли падають бомби, дуже добре, що людина реагує. Такі діти під час війни, як правило, і рятуються. У дітей дуже гнучка психікаОлена Рихальська
‒ Не факт. Цього не потрібно боятися. Слід просто розуміти: у стані, коли падають бомби, дуже добре, що людина реагує. Такі діти під час війни, як правило, і рятуються. У часи миру дитина достатньо швидко приходить до тями. У дітей дуже гнучка психіка.
‒ Чи слід «дітей війни» виділяти як окрему групу?
Сильний тип нервової системи переадаптується. Гіперсильний тип нервової системи може призвести до того, що згодом такі діти матимуть високий рівень агресії. З дітьми зі слабкою нервовою системою, а також з їхніми батьками, мусять працювати психологиОлена Рихальська
‒ Не потрібно усіх дітей включати у цю групу, а лише тих, у кого більш слабка психіка. Цим повинні зайнятися психологи. Сильний тип нервової системи переадаптується. Гіперсильний тип нервової системи може призвести до того, що згодом такі діти матимуть високий рівень агресії. Цим теж слід займатися, оскільки вони можуть стати асоціальними. З дітьми зі слабкою нервовою системою, а також з їхніми батьками, мусять працювати психологи. Інакше ‒ психолог попрацював з дитиною, а вона повертається до родини у атмосферу тривоги, сварок, напруження і регресує у той самий страх, з яким уже попрацював психолог. Також батькам слід розуміти, що діти все чують. Якщо ви прикидаєтеся буцімто усе гаразд, а потім виходите на кухню та плачете, обговорюєте страшні теми ‒ дитина це чує і навіть відчуває. Вони дуже чуттєві у цьому плані, їх не можна обманути навіть тоном розмови. Особливо, коли ми говоримо пошепки.
‒ Часто діти під час війни відповідальніші за дорослих, чи позначиться швидке дорослішання згодом на їхньому житті?
Якщо дитині страшно ‒ з нею слід говорити про її страх. Його потрібно проговорити, намалювати, висміяти. Тварина іноді краще за будь-якого психолога реабілітує дитину. Якщо один з батьків боїться або перебуває у пригніченому, песимістичному стані, тоді дитина ніяк не зможе емоційно реабілітуватисяОлена Рихальська
‒ Як правило, це – категорія дітей підліткового-юнацького віку. Саме у цей час починають формуватися моделі поведінки, способи емоційного реагування, які людина бере у своє доросле життя. Так, вони подорослішали раніше, утім це нормальний період для дорослішання. Стовідсотково вони будуть відповідальні, розуміючі, цілеспрямовані. Для підлітків це уже нормальний досвід. Гірше, коли ми маємо у цьому віці справу із «мажорами», яким усе дається легко. Як наслідок, вони перетворюються у дорослому віці на інфантильних членів суспільства. Я б дала кілька порад батькам, які справді не мають поруч психологів, соціальних служб. Найперше, що слід розуміти батькам – якщо дитині страшно, з нею слід говорити про її страх. Його потрібно проговорити, намалювати, висміяти. Коли ми викидаємо це з емоційної площини (ідемо назустріч своєму страху), то він стає для дитини менш реальним. Друга порада, як просто і парадоксально вона не звучала б, – заводьте домашніх тварин. Ви навіть не можете уявити наскільки важливо це для дитячої психіки. Тварина іноді краще за будь-якого психолога реабілітує дитину, тому що вони піднімають настрій і переключають з емоційного стану на відповідальність за тварину: прибрати клітку, погодувати. Дуже добре, коли з емоційної площини дитина переноситься у раціональну. І третє, одне з найголовніших – батькам слід прибрати стан тривоги. Для дітей перша і найголовніша рольова фігура ‒ батьки. Якщо один з батьків боїться або перебуває у пригніченому, песимістичному стані, тоді дитина ніяк не зможе емоційно реабілітуватися. Не потрібно якоїсь клоунади. Потрібно казати так: ми виберемося, це скоро мине; нам важко, але ми це відремонтуємо; завтра ми поїмо більше. Тобто потрібно вводити дитину у раціональну площину. У такому випадку дитині стає легше.
‒ Чи впливає телебачення, звіти новин сепаратистів на дитину?
Коли дитина вдома, телевізор мусить бути вимкненимОлена Рихальська
‒ Звичайно, телебачення руйнує їхню емоційну базу. Дуже просила б батьків не вмикати телевізор у присутності дітей, не обговорювати події. Ми не говоримо про те, що відводимо їх від реальності, у них цієї реальності і так вдосталь. Просто телепрограми яскраві, показують найгірше з війни. Утім це не для дитячої психіки. Загалом коли дитина вдома, телевізор мусить бути вимкненим. У моїй практиці була ситуація, коли під час Майдану прийшли батьки десятирічної дитини, яка мочиться вночі. Виявилося, що батьки ходили на Майдан, а дівчинка залишалася вдома з бабусею, яка дивилася телевізор і проговорювала «тільки б мама з татом повернулися живими». Інколи ми самі перебільшуємо ситуацію.
