Російсько-український конфлікт став для світу загалом та офіційного Києва зокрема «лакмусовим папірцем». Міжнародні угоди та організації перевіряються на міцність. Сутнісне питання, як саме і в якій формі далі працювати, – ставить собі ініціатива Євросоюзу «Східне партнерство», до якого входить і Україна.
Політика Росії стосовно України стала викликом для Євросоюзу, утім, і власне Європа припустилась помилок. Так аналізує «внутрішню кухню» цього політичного об’єднання Штефан Фюле, який у 2010–2014 роках був єврокомісаром із питань розширення та Європейської політики сусідства в Європейській комісії.
Позиція європейських лідерів стосовно Росії була завжди надто «картатою», аби якось близько співпрацювати з Кремлем. Це, на думку Фюле, є «прорахунком ЄС, якого важко було уникнути».
«Я не можу уявити, як далі працюватиме «Східне партнерство», і як реалізовуватимуться угоди про асоціацію, якщо ми ігноруватимемо питання Росії. Вона захотіла змінити результати закінчення Холодної війни», – каже він.
Екс-єврокомісар не додав, що Угоду про партнерство Євросоюзу та Росії підписали ще в 1994 році. В середині 2012 року навіть активно лобіювалось питання скасування візового режиму між ЄС та Росією. Утім, уже у 2014 році глави країн-членів ЄС спільно ухвалили рішення припинити такі переговори – це була реакція на агресію Кремля стосовно України.
Прагнення перетасувати «геополітичну шахівницю» виникло тому, що багато росіян досі переживають через результати «гонки озброєнь» із США, каже Фюле. Як наслідок, Кремль зараз обрав хибний вектор розвитку держави. Але і Європа мала би далекоглядно підтримати імперію, що розвалилась та направити її, каже він.
Асоціація з ЄС як «морквинка», якою ваблять країни «Східного партнерства»
Міфом є думка, що євроінтеграція в рамках «Східного партнерства» змушує країни-членів обирати між Брюсселем та Москвою, каже Фюле. Мова йде саме про політику зближення України, Молдови, Грузії, Білорусі, Азербайджану та Вірменії із європейськими стандартами.
«Східне партнерство» не має на меті підштовхувати країни робити вибір. Але воно підтримує і збільшує шанси для часу, коли прийде правильний момент», – каже політик.
Фюле також наголошує, що анексія Криму та бойові дії Кремля на Донбасі не є наслідком угоди, яку підписала Україна після Революції гідності.
А другий міф, каже екс-єврокомісар, – що Європа не вела діалог із Кремлем. Говорили багато, проблема в тому, що Росія не відповідала та часто не погоджувалась на пропозиції, додає політик.
Наразі, продовжує Фюле, ЄС багато уваги приділяє саме розвитку громадянського суспільства та поступу реформ у таких державах, як Україна. Серед передумов успіху, каже він, – подолання корупції, прозорість, уникання поляризації суспільства.
Щоправда, надто багато говорилось про стандарти, яким має відповідати держава, аби підписати угоду про асоціацію, і надто мало роз’яснювали українським лідерам, які кроки слід буде робити для реформування далі, говорить політик. Він порівнює асоціацію з ЄС із морквинкою, якою Євросоюз вабить партнерів.
«Ми сказали їм, що є світло в кінці тунелю. Ми тільки не сказали, як до нього дійти, який маршрут. І я думаю, нас впіймали на блефуванні», – зазначає Штефан Фюле.
Сирійські біженці ще «можуть здатися квіточками» для ЄС – експерт
Надалі, вже враховуючи політику Росії, «Східне партнерство» не має міняти політику стосовно угод про асоціацію чи політики добросусідства. Натомість варто розробляти альтернативу «планові Маршалла» для офіційного Києва, каже політолог-міжнародник Геннадій Друзенко.
І порятунок України зараз – уже питання не стільки Києва, скільки виживання самого ЄС, зауважує експерт.
«Бо якщо Європу так «колотить» від мільйона східноазійських біженців… В Україні, нагадаю, живе близько 40 мільйонів. Навіть якщо чверть із них захоче в ЄС – зупиняти їх не буде чим», – каже він.
Якщо управлінці з ЄС не перестануть мислити як бюрократи стосовно російсько-українського питання, то сирійські біженці «можуть здатися квіточками», каже Геннадій Друзенко.
