(Рубрика «Точка зору»)
Згідно з останніми опитуваннями компанії Emnid, рівень підтримки партії Анґели Меркель («Християнсько-демократичного союзу») впав до трирічного мінімуму. Натомість зросла популярність праворадикальної «Альтернативи для Німеччини», яка на сьогодні набирає 7% голосів. Німецькі аналітики пов’язують падіння рейтингу Меркель з міграційною кризою, однак мова зараз не про це. «Альтернативу для Німеччини» просувають безвідносно до кризи (котра, втім, допомогла маргіналам піднятися), лобістів же такого просування слід шукати у Кремлі.
Сила традиції
Традицію використовувати задля досягнення мети так звану «м’яку силу» інших держав Росія успадкувала від СРСР. За радянського періоду «soft power`ом» Кремля були «дружні» (читай – комуністичні) партії близького і далекого зарубіжжя, що паразитували на безрозмірній касі Комуністичної партії Радянського Союзу. «Свій до свого по своє» – цей принцип був незмінний десятиліттями, варіювали тільки нюанси. Путін надав нового звучання зв’язкам із ідеологічними партнерами – найбільш активними підспівувачами Москви наразі є ультраправі об’єднання на теренах Східної та Західної Європи.
Підгодовування та заохочення Москвою радикалів всіх ґатунків почалося давно і принесло свої плоди – лідера Російської Федерації обожнюють на екстремістських теренах Європи. Партії правого спектру: від французького «Національного фронту» до угорського «Йоббіка» – виступають на боці Путіна. Той платить їм взаємністю, конвертованою у тверду валюту. З часів підписання пакту Молотова-Ріббентропа Путін вперше поєднав неорадянську та крайню націоналістичну ідеологію для боротьби з ненависними йому організмами – Європою та Америкою. Для себе при цьому він залишив роль захисника «християнської Європи» від поширення західної аморальності.
Альянс Путіна та європейських правих виник не випадково. Путінська політика завоювань в ім'я «возз'єднання російських земель» лягла на добре підготовлений ґрунт дугінського неоєвразійства. А доктрина Дугіна, скомпільована з усього, що говорилось протягом ХХ століття, в свою чергу перегукується з підґрунтям Веймарської республіки – це якщо говорити конкретно про Німеччину. Представники республіки мріяли про союз між німецьким націоналізмом і більшовизмом, який вони інтерпретували як народний рух проти західного лібералізму.
Путін дає можливість німецьким правим бодай частково здійснити свою мрію. Або уявити, що вони її здійснюють. Комбінація з відтвореного радянського культу та «народного» націоналізму імітує союз правих та лівих сил проти «гнилого» Заходу. Після тривалого часу перебування на узбіччі політичного життя західноєвропейським правим радикалам випадає шанс ренаціоналізувати Європу. У цей поїзд вирішили застрибнути Націонал-демократична партія Німеччини (автентична абревіатура NPD) та вже згадана вище «Альтернатива для Німеччини» (AfD).
NPD vs AfD
Позиція Націонал-демократичної партії Німеччини щодо взаємин з пострадянським простором чітка і прозора: партія виступає проти членства України в ЄС і, тим більше, в НАТО. Мотивація полягає у тому, що «духовне і національне відродження Європи можливе тільки на основі сильного російсько-німецького партнерства». Відтак зрозуміло, на чиєму боці є представники Націонал-демократичної партії Німеччини – з їхніх вуст не сходить риторика щодо «злочинців незаконного українського уряду» і «спрямованої на ескалацію напруги стратегії Заходу».
До подій в Україні націонал-демократи Німеччини палко підтримували путінську політику щодо Південної Осетії. Взагалі випадки прогинання Націонал-демократичної партії Німеччини під Москву були і залишаються непоодинокими: у 2007-му під час саміту «Великої вісімки», що проходив у німецькому місті Хайлігендамм, тодішній голова фракції Націонал-демократичної партії Німеччини Удо Пасторс звернувся до Путіна зі скаргою на канцлера ФРН Ангелу Меркель – вона, мовляв, порушує права опозиції, позбавляючи її можливості друкувати пресу та користуватися банківськими рахунками.
Хай там як, але в боротьбі за симпатії Путіна перемогла «Альтернатива для Німеччини» (AfD) – зовсім свіже об’єднання, котрому на початку 2015-го виповнилося всього лише два роки. Будучи партією євроскептиків та консерваторів, «Альтернатива для Німеччини» вміє правильніше та ефективніше себе подати – саме в цьому, ймовірно, й полягає секрет її успіху.
Наголос «Альтернатива для Німеччини» робить на економічній складовій: присутні в її лавах журналісти та підприємці популярно розтлумачують обивателю, яких збитків зазнає Німеччина, перебуваючи у Єврозоні. Вони вправно маніпулюють фактами та акцентують на тому, що, субсидуючи менш удатні країни ЄС, Берлін доводить себе до банкрутства. Спікерів «Альтернативи для Німеччини» з їх дохідливою риторикою називають націоналістами-популістами, однак носіям цього ярлика байдуже до того, ким їх вважають опоненти.
Але який інтерес представляє «Альтернатива для Німеччини» для Путіна? Вона виступає проти розширення санкцій щодо Росії, а відтак може вважатися «своєю» політсилою в оточенні російського лідера. До того ж, партія має певний потенціал, і, правильно розігруючи свій бренд та основні виборчі тези, може навернути до себе як електорат, так і нових союзників. Це грає на руку Путіну, який гуртує біля себе всі антидемократичні сили Заходу.
Золото партії
Щоденне німецьке видання «Більд» вважає, що європейські популісти – одне з останніх зацікавлень Владіміра Путіна. Ініціатива об’єднати їх всіх в одну мережу походить особисто від президента Російської Федерації, а безпосереднім втіленням ідеї займається російська розвідка. Існування проекту підтверджується в секретному документі (до якого вдалося отримати доступ «Більд») під назвою «Путін – лідер міжнародного консерватизму».
Немає нічого нового під сонцем: основним методом впливу на консерваторів та популістів стають гроші. Тож недарма «Альтернатива для Німеччини» протягом останніх місяців змогла поповнила свої фонди, продаючи золото через інтернет. Згідно з німецьким законодавством, політична партія отримує фінансування від держави – причому, чим більшою є її власна казна, тим більші й державні «субсидії», адже Німеччина дотує 38-ма центами кожен євро, пожертвуваний політикам виборцями.
Як повідомляють німецькі джерела зі сфери фінансів, всього лише за 11 днів «Альтернатива для Німеччини» продала золотих злитків і монет загальною вартістю 1,6 мільйон євро, причому, за завищеними цінами. «Більд» вважає, що в ситуації з солідною націнкою не обійшлося без російських друзів. Газета, щоправда, не уточнює, яку саме роль вони відіграли: надали партії дешеве золото для продажу за вищими цінами або навпаки, купували дороге золото, тим самим побічно фінансуючи партію.
Зрозуміло, що обожнювання Путіна європейськими правими мало що говорить про самого Путіна. Куди більше воно говорить про те, який експортний образ Росії може успішно продаватися на Заході в маргінальному політичному середовищі. Любов до Путіна європейських радикалів – це любов до вигаданого ними ж образу Путіна. Популістського лідера, який кидає виклик Америці, ігнорує прийняті на Заході правила гри та веде розмову з європейськими лідерами з позиції сили.
Такою є загальна ситуація з пропутінською обсесією на Заході. Специфіка ж німецького божевілля – у, слава Богу, ще не надто запущеній хворобі. Сили, які вирішили орієнтуватись на Росію, є слабкими. Одні (як Національно-демократична партія Німеччини) – через невиразну підтримку їх електоратом. Інші (як «Альтернатива для Німеччини») – через «пелюшковий» період свого розвитку. На жаль, в останньому випадку є простір для росту, котрий може бути використаний на шкоду європейським цінностям.
Михайло Поживанов – голова Фонду муніципальних реформ «Магдебурзьке право», народний депутат України 4-х скликань
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
