Не за горами вже друга зима в окупованому російськими військами Торезі. Ніхто ніколи не думав і не гадав про те, що визволення мого рідного міста затягнеться на роки. Дай Бог мені та іншим патріотам України дочекатися знаменного дня і побачити на палаці культури імені Маяковського жовто-блакитний прапор України. Надія зігріває, а віра укріплює дух.
Те, що ця зима буде важка для виживання, – безсумнівно
Для інших – зневірених – настали важкі часи. Мешканці окупованого міста стурбовані тим, яка буде зима цього року – холодна, морозна, вітряна чи тепла, сніжна, тиха? Те, що ця зима буде важка для виживання, – безсумнівно. Якщо минулого року восени були поблажливі до бідолашних людей ціни (наприклад, капуста коштувала 2-3 гривні), то цієї осені ціни захмарні, та ще й у рублях. На ринок завезли капусту та картоплю з Курської, Воронезької областей Росії. Побита у довгій дорозі, вона має нетоварний вигляд і коштує вже 10 гривень у перерахунку з рублів.
Російські медіа кинулися продукувати нові гарячі репортажі про блискучу операцію авіації РФ у Сирії. «ДНР» та «ЛНР» стали «неформат»
Зарплати платять у рублях нерегулярно по курсу 1 гривня до 2 рублів, а ціни зросли утричі. Що вибрати, що купити, як жити? Купити мішок вугілля з копанок чи мішок картоплі? До цієї нестерпної для мозку пересічної людини дилеми додалась ще ідеологічна. Усім стало зрозуміло, що Путін передумав будувати Новоросію – на прожекті поставили жирний хрест. Російські мас-медіа кинулися продукувати нові гарячі репортажі про доблесну та блискучу операцію авіації РФ у Сирії. Про окупований Донбас забули. «ДНР» та «ЛНР» стали «неформат».
Сказати що, більшість шанувальників «русского мира» обурилась, важко – вони просто мовчать, не вступають у дискусії, розуміючи, що тут не Україна, а сіра зона беззаконня. Головне полягає у тому, що ніхто не може сказати з упевненістю, коли закінчитися це жахіття! У Кремлі грають у свої, тільки Путіну відомі ігрища, а страждають сотні, тисячі людей. Путіну нема діла до того, як пережити людям другу зиму у зруйнованому вщент Донбасі.
Тепер, навіть при бажанні зігрітися вугіллям з місцевих копанок, зробити це технологічно буде неможливо
Пройшла новина про те, що перекрили постачання газу в Донецьк, Макіївку з газової мережі Росії. Впав тиск, і не працюють котельні. Це спричинило майже паніку серед населення центру міста та мікрорайонів. У Торезі більшість котельних були модернізовані і перейшли на газ, що не потребує робочої сили, замість незручного вугілля. Тепер, навіть при бажанні зігрітися вугіллям з місцевих копанок, зробити це технологічно буде неможливо. Що робити мешканцям багатоповерхівок, нікому невідомо. Минулої зими з опаленням мікрорайонів майже не було проблем. Тепер ніхто не знає, як воно буде.
Придатних для опалення дерев майже не залишилося
Квартирне вугілля шахтарям, пенсіонерам по приватних оселях майже не возять. Люди стараються самі придбати вугілля з копанок ще влітку, поки є чим харчуватися в городів та садків. Ті, у кого грошей нема, подалися у посадки, збираючи хмиз, бо придатних для опалення дерев майже не залишилося. Усе більш-менш міцне дерево пішло на копанки у якості крепі для нелегальних шахт. Важко бачити літніх людей, що тягнуть возики з деревиною чи несуть за її плечима. Вугілля з копанок на важких самоскидах китайського виробництва вивозять у Росію, штиби мішають з породою, грузять у вагони та відправляють в Україну. Хтось стає багатішим, більшість – ще біднішими.
Псується колодязна вода. Ту, що тече з крану, пити неможливо
Руйнується природа Донбасу. Піднімаються ґрунтові води, гинуть дерева. Посадки заросли чортополохом замість грибів та суниці. Найоловніше – псується колодязна вода. Ту, що тече з крану, пити неможливо. Вона не фільтрується як слід, зостається брудний осад. Ті, у кого є авто, їздять по воду у Ремовку та інші села. Інші, люди у літах, везуть на візках воду з джерел у балках.
Більшість сприймає як догму: неподобство та нехлюйство було, є і буде. Воно вічне, як безлад і сама Росія
Як це не дивно, стовпи та паркани рясніють плакатами з написами, закликами «Води Донбасу» оплатити рахунки за воду. По місту багато поривів, і біжить вулицями вода, тому треба комусь за це платити. Як не дивно, ніхто на це не реагує. Більшість сприймає як догму: неподобство та нехлюйство було, є і буде. Воно вічне, як безлад і сама Росія.
Навколо Торезу поробили сховища для відведених від лінії зіткнення танків, систем залпового вогню, артилерії
Розбиті танками та БМП дороги ніхто і не збирається ремонтувати. Зимою тала та замерзаюча вода завершить почате війною руйнування. Навколо Торезу поробили сховища для відведених від лінії зіткнення танків, систем залпового вогню, артилерії. Увесь цей арсенал війни, закинутий у Донбас з Росії, несе у собі приховану загрозу вибухнути, розчавити, спалити. Всім відома жахлива історія загибелі дівчинки та важких опіків у хлопчика під час огляду доставленої з Росії протиповітряної системи боротьби «Стріла -10», виставленої на оглядини під Торезом на воєнному полігоні, коли проводився «танковий біатлон» між командами «ДНР» та «ЛНР».
Поля навколо Савур-Могили, Рідкодуба, Никішина рясно засіяні снарядами, мінами, гранатами. Розміновувати їх ніхто не збирається, бо вони далеко від лінії зіткнення між терористичними угрупованнями та військами ЗСУ. Коли надійде до них черга, хто дасть гроші на розмінування? На це питання поки що нема відповіді. Вочевидь, держава-окупант Росія робити важку та небезпечну роботу не збирається, як і визнавати факт своєї військової присутності.
На зруйнованому військовими Росії дитсадку у Никішині, на розторощеній табличці, написано «Мир». Колись тут бігали та сміялись діти, а тепер тут гуляє вітер, і скоро прийде мороз. Війну розв’язали не ми, українці, її принесли на Донбас кремлівські ляльководи та їхні найманці. Хтось купився на виставу під назвою «русский мир» та аплодував, волаючи «Путин, прийди!» Решта чекає кінця вистави, а з ним і жаданого миру.
Мирослав Тямущий, пенсіонер, м. Торез
Думки, висловлені в рубриці «Листи з окупованого Донбасу», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
Надсилайте ваші листи: DonbasLysty@rferl.org
