У Росії судять військових, які відмовилися воювати на Донбасі

Російські контрактники, які відмовилися воювати в Україні, отримали терміни ув'язнення: від півроку до півтора року колонії-поселення. Таке рішення 13 жовтня виніс Майкопський гарнізонний військовий суд Росії. Усі засуджені служили за контрактом у майкопській частині №22179. Восени минулого року контрактників перекинули на полігон Кадамівський у Ростовській області на кордоні з Україною. Через погані побутові умови і побоювання, що їх відправлять воювати в Україну (їх намагалися завербувати сепаратисти), військові подали рапорти на звільнення, але командування їх не розглядало. Пізніше контрактники пішли з полігону самовільно.

Адвокат Тетяна Чернецька повідомила, що стосовно солдатів, які проходили службу на полігоні Кадамівський, порушено близько 30 кримінальних справ за статтею 337. Раніше їм загрожувала стаття про дезертирство, яка передбачає до 10 років позбавлення волі.

13 жовтня Майкопський гарнізонний військовий суд засудив п'ятьох військовослужбовців до термінів позбавлення волі: Анатолій Кудрін засуджений на півроку колонії-поселення, Олександр Євенко, Іван Шевкунов, Павло Тинченко отримали по одному року. Олександр Єненко (він найбільше спілкувався зі ЗМІ) отримав півтора року колонії-поселення.

Під час розслідування військові скаржилися на незаконні методи ведення слідства: на них чинили психологічний тиск, їм погрожували. Один із засуджених контрактників 21-річний Іван Шевкунов до суду перебував у СІЗО, бо відразу після повернення в частину почав розповідати про те, що його і товаришів по службі агітували їхати воювати в Україну.

Мати Івана Шевкунова Світлана Кімнатная розповіла Радіо Свобода про те, що до останнього сподівалася на умовний вирок для сина, але її надії не виправдалися.

– Як Ваш син потрапив в армію?

– Відслужив строкову службу, з армії прийшов і пішов за контрактом. Служив у Вірменії, там хороша була частина, їх не кривдили. Хотів у Крим іти, але в Крим не взяли його через групу здоров'я. Відправили в майкопську бригаду, Краснодар його направив.

– Його звинувачують у тому, що він самовільно покинув військову частину. А що там трапилося, у Ростовській області, на цьому полігоні Кадамівському? Чому солдати вирішили звідти піти?

– Там було огидне ставлення з боку командування, ні харчування людського не було, ні проживання. Одразу, як тільки приїхали хлопці, все було дуже погано. У них відібрали всі документи, в тому числі і військовий квиток, солдати отримували тільки сухий пайок, спали на матрацах і дошках, лікарів там не було. Не було електрики, нормального харчування. У нього загострився гастрит. Там поруч стояли якісь добровольці чи «ополченці», вони весь час звали наших хлопців їхати воювати на Донбас, обіцяли 400 доларів на добу.

– Ваш син не захотів їхати воювати в Україну, на Донбас?

– Ні, звичайно! Він відразу сказав: «Я туди не поїду».

– Наскільки адекватним Ви вважаєте вирок?

– Я вважаю це все неадекватним! І вирок, і слідство велося потворно. Вони вішали на них всіх собак, моєму синові взагалі статтю «дезертирство» хотіли причепити. Добре, що на суді нам перекваліфікували цю статтю, про це сам прокурор попросив. Там якісь ходили свідки, яких син взагалі знати не знає, а вони представлялися на суді нібито вони друзі мого сина. А кому більше повірять? Звісно, повірять більше офіцерам, а не нам. Могли б дати умовний термін, я сподівалася на це, тому що він ніколи не притягувався, ніде ніколи ні в бійках не був, ні в крадіжках, і нікого він не вбив, не обікрав – і такий термін реальний позбавлення волі. Це ненормально взагалі!

– Як Ви думаєте, чому Вашого сина вирішили покарати саме так – відправити до колонії?

– А це не тільки мого сина, а взагалі всіх хлопчиків. Їх уже засудили тільки за одне літо близько 20 осіб. Наймолодший мій син, а так хлопчикам 22, 23 роки, 27... Євенко Саша найстарший, 36 йому. І до цих пір щодня судять, щодня відбуваються суди. Найменше дають – 6 місяців у колонії-поселенні, а так – в основному рік. От у них поставлена мета: рік, півтора, рік, півтора... Практично всім так.

– Взагалі Росія всюди заявляє, що ніяких російських солдатів в Україні немає і не було...

​

– Усі брешуть. Нам говорять одне, а насправді все інакше.

– Чи будете Ви оскаржувати вирок? І чи збирається Ваш син повернутися до армії після колонії?

– Вирок ми оскаржувати не будемо, тому що немає сенсу, я тепер уже не вірю ніяким судам, не хочу навіть вірити! І в армію, звісно, він більше ніколи не повернеться. У мене є ще один син, і я зроблю все, відкуплюся, тільки щоб він в армію не потрапив.

– А у Вашого сина Івана є професія?

– Так, професія у нього є, він кухар-кондитер, закінчив технікум, – розповіла Радіо Свобода мати Івана Шевкунова Світлана Кімнатная.

Адвокат Тетяна Чернецька, що представляє інтереси п'ятьох засуджених військових, пояснила, чому тільки двоє з них зважилися на апеляцію і розповіла про причини їхнього небажання їхати на Донбас:

– Ми вже оскаржили два вироки – стосовно Олександра Єненка та Олександра Євенка. Іван Шевкунов не погодився оскаржити вирок і пішов шляхом найменшого опору. В принципі, йому рік дали і зарахували фактичний час його перебування в ізоляторі – він два місяці під вартою утримувався, тобто 10 місяців хлопцеві залишилося в колонії-поселенні, і він сказав: «Я довше буду оскаржувати...». Нам вдалося перекваліфікувати його статтю, він спочатку звинувачувався у дезертирстві, ми перекваліфікували її на самовільне залишення місця служби. Результат він отримав, який хотів. А вироки щодо Єненка і Євенка – у стадії оскарження.

– З яких причин військовослужбовці залишили частину?

– Там низка причин. По-перше, ось ця наполеглива агітація щодо служби на території «ДНР» і «ЛНР» нібито добровольцями. Ще – неналежні умови проживання на самому полігоні. Гарнізонна прокуратура Новочеркаська проводила перевірку і дійсно виявила порушення умов життя військовослужбовців на цьому полігоні. Після чого вона винесла припис на адресу військової частини №22179 про усунення порушень. Звісно, хлопці, які там зараз служать, кажуть, що все прекрасно, але прокуратура такі порушення виявила. Крім того, з розмов я зрозуміла, що там було жахливе ставлення до службовців з боку командування, були факти нестатутних відносин.Я вважаю, що в усьому винне командування цієї військової частини. Якщо вони не мають стосунку до тих людей, які нібито агітували хлопців воювати на території «ДНР» і «ЛНР», виходить, що вони дозволили цим людям перебувати на території режимної установи, на території військового полігону. Тобто є халатне ставлення до своїх посадових обов'язків.

– Я знаю, що кілька контрактників намагалися звільнитися з армії.

– У кількох хлопців, коли вони уклали контракти, був припис про їхнє звільнення як осіб, які не пройшли випробування. Зокрема у Івана Шевкунова та Олега Калмикова. Але командування Південного військового округу Росії, начальник відділу кадрів залишив ці документи без реалізації, незаконно залишив. Якби своєчасно люди за їхніми рапортами були звільнені (відбулася атестаційна комісія, яка визнала їх такими, що не пройшли випробування), якби хлопці були звільнені, цих проблем не було б, не було б такої масовості кримінальних справ. Я розмовляла з секретарем судді Майкопського гарнізонного суду. І вона каже, що у них – щодня 337 стаття, щодня розглядається кримінальна справа саме з цієї військової частини саме за цією статтею. У нас країна велика, але ніде немає такої масовості, значить, якісь обставини були, для того, щоб люди самовільно залишали місце служби.

– А історія контрактників, які відмовились їхати на війну з Україною, як перетинається з версією, що російських військових в Україні немає і не було?

– Ну, офіційно їх судять не за це. Ба більше, хочу сказати, що у нас Павло Тинченко, якого ми захищали, перший почав свідчити і розповідати, що їх кликали в «ДНР». Ми тоді і не знали українську тему, як і інші адвокати. Так от, коли щодо Павла Тинченка було обрано запобіжний захід у вигляді взяття під варту, він почав про це розповідати, давати офіційні свідчення – у якій формі все це було, чому він відмовлявся виконувати злочинний наказ. Але коли здійнялася хвиля, коли всі світові ЗМІ стали писати про це, коли справа набула розголосу, на хлопця натиснули, він відмовився від усіх цих своїх свідчень і сказав, що йому цю версію нав'язали захисники. Ось, досі Паша зі мною спілкується, він каже: «Тетяно Сергіївно, до мене приходили в ізолятор люди з різних владних структур, обіцяли мені покарання до 13 років позбавлення волі, якщо я не відмовлюся від цих свідчень».

– А що вони Вам неофіційно говорили, чому не захотіли їхати на цю війну?

– Коли відбувається конфлікт двох держав на офіційному рівні, коли надходить наказ іти на війну, вони повинні туди поїхати. А коли офіційна версія звучить, що наших військовослужбовців на території іншої держави, зокрема України, немає, і наслідки можуть мати кримінальне покарання... Те ж найманство, все, що завгодно. Люди не захотіли бути маріонетками в чиїхось руках. Ось, візьміть Олександра Євенка – для нього війна не новина, він Чечню пройшов, він ветеран бойових дій у Чеченській республіці, служив в ОМОНі, у нього є нагороди. Хлопець достатньо дорослий уже. Не сам факт війни лякав, він не боявся опинитися в реальних бойових діях. Його лякав факт нелегальності, незаконності цієї пропозиції.

Оригінал матеріалу – на сайті Російської служби Радіо Свобода