Світ відзначає 70-річчя завершення Другої світової війни. Крапку в одній з найтрагічніших сторінок в історії людства було поставлено після капітуляції Японії. В Пекіні відбувся парад на честь перемоги союзників над Японією. Але чому серед присутніх на параді переважають авторитарні лідери або представники країн, які не цілком демократичні? Чому у святкових заходах в Пекіні не беруть участь лідери переважної більшості західних країн?
За три роки правління голови КНР Сі Цзіньпіня військові паради в Китаї взагалі не проводились. Та й за всю 66-річну історію комуністичної Китайської Народної Республіки країна жодного разу не відзначала військовими парадами перемогу над Японією. Чому саме зараз Пекін вирішив грандіозним військовим парадом за участі також і деяких іноземних підрозділів відзначити річницю капітуляції Японії?
«Деякий час тому Пекін дав зрозуміти, що бажає не просто відзначитии 70-ту річницю капітуляції Японії, а зробити це так само урочисто, як в Європі святкується перемога над німецьким нацизмом. Для цього, правда, правляча компартія мала продовжувати переписувати історію, оскільки комуністи по-справжньому з японцями ніколи не воювали – воював проти японців ворог комуністів «Гоміндан» на чолі з Чан Кайши», – пояснює експерт Інституту American Enterprise Майкл Ослін в інтерв’ю Радіо Свобода.
Ослін додає, що «міф про війну як про горнило, в якому кувався сучасний Китай, як про духовну скрепу, яка пов’язує компартію та народ завжди роздмухувався владою так само наполегливо, як це робилося в Радянському Союзі з часів Брежнєва і як це робиться зараз в Росії Путіна».
Голова КНР Сі Цзіньпінь був на параді в Москві 9 травня, а відтак у святкуваннях в Пекіні бере участь російський президент Володимир Путін. Буде також і білоруський лідер Олександр Лукашенко, а також керівники Казахстану, Куби, Венесуели, багатьох азійських країн. Західні лідери не були ані на параді в Москві, не буде їх і на параді в Пекіні.
Як каже Майкл Ослін, західні лідери не хочуть своєю присутністю надавати легітимності пекінському параду, оскільки нині – на тлі фінансових проблем в Китаї – цей парад не може не виглядати спробою націоналістичного реваншу за поразку режиму в економіці. Окрім того, західні лідери не хочуть брати участь у заходах, зафарбованих в «явно непристойні антияпонські тони».
На Заході демократії колективно святкують перемогу над тоталітаризмом. Китай же пропонує західним лідерам пристати до святкувань перемоги одного авторитарного режиму над іншимМайкл Ослін
«На Заході демократії колективно святкують перемогу над тоталітаризмом. Китай же пропонує західним лідерам пристати до святкувань перемоги одного авторитарного режиму над іншим авторитарним режимом, який на сьогодні еволюціонував у демократію», – каже Ослін.
Хто за ким марширує?
Під час пекінського параду, окрім колони китайських ветеранів війни, підрозділів Китайської народної армії також братимуть участь і вояки деяких іноземних країн – зокрема, Росії. На площі Тяньаньминь російська колона буде йти останньою.
В китайський розкладках бути останнім – це престижно чи принизливо? Про це Радіо Свобода запитало аналітика дослідницької корпорації RAND Тімоті Хіта: «Місце російської колони в парадному розрахунку, на мій погляд, питання не дуже важливе. В перших лавах, на думку організаторів, мають йти китайці, а решта – це вторинне».
«Головний посил параду – це демонстрація здатності і рішучості Китаю дати відсіч японському мілітаризму. Японія, на відміну від Росії, країна безумовно азійська, яку Китай вважає своїм основним конкурентом в Азії. Тому визначення місця китайської колони ветеранів війни з Японією є набагато важливішим, аніж питання, хто буде замикати марш. Росіяни чи підрозділ з якої-небудь іншої країни», – додає Хіт.
Як вказує експерт Майкл Ослін, не варто перебільшувати стратегічний характер відносин Росії та Китаю. «Китайці, за великим рахунком, не мають симпатій до Росії. І чудово пам’ятають про приниження, яким їх піддали і Росія царська, і Радянський Союз», – каже він.
За словами фахівця, Росія та Китай потрібні одне одному з економічних міркувань, однак, погіршення ситуації в економіці обох країн впливає на це. За підрахунками фахівців, вартість заморожених російсько-китайських економічних проектів – від будівництва газопроводу до постачань електроенергії – сягнула 113 мільярдів доларів.
Хоча більше відносини Москви й Пекіна мають присмак військово-політичного, а радше навіть дипломатичного союзу тактичного порядку, який проявляє себе під час голосувань в ООН чи на ядерних переговорах з Іраном.
«Суть його в тому, що обидві країни кидають виклик концепції світового порядку, встановленій Заходом. Обидві вважають, що, виступаючи єдиним фронтом або спільним дипломатичним фронтом, вони швидше доможуться від Заходу того, чого прагнуть. Щоб далі не бути пов’язаними ніякими взаємними обов’язками, а йти власним шляхом», – додає Ослін.
