Значна частина людей, які відгукнулися на події в Україні, або не мали зв’язку з Україною взагалі, або майже його втратили, розповідає голова Європейського конгресу українців, депутат Угорського парламенту Ярослава Хортяні. Вона говорить, що найбільшим здивуванням для представників діаспори було долучення до української справи російськомовних українців, євреїв, угорців і навіть самих росіян, які мали досвід життя серед українців. В інтерв’ю Радіо Свобода вона розповіла про численні нові осередки діаспорних організацій у Європі.
– Патріотична діаспора, яка живе Україною, – це україномовні українці, і будь вони вихідцями з України чи з тих сімей, які вже народилися тут, чи третє-четверте покоління, або автохтони, – вони любили і допомагали Україні, і робили це і до Майдану, і під час Майдану, і після Майдану.
Для нас приємним здивуванням була російськомовна частина населення, яка переїхала протягом останніх 10 років. Російськомовні українці стали патріотами. Це ми бачимо на прикладі Угорщини, в інших державах. Вони шкодують, що не знають української мови. Вони все вибачаються, вони кажуть, що як самі не знають, то вже дітей хочуть навчити. Це до Майдану не дуже спостерігалось.
– Ми тепер стикнулися з таким явищем як діаспора, яка не складається з етнічних українців. Це – люди, які виїхали з України, не були етнічними українцями, були, наприклад, євреями, опинилися в Ізраїлі, і тепер допомагають Україні. Вони переусвідомили цей свій зв’язок із Україною. Ви стикалися з подібним явищем?
Є етнічні росіяни, які підтримують Україну. Це поодинокі люди, але є такі, це люди, які в Україні жили
– Якщо говорити про неетнічних українців, то в нас є приклади, коли є етнічні росіяни, які підтримують Україну. Це поодинокі люди, але є такі, це люди, які в Україні жили. Ми про таких росіян говоримо.
Симпатія пересічних угорців дуже велика. Без підтримки пересічних угорців нам, українцям, було б дуже тяжко в Угорщині
На наших заходах завжди є велика частина угорців, і коли ми їх бачимо, тоді наші заходи стають двомовними. Це угорці Закарпаття і, особливо угорці, які не мають жодного відношення до України. Просто є симпатія. Симпатія пересічних угорців дуже велика. Без підтримки пересічних угорців нам, українцям, було б дуже тяжко в Угорщині.
А про людей єврейського походження, то тут навіть немає що говорити. Вони дуже нас підтримували. І вже немає значення, чи він з України приїхав, чи він етнічний єврей на території Угорщини. Коли в нас були демонстрації на підтримку України, чи на підтримку Надії Савченко, чи захист наших патріотів, чи збирання коштів, то мушу зізнатися, 60% людей, які були, – це були угорці, але вони в більшості були єврейського походження.
Ті євреї, які виїхали з України і проживають з тієї чи іншої причини в Угорщині, можна сказати, що розділилися на дві частини: ті, які підтримують і дуже розуміють, страшно вболівають за Україну, мають родичів, і ті, які не зрозуміли до кінця, але це меншість. Це старше покоління, яке жило в Радянському союзі. В нього ще ностальгія по ньому. А в інших пробудилося таке якесь патріотичне відчуття, і вони горді, що вони там народилися. Вони вже не соромляться сказати, що вони з України – це нове явище між тими людьми, яких ми знаємо.
– Чи ви замислювалися про майбутнє того потенціалу, який дала зараз ця нова Україна, і новий політичний проект політичних українців, який зміг залучити широкі маси таких людей, які переусвідомили свій зв’язок з Україною?
– В нашій громаді я бачу, і в дуже багатьох громадах нові люди залучаються, і вони створюють нові організації, це я знаю. Українці в Данії, в Бельгії, в Норвегії чи в Андоррі. Це люди, які приїхали недавно, і вони поутворювали організації.
Світовий конгрес українців має з ними зв’язки, і ми деякі вже прийняли. Хоча ми не так давно їх знаємо, але бачимо роботу. Тобто цей потенціал зустрічався і до Майдану, але після Майдану ще більше, тому що вони проявили себе своєю роботою.
В інших країнах, де є наша стара діаспора, – я вам скажу про Німеччину – вони нарешті усвідомили, що новий потенціал можна підключати. Я була у Мюнхені в лютому, я бачила, як стара діаспора – це наші ветерани УПА – як вони підтримують якраз ось цю нову дахову організацію в Німеччині, Об’єднання українців у Німеччині, яку очолює людина, яка була студенткою з України.
Підштовхуємо, хвалимо, як вони гарно розмовляють. Бо в них є комплекси, що вони не гарно розмовляють українською мовою. Тим тяжко, хто не хоче вивчити мову, – тих наша діаспора, стара, ніколи не прийме
Звичайно, що підключається цей потенціал. Але ми підключаємо тих, хто бажає. Тобто хто хоче, щоб діти вивчали українську мову. З радістю й відкрити обіймами приймаємо. Навпаки, підштовхуємо до того, хвалимо, як вони гарно розмовляють. Бо в них є комплекси, що вони не гарно розмовляють українською мовою.
Тим тяжко, хто не хоче вивчити мову, – тих наша діаспора, стара, ніколи не прийме, бо в нас є головне кардинальне питання – мовне питання. Якщо наша 3-4-та генерація українців може знати мову, то ми би хотіли, щоб вони також вчили. Але це меншість, яка не хоче вчити.
– Чи вам відомо про нові осередки діаспори, які створюються, ну зовсім в нетрадиційних країнах, таких як, наприклад, поява українського осередку в Дубаї чи у китайському Шанхаї. Чи вони звертаються до вас?
– У Дубаї, Шанхаї – на Світовому конгресі немає. Є багато нових європейських організацій, які підключилися і дуже інтенсивно працюють із Світовим конгресом, бо це така світова надбудова діаспори. Про це я не можу сказати.
Але я думаю, що це питання часу. Тому що, якщо ми в 1991-му році створили наше «Товариство», то стара діаспора про нас не знала. Треба було показати, що ми робимо, ми, українці в Угорщині. Як ми показали, то вони тоді зрозуміли, на що ми здатні, і прийняли нас з відкритими обіймами. Завжди показує робота.
