Київ – «Театр, якого боїться Путін» – з таким заголовком вийшла газета Washington Post після прем’єри вистави «Болотна справа» московського «Театру.doc». Він показував українські «Щоденники Майдану» і фільми «Вавилону 13», а зараз готує постановку про суд над Олегом Сенцовим. «Театр.doc», який працює зі свідченнями очевидців і документальними текстами, за останній рік двічі втрачав приміщення – через цензуру. Однак зачинятись не збирається – за час від останнього переїзду на початку літа театр випустив три прем’єри. Одну з них – «Коротку історію російського інакомислення» – показали у Києві на «Гогольфесті». Засновниця і режисерка «Театру.doc» Єлєна Грьоміна розповіла Радіо Свобода про заручників влади, державу в державі і агресію, яка перетворюється на музику.
«Давайте усі на годину повіримо, що мої штани – білого кольору», – звертається до глядачів актор у чорних шортах на початку «Короткої історії російського інакомислення». «Це у вас у Росії вони білі, а у нас – чорні!», – жартома вигукує із залу критик Юрій Володарський. Вистава складається з трьох новел: про старообрядців, декабристів та репресованих в радянські часи вірян. «Коротка історія» – про те, що насправді чорне – це чорне, а свобода – це свобода. У це твердо вірить «Театр.doc», розповідає авторка вистави Єлєна Грьоміна.
«Мені здається, що це у чомусь наша спільна – українська і російська – історія – як старообрядці, так і декабристи. Новелу про старообрядців Федора і Аввакума грають давньослов’янською, але мені здається, в обох країнах її розуміють», – каже вона.
Про старообрядців у Грьоміної є ціла окрема вистава – «Божевільна подорож за святими дарами». Режисерка пояснює: це був феномен держави в державі. «Вони були у жахливій опозиції до влади, ніколи не йшли з ними на співпрацю і при цьому дуже багато зробили для країни – Третьяковська галерея, МХАТ, лікарні, заводи. І це життя у постійній внутрішній опозиції породило певний ренесанс у 19-20-у століттях», – розповідає вона.
Зараз РПЦ стала практично філіалом путінської владиЄлєна Грьоміна
Віряни, про яких йдеться у «Короткій історії» – інша болісна тема для Росії. «Про це не надто багато говорять, але знищили дуже багато людей, християн, і це тривало аж до 80-х. Зараз РПЦ стала практично філіалом путінської влади і вона просто зраджує тих, хто не йшов на компроміс. Остання новела вистави – це документ, житіє людини, яка страждала, але не зрадила ані своїх переконань, ані себе», – каже режисерка.
Нині ж у Росії послідовно нівелюють поняття свободи, вважає Грьоміна – історію переписують, а росіян намагаються переконати, що їхні традиційні чесноти – терплячість, покірність і любов до влади. Натомість для неї це – бунтарство і готовність віддати себе заради справедливості.
Виставу про Сенцова гратимуть на «конспіративних квартирах»
Вперше театр виселили взимку цього року – після показу українського фільму «Сильніше, ніж зброя». На новому місці вдалося пробути п’ять місяців – до прем’єри «Болотної справи» – вистави на основі інтерв’ю з ув’язненими після протестів у травні 2012-го та їхніми родичами.
Почалися дуже жорсткі зачистки, людей посадили на роки, а влада ухвалила репресивні закони і продовжує ухвалювати їх досіЄлєна Грьоміна
«Ми зробили те, що хотіли – нагадали про те, про що багатьом неприємно думати. Це серйозна травма: усі разом ходили на мітинги, було весело, а потім несподівано почалися дуже жорсткі зачистки, людей посадили на роки, а влада ухвалила репресивні закони і продовжує ухвалювати їх досі. Усі сподівались на краще, а потім влада взяла людей в заручники. Вона готова до найжорстокіших відповідей, на неї неможливо вплинути. Ну, як кажуть, якщо ти не можеш щось змінити, зміни ставлення до цього. Тому ми прагнули нагадати, що люди досі сидять, що це досі відбувається. І ми гратимемо «Болотну справу» до останнього в’язня», – розповідає Єлєна Грьоміна.
Зараз «Театр.doc» працює над виставою про справу Олега Сенцова. Її гратимуть на «конспіративних квартирах» – для безпеки винайматимуть інше помешкання. А читку п’єси українського політв’язня «Номери» у постановці режисерки «Театру.doc» Анастасії Патлай у листопаді покажуть у Києві на «Тижні актуальної п’єси».
«Хочеться почуватись єдиним народом із тими, хто голосує не так, як ми»
Зараз «Театр.doc» живе за рахунок продажу квитків. Окрім звичайних вистав, актори їздять грати у дитбудинки та психоневрологічні інтернати – власним коштом. За останній рік театр випустив близько десяти прем’єр. Серед них – постановка «Лір-Кліщ», де грає колишня ув’язнена колонії для жінок-рецедивісток, та дві вистави про тишу – глядачі приходять у театр мовчати і думати на вільну або задану тему разом із актором. Це своєрідне дослідження невербальної комунікації, пояснює Єлєна Грьоміна.
Нещодавно в репертуарі «Театру.doc» з’явилася документальна кантата-ораторія – проект «Принижені і ображені» композитора Олексія Сисоєва. Це концерт сучасної музики, створений на основі листів людей з «ображеними релігійними почуттями» – переважно нецензурних.
Тема громадянського примирення актуальна не лише для українців, а й для росіянЄлєна Грьоміна
«Агресія перетворюється на музику. Ми зазираємо у черепну коробку цих людей і у певний момент навіть їх жаліємо. Лише музика здана на таке, – розповідає Грьоміна. – І намагаємось їх зрозуміти. Тема громадянського примирення актуальна не лише для українців, а й для росіян. Все-таки хочеться почуватись єдиним народом навіть із тими 86 відсотками, які голосують не так, як ми».
«Театр.doc» продовжує отримувати погрози і штрафи, однак режисерка каже: театр – це не приміщення чи організація, а передусім – люди. «Ми будуємо навколо себе альтернативну державу, як старообрядці», – каже Єлєна Грьоміна. І на питання про еміграцію відповідає: «Навіщо? Ми потрібні в Росії».
