Рівне – У той час, коли жителі стародавнього міста Дубна на Рівненщині відроджують пам'ятки старовини і прикрашають центральну частину міста, на його околицях час від часу господарюють вандали.
Відразу на вході до місцевого православного цвинтаря у місті Дубно, що на Рівненщині, біля могили видно слід вандалізму. Жінка, яка проходить повз, жахається, а заспокоївшись, пояснює: можливо, цей людський череп виритий з однієї зі старих могил. Кажуть, що тут вночі господарюють шукачі металів.
Нелюдське бажання плюндрувати пам'ять набуте з радянських часів, вважає археолог Юрій Пшеничний. Територія, яку називають нині лісом – чотири гектари католицького цвинтаря ХVІII сторіччя, вірніше, те, що від нього лишилося.
Як нищили пам'ятки за радянських часів?
«У 1986 році дали команду знищити всі ці надгробки, усунути їх, засипати склепи і влаштувати на цьому місці парк. Здається, що це просто партійна місцева верхівка намагалася показати якусь свою роботу з культурного впорядкування території міста», – пояснює Юрій Пшеничний.
Нині на вході до зруйнованого цвинтаря стоїть камінь із написом: «Діонісію Міклеру – вдячні дубнівчани». Відомий у світі садовий архітектор, ірландець Діонісій Міклер був похований у місті Дубно, де він створив шедевр архітектури – парк «Пелестина». Парк знищила Перша світова війна, а ось могилу Міклера знесли разом із іншими пам'ятками в мирний радянський час.
Наступний історичний цвинтар, що став на заваді партійно-радянським керівникам – єврейський. Галина Мінчук пам'ятає, як спочатку бульдозер згріб надгробки на місці, де згодом виріс автовокзал, а на початку 80-х років минулого століття вцілілу частину цвинтаря знесли, натомість на його місці облаштували міський ринок.
Людям, які жили поряд з кладовищем, дивитися на це було боляче і неприємно. Вони спробували захистити околиці цвинтаря. Окремі могили обгородили. «Ось тут, де зараз сосни. То вже мій зять насадив, щоб тут менше було сміття», – розповідає місцева жителька Галина, яка тішиться тим, що нещодавно громаді таки вдалося домогтися перенесення частини ринку та встановлення пам'ятного знаку.
«Нищать форт через метал»
Одразу за містом – Тараканівський форт. Історична споруда останнім часом стала предметом уваги не лише туристів, а й кінорежисерів (наприклад, «стара фортеця» в українському історичному драматичному фільмі українського режисера Олеся Саніна «Поводир»).
Владислав Чорнобай виріс поблизу форту і нині залюбки проводить тут екскурсії. Каже: акти вандалізму стосовно пам’ятки тривають тут і донині.
Досліджували форт – побачили кістки, напевне, людські, які лежали тут, невідомого походження, які обросли мохом. Можливо, їх повиривали, коли шукали метал – просто викинули, як непотрібну річВладислав Чорнобай
«Досліджували форт – побачили кістки, напевне, людські, які лежали тут, невідомого походження, які обросли мохом. Можливо, їх повиривали, коли шукали метал, добували – просто викинули, як непотрібну річ», – розповідає Владислав.
Вартовий форту Сергій Махновець чергує на території цієї пам’ятки , яка належить Міністерству оборони. Каже: в останні роки, після встановлення тут чергування, випадків вандалізму поменшало, але все одно є.
Були випадки неабиякого вандалізму – спостерігалося вирізання металевих конструкцій, особливо рельсів на стеліСергій Махновець
«Були, дійсно, випадки неабиякого вандалізму – спостерігалося вирізання металевих конструкцій, особливо рельсів на стелі. Неодноразово ловили злочинців, які вирізали такі металеві конструкції. І найбільше, про що я шкодую – це те, що ми не змогли врятувати останні броньовані двері, які були на верхньому бойовому валу», – пояснює чоловік.
Як повернути пам’ятки і пам’ять?
Директор Державного історико-архітектурного заповідника у місті Дубно Леонід Кічатий вважає, що форт можна зберегти, якщо ним опікуватиметься держава в особі музейників. Адже сьогодні цей об’єкт відвідують більше 100 тисяч туристів.
«Форт потерпає, в першу чергу, від того, що власник на місці сьогодні не опікується його історією і використанням. Фактично він перетворився в «безгосп», – зауважує Леонід Кічатий.
Руйнуючи пам’ятки історії й архітектури, упродовж півстоліття радянська влада вичавлювала з дубнівчан пам'ять про їхнє минуле. Книга «Дубенська земля», яку щойно видала історик Тамара Дмитренко, має на меті не лише ознайомлення земляків з історією свого краю, а й повернення із небуття багатьох пам'яток. Історик пропонує на місцях знищених цвинтарів встановити меморіали, щоб серед нового покоління дубнівчан не було місця манкуртам.
