Виступаючи на захист прав російськомовних в інших державах, російська влада водночас чинить тиск на національні рухи в самій Росії. Зараз у Російській Федерації потенційно небезпечно апелювати до національного питання, визнають самі росіяни. Після анексії Криму та початку конфлікту на Донбасі в дуже складному становищі опинилася українська громада у Росії.
Українці є третьою за чисельністю національною групою в Російській Федерації після росіян та татар. Утім, на відміну від татар, не мають своєї національно-територіальної автономії. Одним із наслідків анексії Криму та конфлікту на Донбасі стало значне посилення антиукраїнських настроїв – під впливом пропаганди росіяни стали виявляти ворожість до українців.
Помітними стали агресія, ксенофобія, українофобія на побутовому рівніВіктор Гіржов
«Помітними стали агресія, ксенофобія, українофобія на побутовому рівні, які раніше ніби не проявлялися. Зомбування населення через ЗМІ пропагандою – спрацювало. Люди просто стають неадекватними. Навіть колеги по роботі, сусіди починають агресію проявляти», – розповідає один очільників Об’єднання українців Москви Віктор Гіржов.
У вересні російські спецслужби заборонили Віктору Гіржову на 5 років в’їзд на територію Росії. Останні 20 років він постійно проживав у Москві. Там у нього – дружина і двоє дорослих дітей, які є громадянами Росії.
Замість українських громад – регіональні земляцтва
Серйозні проблеми в українських організацій у Росії почалися раніше – невдовзі після першого помаранчевого Майдану. У 2009 році в’їзд на територію Росії заборонили одному з лідерів московської української громади Юрію Кононенку. Відтак відбулася зміна керівництва української бібліотеки в Москві, довкола якої гуртувалася громада. А в 2010-2012 роках Верховний суд Росії ухвалив рішення про ліквідацію двох федеральних українських організацій: Об’єднання українців Росії та Федеральної національно-культурну автономію українців Росії.
Причому, навіть лояльні до Кремля представники української громади визнавали: проблеми в українських організацій виникли через те, що вони «займалися політикою». Натомість сприяння з боку влади отримали земляцтва – Луганське, Полтавське, Сумське тощо. Організовані за регіональною, а не за національною ознакою, вони вирізняються радянсько-малоросійською ментальністю.
«Вони не є українськими в повному розумінні слова. Це радше такі клуби – збираються поговорити, Кобзона послухати», – зазначає Віктор Гіржов.
Загалом, асиміляторська політика російської влади призвела до того, що за останні роки чисельність тих, хто вважає себе українцем, у Росії зменшилася на третину. Якщо за переписом 2002 року в Росії мешкало майже 2,942 мільйона українців, то перепис 2010 року зафіксував лише 1,927 мільйона українців.
У національному питанні для Кадирова зробили виняток
Якщо за президенства Бориса Єльцина російська влада, звертаючись до національних автономій, проголошувала гасло «беріть стільки суверенітету, скільки зможете», то за президентства Володимира Путіна цей курс був повністю переглянутий – у теперішній Росії порушувати національне питання стало небезпечно.
Стало небезпечно апелювати до національної тематикиПавло Мезерін
«Це стосується абсолютно усіх національностей! Зараз навіть називати себе голосно росіянином не варто. В принципі, стало небезпечно апелювати до національної тематики», – зазначає російський політолог Павло Мезерін, який минулого року через переслідування з боку влади переселився із Санкт-Петербурга до Львова.
До національних рухів Кремль ставиться із підозрою. Зокрема, у лютому секретар Ради безпеки РФ Микола Патрушев висловив занепокоєння зростанням впливу «фінських націоналістичних і реваншистських організацій» у Карелії. Проте винятком став Північний Кавказ, де великий вплив має президент Чечні Рамзан Кадиров.
«Національна політика на Північному Кавказі взагалі винесена за дужки. Це такий окремий великий улус, де безконтрольну владу має Рамзан Кадиров. Він там вирішує усе одноосібно», – зазначає Павло Мезерін.
За його словами, поза тим чинна російська влада намагається уніфікувати всі національні та регіональні рухи, виявляючи неприйняття будь-якої самобутності – усього що хоч трохи не відповідає офіційному шаблону.
