Відносини Туреччини і Росії: сварка надовго?

Російський Президент Володимир Путін 10 жовтня висловив Туреччині свої співчуття і запропонував допомогу після теракту в Анкарі, в результаті якого від вибухів, за останніми даними, загинули 95 людей і 246 отримали поранення. Проте цей крок, як вважають багато спостерігачів, не змінить охолодження між Росією і Туреччиною після того, як минулого тижня російські військові літаки, щонайменше двічі порушували повітряний простір Туреччини.

Гнів турецького керівництва викликав не тільки факт порушення, але й те, що російські пілоти брали на приціл колег з турецьких ВПС, що піднялися на перехоплення. Те ж саме робив МіГ-29 без розпізнавальних знаків, який деякі військові спостерігачі також віднесли до російських сил.

Президент Туреччини Реджеп Таїп Ердоган пригрозив Росії 8 жовтня проблемами в економічних відносинах: «Ми стривожені тим фактом, що дії Росії можуть призвести до втрати її економічних інтересів в Туреччині». Зокрема, турецький лідер згадав про проект з будівництва Росією атомного реактора в Туреччині: «Вони (Росія) вже вклали 3 мільярди доларів у цей проект. У зв’язку з цим, в інтересах Росії діяти уважніше. Якщо росіяни не побудують АЕС «Аккую», її прийдуть будувати інші».

Також Ердоган сказав про можливі труднощі, які настануть в російсько-турецькому газовому співробітництві: «Ми – покупець номер один природного газу з Росії. Залишитись без Туреччини було б великою втратою для Росії».

Після слів Реджепа Таїпа Ердогана, коли російській владі стало зрозуміло, що турецьке керівництво розгніване всерйоз, пом’якшити ситуацію спробував прес-секретар президента Росії Дмитро Пєсков. Пєсков, який на початку своєї кар’єри служив в російському посольстві в Туреччині, чудово говорить турецькою і є хорошим каналом зв’язку Між Путіним і Ердоганом.

Прес-секретар президента Росії, дізнавшись про слова лідера Туреччини, заявив журналістам: «Ми традиційно високо цінуємо наші двосторонні відносини з Турецькою республікою і щиро сподіваємося, що ці відносини і далі розвиватимуться по висхідній у відповідності з тими планами, які були намічені президентом Путіним і президентом Ердоганом».

Втім, прямих вибачень з Кремля не надійшло, і це змушує багатьох експертів припустити, що Росія ставиться до конфронтації з Туреччиною як до чогось допустимого.

Кремль не збирається через стосунки з Анкарою змінювати свої підходи до військової операції в Сирії, яку турецька сторона серйозно критикує. Така точка зору, зокрема, висловлюється в недавній статті міжнародного оглядача агентства Bloomberg Марка Чемпіона, який свого часу працював у Туреччині шефом бюро газети The Wall Street Journal.

Американський журналіст пише: «Росія, ймовірно, має конкретну і вузьку мету: випередження турецьких планів щодо створення безпечних зон в Сирії. Кращою відповіддю на останню військову авантюру Путіна було б встановлення областей на півночі і півдні Сирії, в яких біженці і бойовики, що належать до сунітської опозиції Асаду – тих прийнятних груп, які могли б бути частиною будь-якого політичного врегулювання, – будуть захищені. Це включало б і створення заборонених для польотів зон, що обмежують поле діяльності Росії в повітрі і на землі... Тому, коли старіючі турецькі F-16 в повітрі зустрічаються з першокласними російськими Су-30, це сигнал: навіть не думайте про спробу створення забороненої для польотів зони в Сирії».

Якщо Росія вирішила сваритися з Туреччиною, які у Анкари є можливості відповісти Москві? Чи здатний Ердоган виконати свою погрозу і розірвати енергетичні зв’язки?

Партнер консалтингової агенції «Rusenergy» Михайло Крутіхін в інтерв’ю «Голосу Америки» говорить, що залежність Туреччини від російського газу дійсно велика: «Загроза Ердогана обійтися без поставок російського газу – не більше, ніж блеф. Можна поглянути на арифметику: торік Туреччина отримала з Росії трохи більше 27 мільярдів кубометрів газу за двома маршрутами – по «Блакитному потоку» через Чорне море і по так званому «українському» через Болгарію. Крім цього, вона отримала трохи менше 6 мільярдів з Азербайджану і менше мільярда кубометрів з Ірану». Навіть з урахуванням ще 8 мільярдів кубометрів одержуваного зрідженого природного газу, пояснює експерт, частка російських поставок газу в Туреччину становить близько 60 відсотків.

Більше того, розповідає Михайло Крутіхін, з часом ця залежність може збільшитися: «До 2020 року Туреччина обіцяє підвищити споживання газу до 63 мільярдів кубометрів. І ось тут, звичайно, їм без російських поставок ніяк не обійтися, Росія залишається обов’язковим постачальником для Туреччини».

При цьому Михайло Крутіхін впевнений: якщо Росія ставила собі попутною метою, залучаючись в сирійський конфлікт і підвищуючи напруженість у регіоні, сприяти піднесенню цін на енергоносії, то з цього навряд чи щось вийде. «На нафтові ціни це ніяк не вплине, оскільки все-таки військові дії носять обмежений поки характер, вони – на території Сирії, і не зачіпають ні видобутку нафти в масовому порядку, ні шляхів проходження танкерів. Тут ніякого ефекту немає. Стосовно газу те ж саме», – зауважив експерт.

Старший науковий співробітник Інституту міжнародних досліджень МДІМВ МЗС Леонід Гусєв, який спеціалізується на проблемах Близького Сходу, впевнений, що жорсткість заяв президента Туреччини минулого тижня була цілком очікуваною. «Туреччина – це давній член НАТО, з 1952 року, буквально через 3 роки після утворення самого Північноатлантичного блоку, Туреччина до нього приєдналася. У 1962 році, про що вже багато хто забув, Карибська криза виникла багато в чому завдяки розміщенню американських ракет саме в Туреччині, коли Микиті Сергійовичу Хрущову про це в Болгарії сказали. Туреччина – це давній союзник США і Європи у військовому плані. Тут, власне кажучи, зіграла роль та євроатлантична солідарність», – пояснив Леонід Гусєв.

Політолог припускає, що у висловлювань турецького лідера можуть бути і внутрішньополітичні причини. «Крім усього іншого, в Туреччині будуть вибори 1 листопада. Можливо, Ердогану потрібно показати свою «крутість», бо на минулих виборах його партія не змогла взяти навіть більше половини місць у парламенті. Він же розраховував на дві третини – для того, щоб повністю реформувати турецьку конституцію і отримати більше влади».

Леонід Гусєв каже, що Туреччина, будучи залежною від Росії в газовій сфері, розуміє і зворотну сторону такої залежності: вона є крупним клієнтом, гроші якого Москва повинна цінувати. «Туреччина стала країною-розподільником: через неї проходить дуже багато газо- і нафтопроводів, як ми знаємо, «Баку-Тбілісі-Джейхан», «Тбілісі-Ерзрум», той же самий «Південний потік». Можливо, заява Ердогана ще й з цим пов’язана. Він, можливо, думає, що, незважаючи на всі ці заяви, Росія все одно буде з ним співпрацювати, бо нікуди нам не подітися від цієї співпраці», – зробив висновок Леонід Гусєв.