Нещодавнє відзначення у Чехії державного свята, Дня створення незалежної Чехословацької держави, нагадало про події вже майже столітньої давнини у цій частині Європи. Відновлення незалежної держави у 1918 році у Чехословаччині та Україні відбувалося одночасно, за взаємної допомоги, але з різним успіхом. Українську Народну Республіку було знищено більшовицькою навалою, але більшість з її керівництва знайшла притулок у сусідній Чехословаччині, чиє керівництво було вдячне українцям за підтримку становлення їхньої країни.
Один з осередків українства у Чехії був у тихому курортному містечку Подєбради, де українська еміграція організувала повноцінний український вищий навчальний заклад – Господарську академію. У повоєнний час, коли Чехословаччину зайняли радянські війська, більшість українських архівів було знищено. Але навіть та частина, що вціліла, розповідає про непересічних людей, які творили українську історію і вірили в її майбутнє. Зібрав відомості про них український історик, дослідник визвольної боротьби українського народу першої половини XX століття Роман Коваль. Журналістка Радіо Свобода Марія Щур зустрілася з ним у Празі на презентації його книжки «Подєбрадський полк Армії УНР».
– Вісім-дев’ять тисяч населення, із них тисяча людей – це були українці.
– А що Подєбради означають в історії України?
– Чехословацький уряд виявив доброзичливість до наших емігрантів, допоміг їм акліматизуватися на чужині, не стати маргіналами, а здобути професію коштом чехословацького уряду.
В Чехословаччині було три вищі навчальні заклади для українців. У Празі педагогічний інститут імені Драгоманова, ще УВУ – це Український вільний університет, заснований у 1921-му році у Відні. Але у 1922-му році він переїхав у Прагу. У 1922-му році, 12-го травня, була заснована Господарська академія.
Я хотів би звернути увагу, що Господарська академія не тільки готувала фахівців, інженерів: гідротехніків, агрономів, лісівників – вони готували інженерів – суспільників, як вони казали. Інженерів – громадських діячів. Інженерів – адвокатів своєї батьківщини. Інженерів, які хотіли працювати серед свого народу.
Вони вірили, що ось-ось, за два роки вони повернуться в Україну і свої знання віддадуть на благо українського народуРоман Коваль
Вони вірили, що ось-ось, за два роки вони повернуться в Україну і свої знання віддадуть на благо українського народу. Але коли Радянський Союз не розпався, а міцнів і міцнів – вони вирішили працювати на етнографічних землях, заселених українцями: на Лемківщині, в Галичині, Підкарпатській Русі.
І попри те, що їм не давали там можливості працювати за спеціальністю, вони були готові іти працювати вчителями народних шкіл. Їм давали абсолютно низьку зарплату, аби тільки працювати серед своїх і знання набуті в Подєбрадах віддати на добро своїх рідних українців.
Оцей феномен створення інженерів-суспільників у нас в Україні зараз губитьсяРоман Коваль
Тобто оцей феномен створення інженерів-суспільників у нас в Україні зараз губиться. На превеликий жаль, зараз зменшуються години на навчання історії, на навчання української мови, і виховуються фахівці своєї справи відірвані від народу, які не знають історію, не знають фольклор, не знають пісень… Відірвані. А в нас є такий приклад – Подебради, Прага…
Давайте ж обернемося назад і побачимо ось цей приклад, який був в історії нашого народу. Випускниками цієї академії були визначні люди: Євген Маланюк, наш визначний поет, Леонід Мосендз – поет, сотник армії УНР, доктор хімічних наук, бандурист Михайло Теліга, композитори, скрипалі. Це не тільки про історію українського народу, а це й історія Чехословацької держави.
