«Російська влада не допустить, щоб «Російський марш» переріс у народне повстання» – експерт

У День народної єдності, 4 листопада, в Москві та інших містах Росії водинадцяте відбулася акція націоналістів – «Російський марш». У столиці кількість «Російських маршів» цього разу досягла рекордної позначки: одночасно відразу три «Російських марші». Розкол націоналістів, вважають експерти, стався за двома напрямками: ставлення до подій в Україні і до російської влади. Це призводить до того, що образ «Російського маршу» як парадного огляду націоналістичних сил розмивається.

«Українське питання» ще минулого року розкололо російських націоналістів. Частина з них виступила проти війни в Україні, а частина підтримала приєднання Криму до Росії – наприклад, представники Національно-демократичної партії і один з її лідерів Володимир Тор.

На думку експерта інформаційно-аналітичного центру «Сова» Віри Альперович, така кількість акцій 4 листопада свідчить про те, що образ «Російського маршу» як заходу, на якому відбувається огляд націоналістичних сил, розмивається.

​– Є традиційний марш – це марш в Любліно (район Москви – ред.). Є традиційний альтернативний марш – на Жовтневому полі, який проводить «Російський народний фронт». І є нові гравці – це «Очкинсько-Бобровський марш» на Цвєтному бульварі, а також «Лактюшинська» хода. Нові гравці відрізняються від старих більш лояльним ставленням до чинної влади. Їхня поява для націоналістичного поля – новина. Це не означає, що торік вони всі були єдині, а зараз відбувся якийсь розкол. Ні, ситуація інша: з'явилися нові гравці, які тепер будуть боротися з традиційним і альтернативним маршами за активістів. Ця розбіжність по лінії про- і контррежимності. Сам факт того, що цього року проводиться чотири акції, вкрай негативно впливає на «Російський марш». Пересічні активісти вважають, що «Російський марш» – це якийсь єдиний великий захід, який сприймається як огляд сил. І аж до 2014 року, не враховуючи його, так і було, коли в Москві в районі Любліно збиралася основна кількість, більшість якої не ставилася, наприклад, з теплотою до руху «Русские», але для яких важлива була сама акція. Після 2014 року таке ставлення до «Російського маршу» починає змінюватися, на жаль, для націоналістів. Це відзначають лідери організацій, які розуміють, що такий стан речей, швидше за все, призведе до кінця «Російського маршу» як якогось інституту.

– Це природний процес чи це результат тиску на націоналістів?

– Звичайно, тиск впливає. З іншого боку, «Російський марш» завжди був складним в організації заходом. Але найсуттєвішими ударами по «Російському маршу» стали три явища. Перше – коли почалися загальнопротестні акції, націоналісти дуже розділилися на тих, хто підтримує ідею виступу разом з усіма опозиціонерами, в тому числі і з ненависними в ультраправому середовищі лібералами і лівими, і на тих, хто сказав, що разом з лібералами не можна робити взагалі нічого. Це був перший суттєвий розкол. Друге – ситуація в Україні. І третє – ситуація тиску: зараз провести «Російський марш» стає набагато складніше, ніж кілька років тому. Зараз акції не погоджують, а коли погоджують, істотно урізають чисельність. Але не можна сказати, що це кінець, що «Російський марш» отримує удар за ударом. Можливо, ми отримаємо якесь сильне скорочення чисельності цього року, можливо, наступного. Але якщо ситуація зміниться, такі речі досить швидко відновлюються.

На думку Віри Альперович, зараз націоналісти перебувають дещо в розгубленому стані через тиск, який чиниться на них. Зокрема, один з постійних організаторів «Російського маршу» Олександр Бєлов-Поткін вже близько року перебуває в слідчому ізоляторі за звинуваченнями в економічному злочині і в розпалюванні ворожнечі.

Навесні цього року у лідерів націоналістів – Дмитра Дьомушкіна, Володимира Тора, Володимира Єрмолаєва і Дениса Тюкіна – відбувалися обшуки у зв'язку з проведенням минулих «Російських маршів». Сам Дмитро Дьомушкін цьогоріч кілька разів відбував адміністративний арешт. 28 жовтня суд вніс очолюваний ним рух «Русские» до списку екстремістських і заборонив його діяльність на території Росії. Нарешті, як уже сказали, напередодні маршу, 3 листопада, активіст був затриманий.

Експерт аналітичного центру «Сова» Віра Альперович ромірковує над тим, до яких наслідків можуть привести ці події.

– Націоналісти, звісно, перебувають у стані розгубленості й озлобленості з приводу того, що відбувається. Поки складно сказати, наскільки це позначиться на тому, як вони будуть далі діяти і наскільки ефект виявиться довгостроковим. На цьому етапі націоналісти важко сприймають цю ситуацію, на форумах з'являється набагато більше радикальних повідомлень про те, що треба боротися з системою якимись войовничими методами, адже легальні методи не дають своїх результатів. Цілі осередки організацій, наприклад об'єднання «Русские» в Астрахані, стають більш радикальними, говорять про те, що готові переходити до насильницьких, партизанських методів боротьби. На наш погляд, це досить небезпечна ситуація. Але в цілому, якщо говорити про кістяк, то думають про те, як боротися з системою більш насильно, якщо говорити про звичайних активістів, вони вичікують більш сприятливої ситуації.

– Особливо радикально налаштовані активісти, готові до насильницьких дій, – це перспектива найближчого часу?

– Складно сказати. Звичайно, поки це просто слова. В нинішніх умовах просто не допустять, щоб «Російський марш» переріс у народне повстання. Але те, що тенденція до цього є – факт. У деяких містах активісти навіть не намагалися погоджувати «Російські марші» і готові проводити неузгоджені акції. Це досить серйозний показник.

– На Вашу думку, чому зараз почався такий серйозний тиск на націоналістів?

– Зараз взагалі відбувається тиск на всю опозицію. Націоналісти, мабуть, після України сприймаються як одна з найнебезпечніших сил через готовність переходити від мирних акцій до немирних. Можливо, тому влада боїться націоналістів. Можливо також, що основна ідеологія має націоналістичні підстави, і таким чином виходить, що влада з націоналістами грає не зовсім на одному, але частково на одному полі. І тому націоналісти сприймаються як сила, яку потрібно з цього поля прибрати.

Політолог Андрій Піонтковський нагадує: влада зараз чинить тиск на всю опозицію, однак положення націоналістів ускладнилося тим, що між ними розкол через «українське питання» виявився найбільш помітним.

– Важке становище у будь-якої опозиції: і у лівої, і у націоналістичної, і у ліберальної. Авторитарні тенденції посилюються, гайки закручуються. Друга обставина, яка характерна для всіх, – поділ, який стався всередині всіх трьох областей опозиційного руху через питання України. Особливо характерний він для націоналістичного руху. У ліберальному полі все-таки більшість зайняла антивоєнну позицію. У лівому русі багато підтримали путінську політику в Україні. А ось за моїми спостереженнями, націоналістичний рух розколовся приблизно навпіл. З одного боку, ми бачимо Холмогорова і Просвірніна, яких навіть удостоїли честі, випускаючи їх на федеральні канали. А з іншого боку, є такі люди, як Бєлов Олександр, як Дьомушкін, що зайняв дуже активну антивоєнну позицію. Характерно, що основні репресії в антивоєнному русі почалися не стільки щодо лібералів, скільки щодо націоналістів. Бєлов за надуманими звинуваченнями перебуває у в'язниці. У Дьомушкіна – ціла низка звинувачень. Справжня причина переслідування людей – їхня позиція щодо України.

Але вони не врахували того, що в націоналістичному русі ще задовго до України відбувся дуже серйозний розкол на так званих «імперських націоналістів» і «націонал-демократів», для яких центральним гаслом було те, що Росія – це частина Європи. Їхній другий постулат був – відмова від імперської експансії. Цей розкол щодо України не був для влади несподіваним, він був підготовлений тією ідеологічною революцією всередині національного руху і появою націонал-демократів. Саме через ці причини він викликав різку репресивну реакцію з боку влади.

– На тлі цих репресій чи можна зараз говорити, що націоналістам є сенс співпрацювати з ліберальною і з лівою опозицією, щоб протистояти владі, як це було у 2012 році?

– Мені здається, що саме антивоєнна позиція і створює базу для такого перспективного об'єднання. Колишні опозиціонери – і ліберали, і націоналісти, і ліві, які підтримали війну в Україні, – стали ледь не найпалкішими прихильниками влади. Це дозволяє сподіватися, що єдність, приречена в реакції на цей конфлікт, може зіграти дуже позитивну роль у майбутній Росії, коли режим змушений буде піти. А він змушений буде піти, тому що він вже став на шлях імперських авантюр, зазнав поразки в Україні. І він зазнає, тим паче, поразки в Сирії. Тоді будуть затребувані якраз ті політики, які з самого початку виступили проти війни в Україні.

Перший «Російський марш» російські націоналісти провели 4 листопада 2005 року, через рік після заснування Дня народної єдності. Відтоді акція щорічно відбувається в багатьох містах Росії. Цього року «Російський марш» відбувається в Астрахані, Вологді, Волгограді, Сиктивкарі, Новосибірську та в інших містах.

Повний текст матеріалу – на сайті Російської служби Радіо Свобода