Київ – Бізнесмен Натан Хазін за останні два роки був змушений змінити своє життя. Не зі своєї волі, а через обставини, що склалися в Україні. Сотник Єврейської сотні «Самооборони Майдану» Хазін з перших днів російської військової агресії проти України створив волонтерську групу «Аеророзвідка», а пізніше разом з групою увійшов до складу Збройних сил України. Але найбільше пригод, несподіванок і зустрічей з цікавими людьми припадають на час волонтерства, зізнався Хазін Радіо Свобода.
Я зрозумів, що буде біда, якщо не забезпечити військових і добровольців нормальними засобами зв’язку, орієнтування на місцевості розвідки
– До Майдану я навіть не уявляв, що таке волонтерський рух. Але коли у розпал протистоянь у середмісті Києва студенти, бізнесмени і пенсіонери почали носити на барикади їжу, теплі речі, навіть намети і біноклі, я зрозумів, наскільки важлива підтримка тієї чи іншої акції з боку народу. Після Майдану я сам став волонтером, тому що бачив, до якого стану доведена українська армія: хлопці реально були босі, з одним старезним автоматом на роту і без жодних засобів для нормального захищеного зв’язку. Я зрозумів, що буде біда, якщо не забезпечити військових і добровольців нормальними засобами зв’язку, орієнтування на місцевості розвідки.
– І з цього почався волонтерський проект «Аеророзвідка»?
– Ні, «Аеророзвідка» (у прямому значенні слова) бере початки з Майдану, точніше з «Автомайдану». Якщо пам’ятаєте, ми їздили до маєтків тодішніх можновладців і робили звідти відео, використовуючи дрони з камерами. Хто б тоді міг подумати, що з тих зйомок почнеться наша «розвідка з неба», яка нині є на якіснішому рівні, в умовах військових дій, з використанням сучасних безпілотників?! Ми починали зі зйомок елітних маєтків на Київщині, ми знімали – день у день, годину в годину – бої за Донецький аеропорт, а тепер знімаємо ворожу систему оборони і стежимо за пересуванням ворожої техніки вздовж лінії розмежування і в глибині тимчасово окупованих територій Донбасу.
– Ви називаєте безпілотники «птахами». А як далеко «птахи» літають? І хто ними керує із землі?
Кожна людина, яка приїздить в АТО не на кілька годин, щоб отримати «корочку» учасника бойових дій, а щоб захищати Україну, повинна вміти себе захистити
– Як далеко літають наші «пташки», сказати не можу – це військова таємниця. Але літаємо високо: починали з 400 метрів, тепер кілометрами вимірюємо. Керують із спеціального наземного обладнання цими «птахами» вчорашні ІТ-спеціалісти, такі собі «бойові ботани», яких я навчаю, серед іншого, базовим військовим знанням і навичкам. Тому що кожна людина, яка приїздить в АТО не на кілька годин, щоб отримати «корочку» учасника бойових дій, а щоб захищати Україну, повинна вміти себе захистити у разі загострення ситуації.
– Повертаючись до Вашого волонтерства, хочу запитати, кому Ви допомагали, хто були Ваші «підшефні»?
Я зробив для себе висновок, що готовий допомагати українській армії і почав будувати відповідну логістику
– Після Майдану було дуже багато запитань до керівництва Генеральної прокуратури Україні і Міністерства внутрішніх справ щодо покарання винних у розстрілах майданівців. І, на жаль, це питання залишається відкритим досі. А потім з’явились запитання щодо того, кого брали на роботу в ці відомства, адже у Криму і на Донбасі більшість тих, хто мав берегти Україну, перейшли на бік ворога. Я зробив для себе висновок, що готовий допомагати українській армії і почав будувати відповідну логістику. Моїми «підшефними» стали військові з 72-ї бригади, які станом на травень 2014 року не мали нічого: ні нормального одягу, ні аптечок, ні навіть пристойної їжі. Стояли хлопці, як кажуть, «на ланах», єдиним засобом комунікації були мобільні телефони. І ми з друзями, які підтримали мене у волонтерських справах, потроху завозили бригаді: хто – їжу і питну воду, хто – одяг. Трохи пізніше медики-волонтери «підкинули» аптечки.
– Які виникали тоді ситуації, з ким доводилось мати справу?
– Був такий момент: коли виявилось, що 72-й бригаді фактично нема чого їсти, я зателефонував своєму другу, власнику мережі супермаркетів, і попросив «підкинути» чогось їстівного. «Я дуже голодний. Будь ласка, надішли мені щось поїсти. Я поруч з Маріуполем», – повідомив я. Друг запитав про деталі і відповів: «Я пришлю тобі машину, але прошу її швидко розвантажити і нікому не розповідати про те, що це моя машина, бо я працюю і в Маріуполі (на той час місто було окуповане «ДНР» – ред.) і можу мати серйозні неприємності». Коли його вантажівка приїхала, ми швидко все розвантажили. І потім щопонеділка на позиції цих військових приїжджали вантажівки з їжею, хлопці їх розвантажували, і ця логістика працювала абсолютно ефективно (на півмільйона гривень на місяць). Власне, з цього і почалась моя допомога армії. Ми налагодили постачання харчів, бронежилетів тощо конкретним бійцям на передовій. А потім, уже на якісно новому рівні, у значно більших масштабах ми почали забезпечувати українську армію і добровольчі батальйони засобами комунікацій, візуального спостереження і розвідувальних акцій.
– Чи змінилась українська армія за понад рік військових дій?
– Так! Це – справді народна армія, яку будували і будуємо ми всі, від Міністерства оборони до школярів, які передають бійцям домашні смаколики і дитячі малюнки. В армії з’явилась нова еліта – це командири нижчої і середньої ланки, які пройшли пекло війни і які мають унікальний не лише для України, а для світу військовий досвід. В армії запрацювали служба тилу і медична складова, служба розвідки і глибинної розвідки. В цілому в Україні з’явились нові герої – це сусідські чоловіки або діти, які у скрутний час пішли захищати Україну і стали героями. І це дуже важливо, що українці формують свою армію, свою військову історію і свій героїчний пантеон. Звісно, ще є чимало проблем – ніхто так і не бореться з корупцією, ще не всі «паркетні генерали» люстровані або втекли на пенсію. Але такі проблеми має вирішувати армія лише за підтримки суспільства і за наявності політичної волі влади. З того, що я бачу – все-таки процес пішов, хоча повільніше і значно у менших масштабах, ніж того хотілося б.
– 1 листопада кияни проводять мітинг на підтримку Ізраїлю – «Україна та Ізраїль проти сепаратизму».
Чимало українців зацікавились досвідом держави Ізраїль у боротьбі за державність. Наскільки адекватні такі порівняння?
В ізраїльтян не прийнято «косити» від служби в армії, ба більше, якщо ізраїльського хлопця чи дівчину не беруть в армію – це велика особиста трагедія
– Треба розуміти, що ізраїльська армія будувалась вісім років, з проголошення незалежності і до першої офіційної війни 1956 року. І, до речі, тоді волонтери якраз і формували армію своєї держави, а влада підтримувала їхні зусилля. І з того часу, армія для кожного ізраїльтянина – це символ безпеки. Служити в армії – не просто обов’язок, а мрія і честь кожного громадянина Ізраїлю. На відміну від України, в ізраїльтян не прийнято «косити» від служби в армії, ба більше, якщо ізраїльського хлопця чи дівчину не беруть в армію – це велика особиста трагедія цієї людини! З тими, кого не взяли з різних причин в армію, працюють психологи. Але якщо дивитись на геополітику, то справді і Україна, і Ізраїль перебувають у дуже подібному становищі: сусіди у нас, сказати б, ненадійні й агресивні. Але при цьому не хочу сказати, що українці воюють проти росіян. Ні! Пересічні росіяни – то все-таки брати. Наш головний ворог – це керівництво Росії.
– Натане, Ви сказали про допомогу українській армії з боку діток. Чому бійці так ніжно, з пієтетом ставляться до дитячих малюнків?
Але кожен з бійців Вам скаже: дитячі малюнки зберігають людяність тим, хто у нелюдських умовах виборює майбутнє України
– Тому що діти – чисті душею і малюють від щирого серця, від душі висловлюють свої побажання бійцям. Береш у руки малюночок – і розумієш, задля кого стоїш на передовій, кого захищаєш від агресора, за кого ладен життя віддати. Це складно пояснити тим, хто не був на фронті, але кожен з бійців Вам скаже: дитячі малюнки зберігають людяність тим, хто у нелюдських умовах виборює майбутнє України.
