За роки незалежності України близько 5 тисяч військових отримали підготовку в західних військових коледжах, проте змінити обличчя українських Збройних сил з радянського на сучасне вони ще не змогли. Війна на сході України, і особливо її початок, кримський етап, продемонстрував це наочно, вважає військовий експерт Центру Разумкова Олексій Мельник. На його думку, західна військова модель ще не подолала радянські підходи в українській армії, хоча поступ, який було зроблено протягом останніх півтора року, не можна навіть порівняти з попередніми роками.
– Близько 7 тисяч з 17-тисячного українського контингенту в Криму залишились. Крім тих відвертих зрадників, які перейшли на бік Росії – починаючи від командувача флоту, який, як потім з’ясувалося, був куплений завчасно, свідомо підігравав окупантам, віддавав злочинні накази – так само були деякі командири частин. Але, я думаю, що як Україна дасть їм належну оцінку, так і сама історія.
Багато людей з тих, хто там залишився, і це особливо стосується людей молодшого складу, тобто солдатів і сержантів, були місцевими. І перед ними постав досить складний вибір, оскільки в них такого відчуття України як великої батьківщини не було. У них була острівна ідентичність, для них Крим був батьківщиною. Мабуть, з певним розумінням потрібно поставитися, що ті революційні події плюс коли перед ними стояли їхні шкільні друзі – для 20-літніх, 25-літніх, очевидно, це був досить складний вибір. Тому їх, з одного боку, можна засуджувати за буквою закону, що вони зрадили присязі, але, з іншого боку, потрібно також робити поправку на те, що була досить нестандартна ситуація. Не всіх можна називати зрадниками, хоча формально вони такими є.
Був потужний тиск наших західних партнерів, які практично «за руки, за ноги тримали», щоб не відкривали вогонь, не починали війну
Те, що ми називаємо «гібридною війною», було несподіване для багатьох. Перед командирами стояв досить складний вибір: чи застосовувати зброю, чи не застосовувати згідно зі статутом. Засоби зв’язку з центральним командуванням росіянами блокувалися, була невизначена позиція нашої центральної влади, був потужний тиск наших західних партнерів, які практично «за руки, за ноги тримали», щоб не відкривали вогонь, не починали війну.
– Нахімовці, які відмовилися присягати Росії, частина з них переїхала до Одеси, зовсім мала група поїхала вчитися за кордон. Наскільки відправлення українських військових за кордон на навчання є поширеною практикою? Чи в такій спосіб можна змінювати українську армію?
Країни-члени НАТО, Балтійські країни постійно надають Україні кілька місць у своїх навчальних закладах, починаючи від сержантського рівня, і закінчуючи стратегічним рівнем полковників
– Що стосується практики освіти за кордоном, то така практика існує від початку 1990-х років, найбільша така програма називається IMET (International Military Education and Training, Міжнародна програма військової освіти і підготовки) у Сполучених Штатах. Також інші країни-члени НАТО, Балтійські країни постійно надають Україні кілька місць у своїх різних навчальних закладах, починаючи від сержантського рівня і закінчуючи стратегічним рівнем полковників. Тобто це досить поширена практика, і за роки незалежності, за моїми даними, кількість офіцерів-сержантів, які пройшли підготовку, є близько 5 тисяч. Це на додаток до тих, хто брав участь у постійних міжнародних навчаннях на території України, у якихось короткотермінових курсах.
Тобто це почалося не минулого року. Але минулого року був суттєво розширений перелік країн та кількість місць, які надавалися Україні.
– Наскільки цим людям вдається змінювати обличчя української армії, чи вони потрапляють на командні посади, чи розчиняються в загальному морі нереформованої армії?
Є підрозділи в Генеральному штабі, де практично всі офіцери пройшли навчання за кордоном. Але найвища ланка військового командування все одно прив’язана до старих традицій. Поки що критичної маси не досягнуто
– Їхня доля складається по-різному. Але, дійсно, тієї критичної маси, на жаль, не сформувалося. Бо, з одного боку, 5 тисяч – це багато, але це є 5 тисяч упродовж 23 років. Є зараз окремі підрозділи, наприклад, у Генеральному штабі, де практично всі офіцери, які служать, пройшли навчання за кордоном. Вони не лише говорять іноземними мовами, але й повністю інтегровані в західну військову спільноту. Тобто є певні підрозділи, і особливо міжнародного співробітництва, які на 100% комплектуються офіцерами, підготовленими за кордоном.
Але, на жаль, найвища ланка військового командування все одно прив’язана до старих традицій, російських, радянських. Звичайно, вони намагаються всіляко нав’язати свій досвід, свої знання. Тобто поки що цієї критичної маси не досягнуто. Але я думаю, що події останніх півтора року внесли якісні зміни в підходи, в тому числі у формування кадрової політики. Ці люди не пропали, їхній досвід не пропав.
