Справою Сенцова режим Путіна залякує інших – російський режисер

«Це акція залякування. Тут все важливо, всі деталі. Важливо, що це кінорежисер, тобто це інтелектуал. Важливо, що ця людина, очевидно, ні в чому не винна. Важливо, що це відбувається у цей момент, а не колись ще» – так російський режисер Володимир Мірзоєв оцінив справу українського режисера Олега Сенцова, затриманого в Криму в травні 2014 року і звинуваченого у Росії в тероризмі. Вирок мають винести 25 серпня. Прокурори зажадали для Сенцова 23 роки в’язниці, і це вразило тих, хто стежив за процесом.

«Спостерігаючи за процесом і особливо беручи до уваги той факт, що ключовий свідок обвинувачення відмовився від свідчень, оскільки вони були «надані під тиском і примусом», ми шоковані тим, що звинувачення Олега Сенцова у підготовці та скоєнні «терактів» досі залишається в силі», – заявила Європейська кіноакадемія, яка звернулася до президента Росії Володимира Путіна і яка вимагала звільнення кінорежисера.

Російський «Кіносоюз» закликав голову Ради з прав людини при президенті Росії Михайла Федотова гарантувати право Сенцова на об’єктивне і законне розслідування та суд: «Вражає очевидна невідповідність між діями, в яких звинувачують Сенцова, їх наслідками та безпрецедентною суворістю вироку, на якому наполягає звинувачення».

«Дивовижно засудити до 23 років в’язниці молоду ще людину, здібного кінематографіста, батька маленьких дітей, зробити це на основі свідчень двох свідків, один із яких вже відмовився від своїх свідчень, а другий відмовився сам їх оголошувати», – написав у «Новій газеті» режисер Андрій Звягінцев.

Російський режисер Володимир Мірзоєв у зверненні, опублікованому «Снобом», заявив: «Справа сфальсифікована, вона має тільки політичний сенс. Це залякування, спроба показати, що будь-хто – не важливо, режисер чи людина іншої професії – може бути посаджений на 23 роки, як який-небудь страшний вбивця. Притому, що в справі Сенцова і Кольченка немає ні потерпілих, ні складу злочину. Це можна назвати точковими репресіями. Уряд, до якого часто звертаються знамениті люди, прекрасно розуміє, що він робить і які цілі переслідує... Таж я навіть не знаю, до кого нам звертатися».

В інтерв’ю Радіо Свобода Володимир Мірзоєв продовжив цю думку.

– Зрозуміло, що акція залякування працює не тільки проти людини, яку судять і яку саджають за грати на 20 з гаком років, ця акція повинна працювати і на тих, хто залишається на волі на цей момент, і хто ухвалює ті чи інші рішення для себе – жити в цій країні або виїхати, виступати проти свавілля або не виступати, а просто сидіти тихо. Тобто це акт передачі важливої інформації всій популяції режисерів, інтелектуалів і так далі.

– Якщо західні кінематографісти звертаються до Путіна, то в листі «Кіносоюзу» адресат – це Комісія з прав людини при президенті. Ви ж кажете, що взагалі незрозуміло, до кого звертатися. Чи є, насправді, до кого ще звернутися представникам творчої інтелігенції?

– Ось це і є, мені здається, головна проблема, що зворотний зв’язок зруйнований. Запитаймо себе: чи має сенс звертатися, наприклад, до нашого парламенту в цій ситуації? Звичайно, ні. Тому що це не парламент – це люди, які натискають на кнопки, голосуючи за папірці, які їм спускаються з адміністрації президента. Безглуздо звертатися до професійного співтовариства. Тому що мало того, що воно гранично залежне, воно розколоте на різні маленькі групки, розколювали це співтовариство всі останні роки дуже інтенсивно, взагалі суспільство розколювали. Подібні випадки, те, що ми бачили з Pussy Riot, якісь ще схожі ситуації, коли люди незрозуміло за що отримували реальний термін, – такого роду акти розколюють суспільство на тих, хто говорить – так, все правильно, і тих, хто говорить – ні, це неправильно. Всі посварилися дуже сильно – це і входить у завдання людей, які маніпулюють суспільством не тільки за допомогою пропаганди, але і за допомогою несправедливого суду.

Кожен відчуває себе беззахисним, кожен відчуває себе гранично залежним, а кінематографіст – це дуже залежна істота. Тому що у нас кіноіндустрії як такої немає, людина, яка хоче знімати кіно, повністю залежна від держави, від тих грошей, які отримує в Міністерстві культури або Фонді кіно. Якщо вона буде виступати, захищаючи свого колегу, вона, швидше за все, ризикує тим, що змушена буде піти з професії. Це дуже важкий вибір.

Окрім того, ми розуміємо, що наша судова система – це абсолютно несамостійні люди. У нас монархічне правління в країні, тому не треба щодо цього помилятися. Жодних самостійних інститутів у нас в країні просто не існує. Тому те рішення, яке ухвалюється, узгоджене нагорі і по-іншому бути не може. Тому нащо вдавати?

– Ми бачили приблизно півтора року тому лист діячів культури на підтримку політики Володимира Путіна щодо України. Але я помітив, що останнім часом немає особливих висловлювань навіть тих, хто брав участь у підписанні цього листа, немає активної участі на підтримку політики президента. Вам не здається, що все творче співтовариство зараз деморалізоване, навіть ті, хто підтримував з якихось причин політику Путіна?

– Це, напевно, питання, звернене до підписантів. Я думаю, що люди, які цей лист підписали, побачили наслідки цієї політики. Нам же зрозуміло, що країна опиняється в положенні ізгоя, багато чого відбулося з моменту підписання листа. Всі ці події цивілізованій людині не можуть подобатися. Напевно, якби цих людей сьогодні попросили ще раз підписати аналогічного листа, вони б, можливо, більш виважено реагували на це прохання. А, можливо, і ні. Можливо, якщо б від цього залежало їхнє особисте благополуччя, вони б все одно підписали такий лист. Я не знаю. Гадаю, що багато хто переглянув свої позиції щодо Криму, багато думаючих людей. Зрозуміло, що вони настільки залежать у своїй роботі від хазяйської руки, з якої вони годуються, що у них особливого вибору в цьому сенсі не було. Або я продовжую свою професійну кар’єру, або я йду в сторону. На це дуже мало людей здатні, на такі жертви. Це сумно, але це факт.

– У Вас немає відчуття, що за останні 10 років вплив творчої еліти на владу радикально зменшився, владі насправді більше не потрібна ніяка гра з творчими людьми, яку ми бачили у 2000-х роках?

– Я думаю, що, звичайно, ставка зроблена не на середній клас, до якого належить творче співтовариство, ставка зроблена на люмпенізовану частину суспільства, на найбільш безграмотну частину суспільства. Еліта путінська зробила в цьому сенсі інший вибір. Середній клас поставлений всередині країни у досить складну ситуацію, коли доводиться начебто зображати лояльність, але при цьому розуміти, що головна опора режиму сьогодні – це найменш забезпечена, найменш грамотна частина населення. Уся риторика про це говорить.

Мабуть, це частково наслідки білострічкових мітингів, мабуть, господарі країни вирішили, що освічена частина населення так чи інакше тяжіє до правової держави, європейських цінностей. Ці російські європейці якраз небезпечні тим, що вони здатні мислити, зіставляти факти. Тому навіщо з ними дружити? У нас є величезна частина населення, яка не здатна взагалі мислити, може бути жертвою пропаганди в буд-який момент.

Зараз утворилася ситуація приблизно 50 на 50 в країні: 50 відсотків людей здатні ухвалювати рішення самостійно і мислити, а 50 відсотків виявилися просто безпорадними, зануреними в ресентимент людьми. Ця пропорція, мені здається, більш-менш у всіх країнах існує, але, якщо говорити про співставлення ресурсів, то тут мисляча частина Росії якщо не повністю позбавлена ресурсу, то тенденція в цю сторону очевидна. Я вже не кажу про телебачення і якісь інші можливості просвіти – не те що займатися контрпропагандою, але, принаймні, намагатися людей вчити мислити. Пропагандистські гасла набагато простіше злітають з язика, ніж роздуми. Коли ти говориш з ким-небудь, хто є жертвою пропаганди, дуже добре помітно, як це працює: ніби в людині повертають тумблер, і вона починає просто відтворювати гаслами те, що чує щодня по телевізору. Це лякаючий ефект, тому що людина припиняє бути людиною в цей момент, вона просто якийсь відтворюючий пристрій. Ти розумієш, що величезна частина твоїх співвітчизників, співгромадян просто випали в осад, вони припинили бути людьми в якомусь сенсі нормальними – це стан глибокого психозу.

– Не знаю, звідки Ви взяли пропорцію 50 на 50, ми останнім часом оперуємо іншими цифрами. Виходячи з того, що Ви сказали, – означає, що для Сенцова жодної надії немає та для інших, наприклад, для Надії Савченко? Тобто немає жодних важелів впливу на владу з боку тих, хто не поділяє її точку зору? Значить, Сенцов стає таким собі заручником, яким був свого часу, скажімо, Ходорковський?

– Так, це описується старовинним словом свавілля. Немає ні в окремих особистостей, ні у суспільства жодних важелів впливу, немає жодної реальної можливості розгорнути цю справу в інший бік. На жаль це так. Навіть якщо припустити, що буде якийсь великий мітинг, – так, буде мітинг, люди пройдуть з пункту А до пункту Б в такій-то кількості з такими-то плакатами, ну і що? Оскільки цей мирний протест вже є не страхітливою акцією для влади, а просто чистою констатацією: ось нас двісті тисяч осіб, ми вийшли, ми проти. Ви проти – відмінно. Пройшлися, сидіть у себе на кухнях і протестуйте далі. Я думаю, що позиція керівництва приблизно така: нам все одно, що ви думаєте про нас, про наше свавілля, ми господарі країни, всі ресурси в наших руках, в наших руках інститути легітимного насильства, нас не цікавить, що ви думаєте з цього приводу.

Оригінал матеріалу – на сайті Російської редакції Радіо Свобода