Доступність посилання

ТОП новини

У Путіна помер снігур


Пам'ятник Путіну в Запоріжжі
Пам'ятник Путіну в Запоріжжі

У Запоріжжі поставили пам’ятник президенту Росії, а тепер вирішили спорудити і міністрові закордонних справ Лаврову

У День Незалежності України, 24 серпня, перед будівлею обласної державної адміністрації в центрі Запоріжжя з'явився дивний пам'ятник: схожа на чорта істота з обличчям Володимира Путіна скорботно обіймає мертвого снігура. Поруч є табличка з написом, стилізованим під старослов'янську писемність: «Цей пам’ятник спорудили на знак скорбори «русскаго мира» за снігурами, які злодійсько убиті жидобандерівцями». Виліпив його скульптор Олександр Третяк, а ідея належить запорізькому бізнесменові Максиму Дрозденку. Саме в Запоріжжі народилася пропагандистська вигадка про знищення снігурів в Україні, нагадав Максим Дрозденко.

– Є такий Володимир Рогов, він був керівником проросійської Слов'янської гвардії в Запоріжжі. Коли почалася війна, Рогову не вдалося організувати «Запорізьку народну республіку» і він втік до Москви. Там його випустили на російський телеканал «РТР», де він розповів історію, що в 106-й запорізькій школі вчителька наказала вбивати снігурів, а синичок підгодовувати через колір їхнього пір’я. Після цього народився інтернет-мем про закатованих жидобандеровцями російськомовних снігурів.

– Тобто вийшов пам'ятник головному запорізькому інтернет-мему?

– Він не головний, він єдиний! По-перше, це перший у світі пам'ятник інтернет-мему. По-друге, це перший у світі пам'ятник снігурові. І по-третє, це перший у світі пам'ятник «русскому миру». Сподіваюся, що надгробний.

– Максиме, від Запоріжжя до Донецька їхати три з половиною години, якщо не враховувати блокпостів, звичайно. Відчуваєте, що війна поруч?

– Як це можна не відчувати? Тут всі воюють, хто на якому боці. Сто вбитих в Запорізькій області. Це в режимі перемир'я, а якби був режим війни – навіть страшно уявити, скільки б їх було.

– Незважаючи на те, що точиться війна, українці анітрохи не втратили почуття гумору. Всі вигадки пропаганди, як і про снігурів, обростають безліччю жартів.

– Якщо супротивник вважає себе великим, величезним і страшним, найкращий спосіб – його висміяти, він після цього перестає бути великим, величезним і страшним.

– Вважаєте, що авантюра з «русским миром» провалилася?

– Ця авантюра в Запорізькій області провалилася. Я сподіваюся, що вона провалиться і у всьому іншому.

Скульптор Олександр Третяк і автор ідеї Максим Дрозденко
Скульптор Олександр Третяк і автор ідеї Максим Дрозденко

– Як Ви працювали зі скульптором Олександром Третяком?

Скульптору вже подзвонили і сказали, що він є у розстрільному списку угруповання «ДНР»
Максим Дрозденко

– Я вигадав ідею. Скульптор зробив матеріальну частину, а я – інтелектуальну. Скульптору вже подзвонили і сказали, що він є у розстрільному списку угруповання «ДНР». Більше він вже нічого робити не хоче, він прокинувся занадто знаменитим.

– А Вам не погрожують?

– Я думаю, тут навіть списки не потрібні. Про моє існування вони знають достатньо давно.

– Вражаюче, що можна поставити в центрі міста такий пам'ятник. Як Вам це вдалося?

– Його поставили на День Незалежності, після цього я його забрав, а зараз він стоїть на ярмарку приблизно на тому ж місці. Наші запорізькі волонтери проводять ярмарки для збору коштів для армії. Але я не впевнений, що узгодять його встановлення. Малоймовірно це, особливо з урахуванням походження наших державних чиновників – всі є колишніми членами Партії регіонів. Я дуже сумніваюся, що його встановлять. Але він вже свою функцію виконав, всі знають цей пам'ятник, всі його бачили на площі перед обласною державною адміністрацією. Зрозуміло, що його там розіб'ють, швидше за все.

– Уже робили замах вандали?

– Ще ні, але якщо він буде там стояти, ймовірніше за все, його розіб'ють.

– Знаю, що й матеріал – шамотну глину – Ви вибрали невипадково.

– Це – глина зі Слов'янська. Вона, звичайно, має символічне значення. Слов'янськ – місто, яке «живе» на керамічних виробах з цієї глини, його основне джерело доходу.

– Як реагують люди на пам'ятник?

– Більшості дуже сподобалося. Коли був День Незалежності, прийшли кілька тисяч людей. Був величезна натовп, що хотів із пам'ятником сфотографуватися. В інтернеті є якісь люди, яким не подобається. Але й не буває так, щоб усім подобалося. Але переважній більшості (99% тих, хто коментує) – їм подобається.

– Ви ж і флешмоб оголосили, щоб фотографувалися на тлі пам'ятника?

– Ця ідея зовсім не вдалася. Фотографувалися за власним бажанням, поширювали зі своєї ініціативи. Та фотографія, що стала найбільш відомою – на «Громадському ТБ» її чомусь всі тиражували – мала близько 20 тисяч «лайків» минулого тижня і сім тисяч «репостів». Це при тому, що жодного стосунку до мого флешмобу не мала, просто фото стало дуже популярним.

– Що Ви робитимете з пам'ятником? Зараз він стоїть на ярмарку у волонтерів, а потім Ви його заберете чи працюватимете над тим, аби отримати дозвіл на встановлення?

Зараз наступний пам'ятник будемо організовувати. Він буде присвячений Лаврову і його знаменитій фразі «Дебіли, бл*»
Максим Дрозденко

– Зараз, звісно, приберу, але я подав заявку до міськради на встановлення цього пам'ятника. Можна поставити на якійсь приватній території – міськрада не потрібна, щоб це зробити. Але ідея була – все-таки поставити його перед обласною державною адміністрацією, тому що він уже став міською «цікавинкою». Якщо написати на пошукових сайтах: «місто Запоріжжя», то спливає саме він. Він чотири дні був у Google головною міською новиною. Ефект досить рідкісний. Якщо його дозволять поставити, що малоймовірно, то він буде стояти там. Якщо не дозволять – буду намагатися поставити де-інде. А зараз наступний пам'ятник будемо організовувати. Він буде присвячений Лаврову і його знаменитій фразі «Дебіли, бл*».

– І як же це виглядатиме?

– А коли буде готове – обов'язково покажу. Назва вже хороша. Ось саме це і буде.

Оригінал матеріалу – на сайті Російської редакції Радіо Свобода

  • Зображення 16x9

    Дмитро Волчек

    Головний редактор сайту Російської служби Радіо Свобода. Співпрацюю з Радіо Свобода з 1988 року. Працював у Москві, Мюнхені, з 1995 року – в Празі. Ведучий програми «Культурний щоденник», редактор розділу «Культура».

    Народився в Петербурзі в 1964 році, в СРСР публікувався в самвидавній періодиці, в 1987-89 роках працював в журналі «Гласність». Автор кількох книг прози і віршів, в моїх перекладах видані твори В. Барроуза, Ф.О’Коннора, Г.Давенпорта, К.Акер, П.Боулза та інших англійських і американських письменників.

ВИБІР ЧИТАЧІВ

XS
SM
MD
LG