(Рубрика «Точка зору»)
Хоча від закінчення Другої світової війни минуло вже 70 років, але нерідко, читаючи книги та статті як західних, так і деяких українських авторів (про російських мова окрема), тим більше, слухаючи виступи західних політиків, ловиш себе на думці: уроки історії не вивчені й не засвоєні, висновки не зроблені, а якщо й зроблені, то однобокі. Знову і знову звучать мантри про «войовничий націоналізм Гітлера» та про його «плани світового панування».
А тим часом нацистська концепція була не націоналістичною, а расистською, вона закладала в підґрунтя не лише ідеології, а й законодавства расово-антропологічні чинники («Нюрнберзькі закони»). На додачу до цього, нацизм являв собою різновид тоталітарного соціалізму, що включало як зовнішні атрибути (іменування партії «робітничою», урочисте святкування 1-го травня, нагородження передовиків «соціального змагання» спеціальними «золотими прапорами» тощо), так і відповідну соціальну політику: у другій половині 1930-х німецький робітник мав найвищий рівень життя у Європі.
І до «світового панування» Гітлер ніколи не прагнув і це документально засвідчено. Скажімо, на великому глобусі, який стояв у рейхсканцелярії, він особисто провів олівцем «лінію – з Півночі на Південь по Уралу», що мала значення «майбутнього кордону розмежування сфер впливу з Японією». Зафіксовані міркування Гітлера щодо кордонів Італії, Франції, Британії тощо – в Європі, Африці й Азії.
Натомість не лише ідею, а цілу програму досягнення світового панування із застосуванням потужної пропаганди, воєнної агресії та підривної діяльності розробила і втілювала в життя зовсім інша політична сила, розпочавши це ще до входження відставного єфрейтора Адольфа Гітлера у німецьку політику. І от про роль цієї сили в розпалюванні Другої світової війни (а вона не менша, ніж у нацистів, хоча й має інші форми) західні політики та науковці нерідко сором’язливо мовчать. А даремно. Адже зло, яке воліють не помічати, буде обов’язково воскресати у трохи змінених іпостасях.
Комінтерн і «всесвітній Радянський Союз»
У 1915 році, в розпал Першої світової війни, вождь більшовиків Ленін (Ульянов) зазначив, що в результаті цієї війни «можлива перемога соціалізму спершу в небагатьох чи навіть одній, окремо взятій, капіталістичній країні. Переможний пролетаріат цієї країни, експропріювавши капіталістів й організувавши у себе соціалістичне виробництво, став би проти іншого, капіталістичного світу, приваблюючи до себе пригноблені класи інших країн, піднімаючи в них повстання проти капіталістів, виступаючи в разі потреби навіть з воєнною силою проти експлуататорських класів і їхніх держав». А через рік він доповнив цю програмну настанову тезою про те, що «переможний соціалізм» зовсім не заперечує війну, навпаки, він її передбачає, але це була б війна справедлива, «це була б війна за соціалізм, за звільнення інших народів від буржуазії».
Іншими словами, готувати нову світову війну задля перемоги у світовому масштабі, російські більшовики замірилися ще під час Першої світової…
Після здобуття більшовиками влади в Росії втілення цієї ідеї перейшло у практичну площину. Були створені два головних інструменти «світової революції», в яку має вилитися така війна (Комуністичний інтернаціонал і Червона армія) та її опорна база – Радянський Союз. У декларації про утворення СССР (30 грудня 1922 року) відверто говорилося, що союз «послужить вірним оплотом проти світового капіталізму і новим рішучим кроком на шляху об’єднання трудящих усіх країн у світову Соціалістичну Радянську Республіку». Як це об’єднання відбуватиметься? У резолюціях Комінтерну Червона армія фігурувала як «головна зброя робітничого класу»; у середині 1920-х Михайло Фрунзе, тодішній керівник Червоної армії і провідний військовий теоретик, конкретизувавши це положення, стверджував, що необхідно готувати армію «до завершення завдань революції шляхом енергійних, рішучих і сміливо здійснюваних наступальних дій… так, щоб Червона армія могла виконати свої завдання на будь-якому операційному напрямку і будь-якій частині майбутнього фронту. Межі ж цього фронту у найближчу чергу визначатимуться межами свого материка Старого світу».
У редагованому Сталіним «Короткому курсі історії ВКП(б)» (1938) був чітко окреслений курс більшовиків на ліквідацію «капіталістичного оточення», без чого перемога соціалізму, мовляв, не буде остаточною: «…Для знищення небезпеки капіталістичної інтервенції необхідно знищити капіталістичне оточення, а знищити капіталістичне оточення можна лише в результаті переможної пролетарської революції щонайменше в декількох країнах… З цього випливає, що перемога пролетарської революції в капіталістичних країнах є кровним інтересом трудящих СРСР».
Гітлер «подякував» Сталіну, вдаривши першим
Може, це були тільки слова? Зовсім ні. Вони підкріплялися розгортанням військово-промислового комплексу, ростом чисельності Червоної армії, розробкою й виробництвом нових видів озброєнь, масштабною підривною діяльністю Комінтерну у Європі, Азії, Африці й Латинській Америці (від пропаганди до терору), перетворенням усього СРСР на військовий табір, зрештою, ГУЛАГом, Голодомором і Великим терором як складниками повного – на думку Сталіна та ЦК ВКП(б) – упокорення тилу напередодні Великого походу. Що ж стосується конкретних цифр, візьмімо лише виробництво танків в СРСР: у 1932 році – 3032, у 1933-му – 3509 (це – на тлі Голодомору і за рахунок вивезеного за кордон збіжжя), у 1936-му – 3981, у 1939-му – 3107 (почалося переозброєння на нові типи, саме тоді випущені два найперші Т-34…). В підсумку СРСР перед початком Другої світової війни мав удвічі більше танків, ніж увесь інший світ. І майже вдвічі більше бойових літаків. Не кажучи вже про грандіозну кількість гармат, бронепоїздів і бронеавтомобілів.
Іншими словами, СРСР у 1939 році міг не тільки зупинити, а й розгромити нацистську Німеччину. Але Сталін вирішив дати Гітлеру можливість почати світову війну проти європейських демократій, щоб потім цим скористатися.
Як саме скористатися? Це окреслив радянський прем’єр Молотов міністру закордонних справ Литви улітку 1940-го, говорячи про «радянську систему, яка в майбутньому запанує повсюдно, по всій Європі». Молотов підкреслив: «…Геніальний Ленін не помилявся, запевняючи нас, що Друга світова війна дозволить нам завоювати владу в усій Європі, як Перша світова війна дозволила захопити владу в Росії… Ми прийдемо зі свіжими силами, добре підготовлені, і на території Західної Європи, як я думаю, де-небудь поблизу Рейну, відбудеться вирішальна битва між пролетаріатом і загниваючою буржуазією, яка і вирішить назавжди долю Європи».
Але Гітлер ударив першим. По вже майже готовій до походу у Європу Червоній армії. Волею обставин Сталін став союзником «загниваючих капіталістів», а Радянський Союз вдягнув машкару «миролюбної держави». А він був одним із призвідців Другої світової війни, жертвами якої у світі стали понад 75 мільйонів людей.
Сергій Грабовський – кандидат філософських наук, член Асоціації українських письменників
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
