Київ – Чи мають інтелектуали бути дипломатами, яким чином розпочинати діалог між ворогуючими сторонами, і чи треба спілкуватися з тими, хто бреше світу прямо в очі – про це говорили у Києво-Могилянській академії на дискусії «Про культуру, війну і відповідальність інтелектуалів».
Українські письменники, редактори, політологи та культурні діячі дискутували про виклики, які перед українською й світовою інтелектуальними спільнотами ставить неоголошена російсько-українська війна.
Один із таких викликів – діалог між різними сторонами конфлікту як всередині українського суспільства, так і поза ним. Як приклад – презентація українського мистецького проекту про життя «Клубники Андреевны» – матері художниці Алевтини Кахідзе, яка не захотіла їхати з Донбасу. Цей проект художниця, яка зараз мешкає у Києві, возила на різні мистецькі майданчики, у тому числі на російські. За словами експерта платформи стратегічних ініціатив і редакторки сайту «УП. Культура» Катерини Ботанової, ініціатива діалогу з Росією крізь візуальне мистецтво подекуди зустрічає спротив серед українських художників.
«Зараз Алевтина на Московському бієнале сучасного мистецтва, і, очевидно, що її присутність там і її проекти викликають велику дискусію і нерозуміння не лише в українських художників, а в українському інтелектуальному середовищі в цілому. Є питання, чи можна комунікувати і показувати такий дуже ніжний і особистісний зріз історії, як історія власної мами в Росії… Але Алевтина переконана, що це правильно і діалог має бути, і ці історії мають жити, зокрема, в Москві і в Петербурзі», – коментує Катерина Ботанова.
За словами культуролога, більшість спроб діалогу і з окупованими територіями, і з Росією, викликає неоднозначні реакції. На її думку, питання у тому, чого ми очікуємо від такого діалогу.
«Мистецькі діалоги розраховані на триваліший час, і розраховані не так на зміну думки, а на бажання показати ширшу картину світу. Можливо якраз візуальне мистецтво, література – це та мова, яка може достукатися до людей», – каже Катерина Ботанова.
Хочу наголосити на тому, що неможливо мати діалог із тими, хто відкрито бреше і у той же час знає правду, зокрема з російськими дипломатамиМикола Рябчук
Цю думку підтримує й український письменник і публіцист Микола Рябчук. За його словами, розмова з тими, хто довіряє російській пропаганді складна, але можлива.
«Але я хочу наголосити на тому, що неможливо мати діалог із тими, хто відкрито бреше і у той же час знає правду, зокрема з російськими дипломатами, такими, як Лавров чи Чуркін. Їх треба ігнорувати, вони мають бути повністю виключені з міжнародного діалогу», – наголошує публіцист.
Де межа «дипломатичності»?
Натомість президент міжнародного ПЕН-центру, письменник Джон Ролстон Сол, який також взяв участь у дискусії, наголошує на різниці між тими, хто щиро вірить у неприйнятні ідеї, і тими, хто їх виконує – саме з останніми, скоріш за все, діалог неможливий.
«З іншого боку, ми не можемо мовчати. Ми маємо якимось чином дивитись на політику згори. Це не буде означати, що ми у ній необізнані. Навпаки – ми не «ведемося» на неї. Ми намагатимемось «відкрити двері», не залишаючи загальнолюдських принципів», – заявляє письменник.
Натомість по-іншому поглянути на роль «інтелектуалів» закликає виконавчий редактор журналу «Критика» Оксана Форостина.
«Інтелектуали в цілому зараз намагаються стати дипломатами. Можливо, це не зовсім наша робота? Дипломати мають розмовляти зі всіма – з добрими чи поганими людьми, з терористами, чи з канібалами… Але якщо ми також станемо дипломатами, як наша аудиторія буде розуміти, що є добре, а що погано? Де буде ця межа?» – запитує журналіст.
На дискусії також порушили питання про протиріччя, які існують між інтелектуалами на міжнародному рівні. За словами Катерини Ботанової, для європейського інтелектуального середовища проблеми цінностей, про які зараз чимало дискують на українських платформах, не є актуальними і це подекуди викликає непорозуміння.
